45. Суспільство як об’ект філософського аналізу

[1. Поняття суспільства; сенс терміну «соціум»; які спільноти можна назвати «суспільствами» (Петрушенко, § 19.2). – 2. Суспільство і природні процеси (§ 19.2). – 3. Основні елементи суспільства і їхні функції (§ 19.3). – 4. Масова свідомість, суспільна ідеологія, стани духовного життя (§ 19.3)].

Поняття суспільства. Особливості філософського підходу до суспільства.

Незважаючи на те, що терміни "спільність", "суспільство", "суспільний", "соціальний" дуже поширені в повсякденній мові, їхній науковий зміст досить складний.

У трактуванні суспільства філософська думка представлена безліччю різноманітних концепцій, що пропонують відповіді на питання: що таке суспільство, яка його структура, джерела, закономірності і спрямованість розвитку, а також – етапи еволюції, роль і місце різних груп людей і окремих індивідів у соціальних процесах.

Вчення Платона і Аристотеля можна вважати історично першими філософськими концепціями, що запропонували вирішення проблеми походження, історичних форм і ідеального устрою громадського життя. Характерними рисами обох концепцій виявилось, зокрема, ототожнення суспільства і держави, соціального і політичного життя.

У XIX ст. виникла особлива наука – соціологія, що має своїм предметом дослідження суспільства. Її основоположник О. Конт, що вважав соціологію свого роду "соціальною фізикою", бачив її і як "позитивну мораль", що здатна стати навіть новою релігією для всього людства. Взагалі XIX сторіччя ознаменувалося зростанням уваги до проблем суспільства. Різні мислителі по-різному визначали суспільство: і як союз, і як взаємодію, і як солідарність, і як боротьбу.

Не менше означень суспільства було дано і у XX ст. Латинське дієслово "socio" означає з'єднувати, поєднувати спільно, починати, спільно затівати, а іменник "socialitas" – суспільство, найближче оточення. Звідси первісне значення поняття "соціальний" – пов'язаний зі спілкою, союзом, співробітництвом.

На сьогоднішній день існують різні наукові дисципліни, що вивчають суспільство. Поряд із соціологією це політологія, соціальна психологія, історія і т.п. Кожна з них досліджує свій, визначений аспект суспільства: соціологія будує моделі суспільних процесів і вивчає при цьому, наприклад, суспільну думку; політологія вивчає сферу влади; історія – закономірності соціальних змін; соціальна психологія – суспільні настрої, менталітет суспільства у відповідному місці і часі. Філософський же підхід до суспільства відрізняють інша орієнтація й інші задачі – сформувати інтегральний, цілісний образ суспільства, розкрити принципові особливості соціальної реальності (наприклад, комплекс особливостей, що відрізняють суспільство від всіх інших складних систем), специфіку суспільного буття і виразити все це мовою філософських категорій, з використанням найбагатшого досвіду філософської рефлексії.

Віддавна мислителі розмірковували над тим, що ж поєднує людей у деяку цілісність під назвою “суспільство”. Виділяли такі об'єднуючі і системоутворюючі фактори:

деякі фундаментальні ідеї;

матеріальне виробництво;

національність;

релігійність, прихильність до певної віри.

Жоден з цих факторів, однак, не притаманний таким системам, як, наприклад, газ, рій, стадо, що також складаються з великої кількості елементів.

У трактуванні суспільства філософська думка представлена безліччю різноманітних концепцій, що пропонують відповіді на такі питання, як: що таке суспільство, яка його структура, джерела, закономірності і спрямованість розвитку, а також етапи еволюції, роль і місце різних груп людей і окремих індивідів у соціальних процесах.

Вчення Платона й Аристотеля можна вважати історично першими філософськими концепціями, що запропонували розв’язання проблеми походження, історичних форм та ідеального устрою громадського життя. Характерними рисами обох концепцій виявилося ототожнення суспільства і держави, соціального і політичного життя. Кожним з філософів був запропонований свій варіант ідеального суспільного устрою, розроблена його соціальна структура, базові соціально-політичні і моральні цінності.

Подальший розвиток філософських, історичних і соціологічних знань істотно збагатив теоретичні уявлення про суспільство, виникли школи і напрямки, що з різних ідейних позицій пояснювали сутність соціального життя, її структуру і закономірності.

