58. Наука як соціокультурний феномен

Соціальність науки виражається: а) в її історичності і в тому, що вона виникла та існує у відповідь на потреби суспільства; б) в її суб’єктності (вчений – особистість, носій світоглядних установок; наукове співтовариство – носій прийнятої наукової парадигми) і в) стан науки відображає стан суспільства, в якому вона функціонує.

Наука – частина техногенної цивілізації. Її інституціональні риси; наукові заклади; система наукової комунікації і т.п.

Наука – частина культури. Наука в освіті. Система норм та ідеалів поведінки суб’єктів наукової діяльності (в рамках наукового співтовариства) – науковий етос.

Наука – специфич. тип духовного виробництва і соц. інститут, що має свої організаційні форми – своєрідна форма пізнання, для формування якої необх. реальні общественно-историч. і соціокультурні чинники.

В ході соц. розвитку наука поступово превращ-ся у відносить. самостоят. форму суспільств. свідомості і сферу люд. деят-сти. Тим самим вона виступає як историч. продукт тривалого розвитку люд. цивілізації, духовної культури, виробляючи свої типи спілкування і форми розподілу дослідницької праці.

Проїзв-во і воспроизв-во нового объективно-историч. знання і його практич. застосування стають найважливішими соц. ф-циями науки, способи виконання яких змінюються залежно від етапу історії і хар-ра соц. системи.

Наука як соц. інститут вкл. у себе учених з їх знаннями, квалиф-ей і досвідом; розділення і кооперацію науч. праці; що ефективно діє с-му науч. інформації; науч. школи і сообщ-ва; эксперим. і лабор-ное устаткування і ін.

Наука – це слож. суспільств. явище: поза т-вом вона не може ні виникнути, ні розвиватися, але і т-во на високому ступені розвитку немислиме без науки.

Наука покликана все більшою мірою орієнтуватися вже не на техніку, а на саму людину, на розвиток його інтелекту, його творчих здібностей і культури мислення, на створення передумов для його творчого розвитку. Якщо раніше наука розвивалася як окрема частина соціального цілого, то тепер вона починає пронизувати всі сфери життя.

Крім того, наука служить формуванню нової етики і естетики. У всьому світі визнана цінність саме доказового міркування. Підтвердження деяких міркувань результатами науки вважається обов'язковим.

Кажучи про сучасну науку в її взаємодіях з різними сферами життя людини і суспільства, можна виділити три групи виконуваних нею соц. функцій: 1) ф-ции культурно-світоглядні; 2) ф-ции науки як безпосередньої продуктивної сили і 3) її функції як соціальної сили, пов'язаної з тим, що наукові знання і методи нині все ширше використовуються при рішенні самих різних проблем, що виникають в ході суспільного розвитку.

Важливі ф-ции науки як соц. сили в рішенні глобальних проблем сучасності. Зростаюча роль науки в суспільному житті породила її особливий статус в сучасній культурі і нові риси її взаємодії з різними шарами суспільної свідомості. В зв'язку з цим гостро стає проблема особливостей науч. пізнання і співвідношення з ін. формами пізнавальної діяльності. Ця проблема в той же час має велику практичну значущість. Осмислення специфіки науки явл-ся необхідною передумовою впровадження науч. м-дов в управління культурними процесами. Воно необх. і для побудови теорії управління самою наукою в умовах розвитку НТР, оскільки з'ясування закономірностей науч. пізнання вимагає аналізу його соц. обумовленості і його взаємодії з різними феноменами духовної і матеріальної культури.

Зростання ролі науки і науч. пізнання породили дві противополож. позиції в оцінці цього процесу: сциентизм і антисциентизм. Прихильники сциентизма утвержд., що «наука над усе» і її потрібно упроваджувати в кач-ве еталону у всі форми і види люд. діяльності. При цьому принижуються або зовсім заперечуються соц. науки як що не мають пізнавального значення. Прихильники антисциентизма піддають різкій критиці науку і техніку.