Тема 11 соціологія культури

• Методологічні засади соціологічного аналізу культури

• Поняття культури та особливості її дослідження в соціології

• Основні категорії соціології культури

• Специфіка соціокультурної ситуації в Україні

Методологічні засади соціологічного аналізу культури

«Методологічні підходи до аналізу культури» Соціологія культури де- далі більше виходить на перший план соціально-гуманітарної думки і стає однією з тих дисциплін, яка здатна найбільш повно й адекватно відобразити зміни, що відбуваються у житті суспільства. Але багатоманітність, склад- ність і комплексність культурних процесів і явищ зумовила надзвичайну строкатість уявлень про культуру, підходи та способи її вивчення. Власне то- му, насамперед, варто з’ясувати особливості різних національних шкіл соціології у трактуванні та дослідженні цього багатогранного феномену. В кінці XIX — на початку XX ст. у класичній соціології склалися дві ос- новні школи в розумінні культури та засновані на них методи аналізу: французька та німецька.

«Французька школа» Засновником французької школи соціології куль- тури вважають Е. Дюркгайма. Суспільство, згідно з його вченням, — це не просто впорядкована емпірично система, а й осереддя внутрішнього мо- рального життя, джерело і вмістилище всіх цінностей. Суспільство існує там і тоді, де й коли існує спільна й загальновизнана система цінностей і норм, яку як загальнообов’язкову визнає більшість громадян. У цьому плані суспільство постає своєрідним божеством, яке ззовні впливає на індивідів, робить з них розумних і моральних істот. Варто лише зруйнувати традиційні колективні цінності й уявлення, вірування і традиції, як настає стан аномії — суспільство наближається до загибелі. Отже, таку орієнтацію можна умовно назвати ціннісно-регулятивною', згодом її дотримується і розвиває у своїх працях інший французький дослідник, представник

279

структуралістської культурології К. Леві-Стросс. Він зосереджує увагу на аналізі структур мислення і соціального життя, незалежних від індивіду- альної свідомості та вибору. На його переконання, культура як універсальний атрибут людського буття володіє приблизно однаковим набором ознак у різ- них суспільствах, тому мета дослідника — виявлення законів порядку, що лежать в основі різноманіття вірувань та інститутів (щось близьке до куль- турних універсалій Дж. Мердока). Водночас К. Леві-Строссу вдалося поєд- нати універсалістський підхід із поясненням і класифікацією окремих де- талей соціокультурного буття.

«Німецька школа» Одночасно в німецькій соціологічній школі розроб- ляється інша орієнтація, яку умовно можна назвати етико-нормативною. На відміну від аналізу макроутворень (колективних уявлень, цінностей і традицій суспільства) в ній активно досліджуються явища мікрорівня — ціннісні орієнтації особистості в системі соціальної дії. Початок досліджен- ням такого ґатунку поклав М. Вебер. Йому належить типологія форм соці- альної дії, в якій він за критерієм зростаючої раціональності у діях суб’єкта розміщує традиційні й афективні дії, а вище від них ставить ціннісно- раціональну дію. Ціннісно-раціонально діє той, хто вірить у певну самодо- статню цінність — релігійну, естетичну тощо. І хоч ідеальним типом соці- альної дії М. Вебер вважає цілераціональну, все-таки ціннісно-раціональна дія є надзвичайно важливою для певного суспільства і певної культури, бо в її основу людина кладе не прагнення досягти якоїсь раціональної мети, а свої власні переконання про честь, обов’язок, гідність, красу, віру в Бога тощо.

Нарешті, навіть цілераціональний вибір мети може орієнтуватися на пев- ну цінність. У цьому плані М. Вебер головну увагу приділяє етичним учен- ням релігії, що формують зразки поведінки в усіх сферах суспільства. Він окремо досліджує роль протестантської етики в розвитку капіталізму, за- значаючи, що орієнтація індивіда на цінності протестантизму (аскетизм, щоденна копітка праця, відмова від розкошів тощо) зумовила початок бурхливого розвитку капіталізму.

«Розвиток уявлень про культуру в американській антропології» В аме- риканській соціологічній школі проблематика, пов’язана з дослідженнями культури, висувається на перший план трохи пізніше, приблизно з 50-х ро- ків XX ст. Це зумовлено тим, що до цього часу питання культури розгля- далися переважно в лоні іншої дисципліни — антропології (культурної і соціальної). У надрах американської антропології виникли дві різні гілки розуміння культури: культуралістська й антрополого-структураліст- ська, між представниками яких точилася гостра дискусія з приводу спів- відношення культури та соціальної структури. На думку представників куль- туралістської течії (Ф. Боаса, Б. Малиновського, М. Мід, Р. Бенедикт, А. Кре- бера), культура є центральним поняттям соціогуманітарних наук; саме

Модуль 2. Розділ 3. Сфери життєдіяльності соціальних суб’єктів

вона зумовлює всі зразки людської поведінки, всю їх різноманітність. Культура — це те, що відрізняє людину як вид від усіх інших видів і складається з усього, що виробляється людською колективністю, всім соціальним життям. На основі цих переконань культуралістами вироблений так званий холістський (тобто цілісний) підхід до аналізу культури, згідно з яким культура розглядалася як складна цілісність, до якої входять знан- ня, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї та інші здатності і навики; всі вони набуваються, досягаються і творяться людиною як членом суспіль- ства.

«Американська культурна антропологія» За Ф. Боасом, науки про куль- туру потрібно використовувати для вивчення різних типів суспільства. Всі суспільства мають свої культури, що різняться одна від одної, і множинність культурних зразків (patterns) доводить, що культура, а не природа відіграє найважливішу роль в управлінні людською поведінкою. Крім того, мно- жинність культур і культурних зразків, культурні варіації, вивчені пред- ставниками культурної антропології в різних суспільствах, допомогли зруй- нувати домінуючу ідею XIX ст. про психічну єдність людства, єдність люд- ської історії та єдність культур.

«Антропологічний структуралізм» До протилежного табору — структу- ралістів — належали спочатку британські вчені А. Редкліфф-Браун,

А. Еванс-Прічард та французький дослідник К. Леві-Стросс, а згодом і їхні послідовники зі СІЛА. Вони вважали, що, навпаки, саме соціальна структу- ра має бути у фокусі соціогуманітарних наук і їй повинні надавати першість у теоріях про суспільство, бо власне соціальна структура, а не культура, зумовлює усі зразки соціальних дій, взаємодій і характер та спосіб думання, мислення. Спільним для обох таборів було переконання, що досліджувати потрібно різноманітні культури давніх суспільств і примітивних спільнот.

«Предмет соціології культури в американській соціологічній школі» Ці дебати та дискусії певним чином позначилися й на соціології, яка, звер- нувши увагу на сферу культури, потребувала свого специфічного підходу до її дослідження (коли в центрі уваги були культури сучасних суспільств), а відтак і чіткого визначення кордонів свого предметного поля. Це й зумо- вило появу знаменитого тристорінкового меморандуму, який був написаний двома видатними вченими СІЛА: представником антропології А. Кребером і представником соціології Т. Парсонсом 1958 р. У ньому були викладені підставові правила розмежування сфер цих двох наук і предметом вивчення соціології культури встановлювалися зміст і зразки цінностей, ідей та інших символічно-сенсовних систем, що творяться і передаються людьми. Ці системи є чинниками формування людської поведінки і водночас є арте- фактами (тобто чимось штучно створеним поза природою), які продукують і спрямовують цю поведінку. Іншими словами, завданням соціології куль- тури є дослідження двоєдиного процесу творення людиною культурних