51. Поняття науки, неоднозначність його трактування

Неоднозначність трактування пов’язана з надзвичайною складністю науки як об’єкта осмислення.

Серед підходів до визначення науки виділяється історичний підхід, згідно з яким питання «Що таке наука?» залежить від того, з якого моменту починати історію науки.

Виділяються два основні трактування: а) історія науки починається в епоху античності (Евклід, Архімед і т.п.) і б) історія науки починається у Новий час, в епоху становлення математизованого природничого знання, де почав активно використовуватись експериментальний метод.

У загальному виді наука - це діяльність людини по виробленню, систематизації і перевірці знань.

Звичайно людина займається науковою діяльністю не випадково. Вона постійно має справу з проблемами і складними задачами, і для того, щоб з ними справитися, людині необхідні вичерпні знання, вироблення яких і є мета всякої наукової діяльності. Отримані знання дозволяють пояснити і зрозуміти досліджувані процеси, здійснити пророкування на майбутнє і відповідні наукові рекомендації.

Сучасну науку можна визначити як сферу дослідницької діяльності, спрямовану на виробництво нових знань про природу, суспільство і мислення, що включає в себе всі умови і моменти цього виробництва: учених з їх знаннями і здібностями, кваліфікацією і досвідом, з поділом і кооперацією наукової праці; наукові установи, експериментальне і лабораторне устаткування; методи науково-дослідної роботи; понятійний і категоріальний апарат, систему наукової інформації, а також усю суму наявних знань, що виступають як передумову, чи засобу, чи результату наукових досліджень. Наука не обмежується природознавством чи точними науками, як вважають позитивісти. Вона розглядається як цілісна система, що включає історично рухливе співвідношення частин, природознавство і суспільствознавство, філософію і природознавство, метод і теорію, теоретичні і прикладні дослідження.

Одна з проблем, що істотно визначили розвиток філософії науки на початку нашого століття, одержала назву проблеми демаркації (цей термін був введений Карлом Поппером). Мова йде про визначення границь між наукою і ненаукою. Сам Поппер характеризує свої інтереси в цій області в такий спосіб: "У той час мене цікавило не питання , "коли теорія істинна?", і не питання,"коли теорія прийнятна?" Я поставив перед собою іншу проблему. Я хотів провести розходження між наукою і псевдонаукою, прекрасно знаючи, що наука часто помиляється і що псевдонаука може випадково наштовхнутися на істину."

Очевидні недоліки фальсифікаціонизму Поппера намагався перебороти И.Лакатос у своїй концепції дослідницьких програм. При достатній можливості, думає він, можна протягом тривалого часу захищати будь-яку теорію, навіть якщо ця теорія помилкова. "Природа може крикнути: "Немає!", але людська винахідливість. завжди здатна крикнути ще голосніше". Тому варто відмовитися від попперовскої моделі, у якій за висуванням деякої гіпотези випливає її спростування. Жоден експеримент не є вирішальним і достатнім для спростування теорії.

Крутий поворот у підході до вивчення науки зробив американський історик фізики Томас Кун у своїй роботі "Структура наукових революцій", що з'явилася в 1962 році. Чи наука, точніше, нормальна наука, відповідно до Куна, - це співтовариство вчених, об'єднаних досить твердою програмою, що Кун називає парадигмою і яка цілком визначає, з його погляду, діяльність кожного вченого. Саме парадигма як деяке надособистісне утворення виявляється в Куна в центрі уваги. Саме зі зміною парадигм зв'язує він корінні зміни в розвитку науки - наукові революції. Але розглянемо його концепцію більш докладно.

Нормальна наука, - пише Кун, - це "дослідження, що міцно спирається на одне чи кілька минулих досягнень - досягнень, що протягом деякого часу визнаються визначеним науковим співтовариством як основа для розвитку його подальшої практичної діяльності". Уже із самого визначення випливає, що мова йде про традицію, тобто наука розуміється як традиція.