У поясненні першооснов громадського життя, факторів, що впливають на існування суспільства, причин соціально-культурних розходжень людських співтовариств можна виділити кілька підходів або напрямків.

1. Натуралістичні концепції. Вони домінували в суспільно-політичній думці в XVIII – першій половині XIX ст. Характерні представники натуралістичного підходу – Ш. Монтеск'є, І. Гердер, К.Гельвециій, Ж.-Ж. Руссо, Г. Бокль. Цей підхід у соціальній філософії був орієнтований на вивчення природно-кліматичних факторів як таких, що визначають існування суспільства, рівень і характер його розвитку. Посиланнями на відмінності природного середовища проживання народів пояснювалось розходження їхньої історичної ролі і долі.

Зовні матеріалістичний окрас натуралізму (найчастіше такий підхід називався “географічним детермінізмом”) не міг приховати його ідеалістичного характеру, тому що географічне середовище (клімат, рельєф, специфіка рослинного і тваринного світу) визнавалися тільки зовнішніми умовами протікання історичного процесу, існування суспільства. Фактично, відповідно до ідей натуралізму, географічне середовище поширювало свій безпосередній вплив тільки в процесі становлення особливого духовного складу представників того чи іншого суспільства (народу), тоді як у подальшому сформована духовність (свідомість народу, його дух) були першоосновою, самостійним фактором, що визначає існування суспільства.

Наприкінці XIX – на початку XX ст. ідею географічного детермінізму, у рамках натуралістичного підходу, змінили ідеї і принципи, запозичені з біології.

2. Ідеалістичні концепції. Для ідеалістичного підходу характерне твердження, що свідомість людей – чи то надособистісне (наприклад, “дух народу” – у філософському вченні Г. Гегеля, Ф. Шеллінга та ін.), чи то потреби, інтереси, ідеї окремих особистостей (наприклад, вчення Д. Мілля, О. Копта) – є першоосновою громадського життя, тому що визначає характер суспільних інститутів, відносини між людьми. Об'єктивно-ідеалістичні концепції суспільства домінували переважно в першій половині XIX ст., суб'єктивістські теорії, що виходили з визнання окремої людської особистості, її потреб, інтересів, цінностей, характерні для соціологічної думки кінця XIX і XX ст.

Загальним для ідеалістичного розуміння суспільства, незалежно від специфіки концепції, є те, що воно розглядається як духовна єдність, спільність свідомості, усвідомлених інтересів, що породжують об'єднання і спільне існування людей один з одним. Розвиток свідомості визнається тут визначальним фактором розвитку суспільства.

3. Третій підхід напряму пов'язаний з філософським аналізом міжлюдських зв'язків і відносин, що виникають у певних природних умовах і мають у подальшому визначальний характер. У такій моделі і при такому підході суспільство – це певна система, де людина реалізує себе в залежності від свого місця в цій системі. Причому людей зв'язує в такому суспільстві не Бог, а продуктивні сили і виробничі відносини. Представником такого підходу був К. Маркс, що розробив концепцію матеріалістичного розуміння історії (про неї вже йшла мова раніше, у п.2.4, частина 1), в основу якої була покладена теорія про спосіб виробництва, що складається об'єктивно і незалежно від волі людей.

Основними в даній концепції були принцип матеріалістичного монізму та ідея розвитку. Вихідним було твердження, що суспільство – це відокремлена від природи частина матеріального світу. Основою громадського життя є матеріальне виробництво, матеріальні (виробничі) відносини, що складаються між людьми в процесі трудової діяльності, визначаються рівнем розвитку продуктивних сил (насамперед знарядь праці і технологій) і існують незалежно від волі і свідомості людей.

Про виникнення суспільства. Раніше, у п.9.2, ми уже відзначали, що еволюція живого, яка нараховує мільйони років, завершилася виникненням людиноподібних істот – гомінід. Період їхнього існування складає приблизно 2 млн. років.

