5. Філософія Мілетської школи

1. Що таке натурфілософія?

Класичний характер розвитку античної філософії виявився, зокрема, у тому, що в ній чітко й виразно продемонстровано логіку розвитку людського мислення. Розпочинається антична філософія з появи натурфілософських ідей та шкіл у Стародавній Греції. Натурфілософія — це філософське осмислення природи (“натури” — лат.). Грецькою мовою слово природа звучить як “фізис”, тому таку філософію у Стародавній Греції називали “фізичною”, а філософів цього періоду — “фізиками”. Світ природи з його масштабом, розмаїтістю та міццю найперше впадає в око допитливої людини, тому й думка, що осягає буття, розпочинається з осмислення природи. Для ранньої давньогрецької думки природа поставала як “все”. Із чого ж може розпочати свої дії думка, яка хоче охопити “все”? Вона й повинна розпочати з деякого “початку”, тобто з того, з чого може це “все” постати або початися: з “архе” — найпершого, або давнього.

Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа постала як її об'єкт, а першою проблемою цієї філософії— проблема пошуку вихідного початку буття (“архе”).

2. Фалес: вчення про архе; дві відомі нині тези

Першим філософом Стародавньої Греції, за загальним визнанням, був Фалес із Мілета (місто на узбережжі Малої Азії; 624—526 рр. до н.е.).

Виміряв висоту піраміди за тінню, ввів календар на 365 днів і 12 місяців, був підприємливий передбачив урожай оливок, взяв в оренду масло бійні і так розбагатів.

Першопричина – вода, але не просто вода, а вода «розумна», на воді плаває земля. Світ вважав живим і повним божеств. Боги – сили, що діють у світі, вони також душі як джерела саморуху тіл. (напр., магніт має душу і тому притягує залізо).

Афоризм: «багатослів’я – зовсім не показник розумної думки».

Від нього до нас дійшло дві тези: “Усе з води” та “Усе має душу”. Філософом Фалеса називають не лише тому, що мислитель висунув думку про першопочаток (“архе”) світу, а насамперед тому, що він почав це обґрунтовувати, доводити, посилаючись на те, що без води немає життя, що агрегатні стани води (тверде тіло, рідина та газ) вичерпують можливі стани природної речовини. Друга теза засвідчує, що Фалес замислювався і над причинами змін та рухів, що відбуваються у природі, і шукав такі причини у внутрішній природі речей.

Якщо поміркувати над тезами Фалеса, то можна оцінити їх пізнавальне значення:

• вони зводили багатоманітність реального світу до одного початку (води), і тому “все” поставало єдиним, взаємопов'язаним;

• йдучи подумки за цим єдиним крок за кроком, ми можемо не просто сприймати дійсність, а й розуміти її, пояснювати, інтелектуально моделювати.

Але виникають при цьому і запитання: що відбувається з водою, коли вона перетворюється на все? Адже багато речей не схожі на воду. То, може, й першопочаток буття не схожий ні на що, але дає усьому початок?

3. Анаксимандр

Напевно, так міркував учень Фалеса - Анасимандр (610—546 рр. до н.е.), стверджуючи, що “архе” само по собі не схоже ні на що; це — “апейрон”— невизначене та безмежне.

Розширив поняття всього існуючого до причини «архе», тобто до першопричини, субстанції, що лежить в основі всього – апейрон (щось нескінчене, безмірне, безмежне; він вічний і невизначений, оскільки внутрішньо безкраїй) – це початок космосу, все в своїй основі з нього складається і з нього виникає. Апейрон усе виробляє для себе сам, перебуває в постійному русі, виділяє протилежності: вологе і сухе, холодне і тепле. Парні комбінації яких створюють землю (сухе і холодне), воду (вологе і холодне), повітря (вологе і тепле), вогонь (гаряче і сухе). Ці стихії взаємодіють між собою небо, зірки…

Йому належать здогади про походження людини: життя зародилось на межі води і суші з мулу під дією небесного вогню, пізніши скинувши луску вийшли на берег.

У його поглядах простежується діалектичні ідеї (напр. створення 4 стихій з протилежностей).

Вів у практ. використання сонячний годинник, накреслив географічну карту, головний твір – «Про природу» (серед VI ст. до н.е.).

Думка Анасимандра була прониклива, але вона не могла задовольнити людей того часу через неможливість пересвідчитись у реальному існуванні “апейрона”.