НАУКА — сфера исследовательской деятельности, направленная на произ­водство новых знаний о природе, об-ве и мышлении и включающая в се­бя все условия и моменты этого произ­водства: ученых с их знаниями и спо­собностями, квалификацией и опытом, научные учреждения, экспе­риментальное и лабораторное обору­дование; методы научно-исследова­тельской работы, понятийный и ка­тегориальный аппарат, систему науч­ной информации, а также всю сумму наличных знаний, выступающих в ка­честве либо предпосылки, либо сред­ства, либо результата научного про­изводства. Эти результаты могут так­же выступать как одна из форм об­щественного сознания. Н. отнюдь не ограничивается естествознанием или „точными" науками, как считают по­зитивисты. Она рассматривается как целостная система, включающая ис­торически подвижное соотношение ча­стей: природоведения и обществоведе­ния, философии и естествознания, ме­тода и теории, теоретических и при­кладных исследований. Н. - необходи­мое следствие общественного разделе­ния труда; она возникает вслед за от­делением умственного труда от физи­ческого, с превращением познаватель­ной деятельности в специфический род занятий особой группы людей. Гл. функцией Н. является объясни­тельная функция; ее осн. задача -познание с целью раздвинуть гори­зонты видения мира, природы, частью к-рой является сам человек.

Наука — певна цілісність як єдність трьох складових ”частин”:

знання (див.: знання наукове);

певна діяльність (див.: метод науковий);

соціальні форми її організації (див.: наукове товариство).

Закон науковий — форма наукового знання, яка виражає об’єктивний зв’язок явищ. Проте не будь-який зв’язок є законом, тим більше – законом науковим, а лише такий, який крім об’єктивності характеризується також регулярністю, відтворенням (перевіркою і підтвердженням), суттєвістю. В мові науки закон науковий виражається в формі умовного речення (імпликативного висловлювання з квантором всезагальності). Закони наукові діляться на теоретичний і емпіричні. Теоретичний закон – один із найважливіших елементів наукової теорії. Закон науковий потрібно відрізняти від юридичних законів, законів (норм) моралі, а також від законів в сфері релігії. Закон науковий – один із найважливіших категорій наукового детермінізму.

Знання наукове — одне з трьох складових науки. Знання наукове – це такий вид знання, який має, в крайньому разі, такі властивості: 1) системність; 2) об’єктивність змісту (об’єктивну істинність); 3) предметну визначеність; 4) прогресивність (необхідність росту знання). В (1) входять такі форми наукового знання (в якості елементів чи підсистем), як теорії, гіпотези, закони, факти. З (2) пов’язані такі властивості наукового знання, як перевірюваність, підтверджуваність, доказовість, обгрунтованість.

Існує дуже багато визначень поняття „наука”. Одним з них є : наука – це систематичне цілеспрямоване та соціально значуще використання та створення суспільних інтелектуальних ресурсів.

Різні визначення науки логічно приводять їх авторів до різного розуміння ролі науки та складових її елементів. Для одних наука – це тільки область знань, тобто факти, теорії, закони, гіпотези; інші ж включають в поняття „наука” окрім знань ще й засоби пізнання (лабораторії, інститути, експериментальні бази), а також форми творчої суспільної та практичної діяльності.

Однак, багатогранність функцій науки в суспільстві викликає сумніви у деяких вчених щодо можливості визначення науки . Деякі вчені, наприклад Дж. Бернал, вважають, що визначення науки взагалі не можна дати, оскільки вона в різні періоди розвитку суспільства змінювала свої функції та роль. При цьому слід мати на увазі, що неоднозначність поняття природи науки, а звідси і тлумачення її генезису пов`язано принаймні з 2 протилежними позиціями щодо зародження науки в суспільстві.

Згідно першої, початком науки слід вважати античність, коли зародилась філософія, яка подолала міфологічну свідомість разом з зародками наукового підходу до дійсності: пояснювала світ, виходячи з нього самого, таким, яким він є насправді, та при цьому намагаючись не приписувати не властиві йому якості та властивості. Античність слід вважати початком відліку історії науки ще й тому, що в цей час зароджується математика зі своїми засобами описання, доказу і обґрунтування, які також суттєво відрізняються від міфологічного відношення до дійсності.

Згідно другого підходу, справжня наука зародилась в епоху Нового часу. Разом з виникненням капіталістичного виробництва створювалась методи наукового пізнання, які спирались на матеріалістичне уявлення про світ. Після розробки методів наукового експерименту та створення наукових теорій, які могли пояснювати та передбачати явища, наука вперше стала справжньою наукою.

Таким чином, багатоманітність точок зору щодо визначення науки пояснюється, по-перше, суспільно-історичною змінністю змісту науки в різні епохи розвитку людства та різною роллю науки в житті суспільства; та по-друге, багатоманітністю науки як суспільного явища, великою кількістю її функцій та зв`язків з іншими суспільними явищами. Саме тому важко дати лаконічне і разом з тим повне визначення науки на всіх етапах її розвитку, для всіх суспільно-економічних формацій.