Тема 10. Етносоціологія і соціологія нації

251

нював український дослідник С. Рудницький у своїй праці “До основ нашого націоналізму”, надрукованій у віденському тижневику “Воля” (1920, т. 2, ч. 5; т. З, ч. 9). Націю він розглядав як певну групу людей, що має сукупність своєрідних, так званих питомих прикмет: антропологічну расовість, само- стійну мову, питомі історичні традиції, питому культуру та суцільну територію, на якій була, є, або може бути питома національна держава.

«Соціологічна теорія М. Шаповала» До атомістичного напряму нале- жать концепції як одного фактора, так і багатофакторності. Так, наприклад, український соціолог М. Шаповал у своїй праці “Загальна соціологія” (Пра- га, 1929) здійснив спробу аналізу нації у межах своєї оригінальної соціоло- гічної теорії. Вона була побудована на ідеї розгляду суспільства як складної соціальної системи, елементи якої з’єднуються на підставах кумулятивного (від лат. ситиіаііо — скупчення) зв’язку. Автор мав на увазі, що суспільство становить собою скупчення певних об’єктів у межах певної системи. Такими об’єктами-елементами є прості й складні скупчення, або верстви, агрегати (сума простих і складних скупчень), громади (село, місто, держава). Самі ж скупчення мають власну внутрішню структуру, своєю чергою складаючись із певних зв’язків між субелементами.

«Етно- і націогенез в концепції М. Шаповала» 3 такої позиції М. Шапо- вал аналізує й етнічні процеси, вирізняючи як їхні проміжні ступені плем’я, народність і націю. На його думку, всі ці спільноти складаються з індивідів, об’єднаних певними кумуляціями — подвійними, потрійними тощо. Здавна українці були лише лінгвістично-професійним скупченням (мовно-хліборобським), тобто подвійно-кумулятивною верствою.

Згодом відбувається перехід до племінної верстви, що характеризується діяльністю чинників мови, релігії і раси. Наступним скупченням (проміж- ним між племенем і нацією) є народність як верства мовно-територіальна. Національне відродження і змагання за державність перетворили її на потрійну кумулятивну верству-націю. Згідно з М. Шаповалом, нація — це складне соціальне скупчення (верства), що характеризується діяльністю чинників мови, території та держави. Звідси першим чинником у всіх цих формах виступає мова, яка входить у різні сполучення з іншими чинниками і в різних комбінаціях дає різні верстви. Нація є типовою для модерних часів (XIX—XX ст.) складною верствою (а, отже, і М. Шаповал був прихиль- ником модерністської концепції націотворення). Що більше є ліній об’єд- нання, то більш соціально міцним є скупчення, більш виробленими та солідарними є людські одиниці (типи), які до нього входять.

Таким чином, концепція М. Шаповала, перебуваючи в межах розуміння суспільства як системи, давала приклад синтезу західних соціологічних учень з українським соціологічним матеріалом. Водночас не можна не зауважити, що його концепція недалеко відійшла від згаданих атомістичних підходів, з тією лише різницею, що в ній об’єктивні ознаки етносу не

Модуль 2. Розділ 2. Суб’єкти суспільного життя

розглядаються як самостійні та незмінні, а витворюють складні комбінації, які розвиваються в історично-просторових формах, коли одна з них змінює іншу.

«Основні вади атомістичного підходу» Аналізуючи атомістичний на- прям, багато вчених вказують на його недостатність із двох причин. По-перше, в історії існували різні групи людей, нації, які не охоплюються такими загальними спільними характеристиками (наприклад, євреї розсе- лені по всьому світу, однак вважають себе однією нацією). По-друге, як слушно зазначав український дослідник В. Старосольський, сама однаковість людей ще не означає, що вони становлять органічну цілісність, міцну спільноту. Він не визнає науковим підхід до визначення нації через перелік тих чи інших зовнішніх прикмет цієї спільноти. Безперечно, вони є важливими умовами для народження та існування нації, відокремлення однієї національної спільноти від іншої, вироблення національної свідомості через розрізнення понять “ми” і “вони”. Але суть нації може лежати лише в ній самій, не ззовні, а всередині.

«Суб’єктивістський підхід до нації в українській соціології» Саме тому більшість українських соціологів, що працювали в умовах еміграції, схиля- лися до суб’єктивістського підходу в розумінні нації. Серед багатьох при- хильників цієї концепції можна назвати В. Старосольського (1878—1942) та О.-І. Бочковського (1884—1939), які виходили з антипозитивістської парадигми в дослідженнях нації, започаткованої у працях Е. Ренана і, пе- редусім, у його відомій лекції “Що таке нація?”, виголошеній у Сорбонні 1882 р.

«Теорія нації В. Старосольського» Нація — це спільнота, основою якої є, за висловом В. Старосольського, араціональна, стихійна воля; вона утво- рюється інстинктом, психічною схильністю та настроями членів угрупован- ня, що утримує її як внутрішньо зв’язану цілісність. На противагу до спіль- нот, заснованих на фізичних підставах кровного зв’язку (родина, рід, плем’я), нація базується на інстинктах “другого ступеня”, типом яких є ідея. Що ж до об’єктивних прикмет нації, то вони, на думку В. Старосоль- ського, є чинниками, котрі в певних історичних умовах допомогли національ- ним спільнотам створитися і виступають формами та символами, в яких нація сьогодні проявляє себе, свою суть.

«Нація як різновид ґемайншафту» У власному розумінні нації В. Ста- росольський використовує думки відомого представника німецької формаль- ної соціології Ф. Тьонніса, який поділяє угруповання людей на спільноти і спілки (ґемайншафт і ґезельшафт). За Ф. Тьоннісом, вони різняться тими типами волі, за якими об’єднуються індивіди, що їх утворюють. В основі спільноти лежить “стихійна воля”, в основі спілки — “свідома воля”. Отже, націю В. Старосольський розглядає як спільноту, згуртовану стихійною волею. Водночас він, спираючись на думки Ф. Тьонніса, далі розвиває їх