Для добування їжі, обладнання житла, виготовлення одягу, в основному зі шкір тварин, наші предки використовували грубо оброблені кам'яні знаряддя, вироби з дерева, кістки, мушлі. Використання вогню і готування деякої частини їжі на багатті або в гарячому вугіллі помітно відрізняло їх від тварин. Вони вміли малювати, що свідчило про розвинену систему комунікації, а також володіли звуковою мовою, хоча і не дуже членороздільною. Ці істоти не були в повному розумінні людьми, але не були і тваринами. Групи первісних гомінід являли собою стадо, внутрішнє життя якого регулювалося характерними для тваринного світу принципами: безладні статеві зв'язки, агресивні звички, влада сили при розподілі їжі і т.п.

У процесі виникнення суспільства ці принципи трансформувалися, або відійшли на задній план, або на них була накладена найсуворіша заборона (табу). Можна припустити, що найважливішим фактором перетворення тваринного стада в людське співтовариство було формування здатності фіксувати в знаковій системі і передавати з покоління в покоління накопичений досвід. Такої здатності не має жоден вид тварин.

Система заборон і обмежень одержувала своє вираження не тільки в невербальних, але й у поступово сформованих вербальних засобах комунікації. Спілкування дозволяло закріплювати трудові навички, упорядковувати пошук і обробку їжі, погоджувати свої колективні дії. Етнографічні дані показують величезне значення гри як форми передачі досвіду і формування навичок спільної діяльності.

Серед найбільш відомих виділяються заборони, пов'язані з поведінкою у відношенні їжі, а також сексуальні обмеження й у першу чергу – заборона інцесту. Вони мали далекоглядні наслідки. Адже безладні статеві зв'язки становили загрозу виродження потомства. Очевидно, отриманий досвід і був зафіксований у табу на шлюбні відносини між близькими родичами. Це дозволило упорядкувати систему шлюбних зв'язків, жорстко їх фіксувати, налагодити обмін жінками, дочками, сестрами, а потім за аналогією з ними – обмін їжею, виробами, словами, знаками. Названі процеси сприяли встановленню норм спілкування, поводження і відносин між людьми й усвідомлення необхідності їхнього дотримання. Закріпленню норм сприяли міфологічні і перші релігійні уявлення і система табу, порушення яких суворо каралось. Не маючи шансів вижити поза колективом, кожен його член дотримувався встановлених в ньому норм повсякденного поводження. Таким чином, суспільство складалося як система спільної діяльності і взаємин між людьми, обумовлених потребами виробництва і відтворення їхнього життя і регульованих звичаями, нормами і цінностями. Норми поширюються на всі області життєдіяльності людини і створюють передумови виникнення культури і цивілізації. Яку б трансформацію не переживало суспільство, воно зберігає ці найважливіші структурні елементи, що виникли разом з людським родом.

Суспільство як складна система. Структура суспільства

Суспільство – дуже складний феномен. Це – складна динамічна система. А будь-яка система – це певна цілісність (упорядкована безліч), що складається з взаємозалежних елементів.

Розгляд суспільства як складної системи почнемо з опису історичних форм спілки людей. Найдавніша і найпростіша форма – це родина. Далі ідуть рід, плем'я, народність, нація. Нація – найбільш розвинута і складна форма спільності людей. Для неї характерні: спільність економічного життя, території, культури і мови. Останнім часом часто вживається в цьому зв'язку поняття “етнос”. За змістом це поняття близьке до поняття “нація”, однак у його змісті робиться акцент насамперед на спільність території і мови.

Раніше наводився перелік системоутворюючих факторів, що забезпечують системі її єдність і цілісність. Забезпечують відзначені єдність і цілісність також і відповідні соціально-економічні відносини, що зазвичай поділяють на:

кровно-родинні;

економічні;

політичні;

етно-національні;

духовно-ідеологічні;

інформаційно-комунікаційні.

У суспільстві як складній системі можна виділити і ряд форм організації та керування, що доповнюють картину структури суспільства. До таких форм відносяться;

держава;

церква;

політичні партії;

громадські організації (профспілки, клуби і т.п.);

підприємства, заводи, фірми і т.п.

Значна частина змісту соціально-економічних відносин, а також форм організації і керування в суспільстві, буде розглянута в наступних курсах соціології, економіки, політології й ін. Тут же ми обговоримо більш близьку до філософії проблему (і тісно пов'язану з проблемою людини) – проблему співвідношення суспільства й особистості.