Тема 4. Соціологія другої половини XX — початку XXI ст.

91

«Загальна характеристика емпіричної соціології» Отже, емпірична соціологія виникає і розвивається як самостійний специфічний напрям, метою якого є ретельний емпіричний аналіз соціальної дійсності й вироб- лення на його основі практичних рекомендацій, скерованих на вдоскона- лення різних мікросфер суспільного (насамперед економічного) життя. Головні риси емпіричної соціології такі:

• ототожнення наукової соціології з емпіричними дослідженнями',

• вимога звільнення соціології від оціночних суджень і перетворення її на ціннісно нейтральну соціальну науку, яка інформує зацікавлені системи про реальний стан суспільства, уникаючи його оцінок;

• з’ясування істинності наукового пізнання лише на основі емпіричних процедур, таких, як опитування, анкетування, інтерв’ювання, експе- римент, спостереження, математичні та статистичні методи;

• визнання всього, що існує, підвладним соціологічному поясненню і соціальному управлінню,

В. Плахов зазначає, що емпірична соціологія, сформована на Заході, має свої позитивні та негативні риси. Позитивне значення емпіричної соціології полягає насамперед у розробці точних, тонких і ефективних методів вивчення міжособистісних та міжгрупових відносин, громадської думки, групової динаміки. Негативним моментом є почасти цілковита від- мова від соціологічної теорії та узагальнюючого аналізу.

Теорії постіндустріального суспільства та постмодернізм

«Соціологічні теорії останньої чверті XX ст.» В останній чверті XX ст. у західній соціологічній думці з’явилися дві нові потужні теорії, в яких було зроблено спробу осмислення нових соціальних реалій у двох великих сферах суспільного життя: соціально-економічній та соціокультурній. Ідеться про теорії постіндустріального суспільства та постмодернізм. Якщо теорії постіндустріального суспільства виступила продовженням теорії індустріальної фази суспільного розвитку, то соціологічний постмо- дернізм став відносно новим феноменом, пов’язаним із принциповою зміною ролі культури в житті сучасного соціуму. За висловом В. Іноземцева, пост- модернізм як помітне суспільне явище виник тоді, коли сфера культури заявила про свої претензії не тільки на особливе, а й на домінуюче становище серед інших соціальних сфер. Саме ця особливість нового статусу культури в суспільному житті була підмічена ще П. Сорокіним і далі розвинута Е. Ґідденсом; нині дедалі більше соціологів характеризують

Модуль 1. Розділ 1. Загальна теорія та історія соціології

кінець XX — початок XXI ст. як період соціокультурногорозвитку людства з просуванням культури на вістря соціального поступу; в теорії це знайшло означення в появі біному “соціокультурне”.

Звичайно, можна було б назвати й інші, також важливі прояви інновацій- ної наукової діяльності соціологів на порозі XXI ст., але ми зупинимося на характерних особливостях власне названих двох течій з дальшою їх конкретизацією в спеціальних соціологічних теоріях, таких, як соціологія особистості, соціологія культури, соціологія праці й управління тощо.

«Теорії постіндустріального суспільства та їх термінологія» Основою концепції постіндустріального суспільства є оцінка нового соціуму останньої чверті XX ст. як такого, що докорінним чином відрізняється від суспільств, які існували до нього протягом всієї історії людства. В 1973 р. побачила світ книжка Д. Белла “Постіндустріальне суспільство, яке наближається”. Він, власне, вперше й вирізнив три великі епохи людської історії та обґрунтував існування доіндустріального (аграрного, традиційного), індустріального та постіндустріального станів. Ці стадії людського розвитку в працях інших соціологів ще були названі “премодерністським, мо- дерністським та постмодерністським станами” (С. Крук, С. Леш) або “першою, другою і третьою хвилями цивілізації” (О. Тоффлер). Додамо також, що найбільше назв припало на власне третій період (хвилю, стадію, етап), або на розвинуте суспільство останньої чверті XX — початку XXI ст. з вірогідним спрямуванням його розвитку на найближчу перспективу. Такими назвами є:

• постіндустріальний капіталізм (Р. Гельбронер);

• постбуржуазне суспільство (Дж. Ліхтхайм);

• посткапіталістичне суспільство (Р. Дарендорф, П. Дракер);

• постспоживацьке суспільство (Д. Рісман);

• постринкове суспільство (Дж. Рівкін);

• технотронне суспільство (36. Бжезінський);

• суперіндустріалізм (О. Тоффлер).

«Прикмети постіндустріального суспільства» Всі ці терміни ми наводи- мо для того, щоб показати різні особливості постіндустріального суспільства, які й знайшли відображення у наведених назвах. Ідеться про такі ха- рактерні та якісно нові прикмети (ознаки) нового, постіндустріального стану суспільства, як:

• зменшення ролі матеріального виробництва;

• випереджаючий розвиток сектору послуг та інформації;

• кардинально змінений характер людської діяльності;

• якісно змінені типи ресурсів, що залучуються до виробництва;

• суттєва модифікація традиційної соціальної структури.