1.

Поняття облік у широкому розумінні означає спостереження, вимірювання та реєстрацію певних природних і суспільних явищ. Для людей важливим є облік того, що впливає на суспільство, й об'єктом особливої уваги є господарська діяльність, основу якої становить виробництво матеріальних благ.

Господарська діяльність — це будь-яка діяльність, що пов'язана з виробництвом, обміном і споживанням матеріальних і нематеріальних благ.

Суб'єктами господарської діяльності є фізичні та юридичні особи. Фізичними особами є громадяни країни та інших держав, юридичними особами — підприємства, організації й установи. їхня діяльність в Україні регулюється чинним законодавством.

Господарський облік здійснюють як фізичні, так і юридичні особи.

Юридичні особи — суб'єкти господарської діяльності є обліковими одиницями, які мають окрему систему бухгалтерського обліку і складають встановлену звітність із дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Господарський облік історично зумовлений; виник і розвивався разом із господарською діяльністю людини. У XV ст. з'явилися перші друковані праці з правил ведення обліку, автором однієї з яких був Лука Пачолі (1445—1515), відомий як родоначальник бухгалтерії. Його книга "Трактат про рахунки і записи" є першою працею з бухгалтерського обліку. Із розвитком продуктивних сил і виробничих відносин у різних соціально-економічних формаціях облік адаптувався до вимог суспільства і в результаті сформувався як прикладна економічна наука.

Метою господарського обліку є адекватне відображення фактів господарської діяльності, надання повної і правдивої інформації для прийняття рішень.

Зміст господарського обліку пізнають через його стадії (етапи):

спостереження;

вимірювання;

реєстрацію;

групування;

узагальнення.

2.

Предмет бухгалтерського обліку має бути повністю охоплений обліком, щоб надавати всебічну інформацію для контролю та управління господарською діяльністю.

Предметом бухгалтерського обліку є не лише діяльність підприємств та організацій, а й міністерств та відомств.

Предметом бухгалтерського обліку є стан господарських засобів, їх використання та результати роботи колективу, які узагальнюються у грошовому виразі з метою задоволення потреб управління підприємств, організацій, установ.

Усі об’єкти бухгалтерського обліку можливо розподілити на три великі групи: господарські засоби, джерела їх утворення та господарські процеси.

2. Предмет бухгалтерського обліку, його об’єкти

Бухгалтерський облік, як і кожна наукова дисципліна, вимагає чіткого визначення предмета вивчення. Це необхідно для встановлення місця та ролі бухгалтерського обліку в системі управління. Незважаючи на те, що бухгалтерський облік має загальнодержавне значення, об’єктом його застосування є відокремлена господарська одиниця — підприємство.

Кожне підприємство має матеріальні складові своєї діяльності, тобто засоби господарства.

До засобів господарства відносяться:

*засоби виробництва — майно, що одномоментно або багаторазово використовується у процесі виробництва;

*засоби у сфері обігу — готова продукція або товари, готівкові кошти та їх еквіваленти, кошти у розрахунках;

*засоби невиробничої сфери — об’єкти науки, культури, охорони здоров’я тощо.

Кожен із видів господарських засобів має свої складові, які детально будуть розглянуті у наступному розділі.

Усі засоби господарства мають свої джерела утворення, які можна об’єднати у дві великі групи:

власні кошти,

позикові кошти.

У процесі діяльності підприємства відбуваються постійні зміни у складі господарських засобів: придбання нових засобів, використання їх для виготовлення продукції, випуск готової продукції, її реалізація. Ці зміни називаються господарськими процесами. Підприємства повинні забезпечити облік і засобів господарства, і господарських процесів.

Таким чином, предмет бухгалтерського обліку складають господарські засоби і їх використання у ході господарських процесів.

Об’єкти бухгалтерського обліку дуже різноманітні. Їх можна об’єднати в групи:

засоби господарства,

джерела їхнього утворення,

господарські процеси.

3.

5.

Метод і методичні прийоми бухгалтерського обліку.

Метод бухгалтерського обліку - це сукупність способів і

прийомів, за допомогою яких господарська діяльність підприємства

відображається в обліку. Він складається з ряду елементів, головні

з яких:

1) документація;

2) інвентаризація;

3) рахунки;

4) подвійний запис;

5) оцінка;

6) калькуляція;

7) баланс;

8) звітність.

Практичне використання кожного з них обумовлене відповідними

положеннями, інструкціями, вказівками, розробленими і

затвердженими державними органами.

Документація являє собою відображення господарських операцій

у визначених носіях інформації - на паперових бланках або

технічних носіях (магнітних стрічках, магнітних дисках,

перфострічках, дискетах); це письмове свідчення про здійснення

господарської операції, що надає юридичної сили даним

бухгалтерського обліку.

Інвентаризація - це спосіб перевірки в натурі наявності

товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів шляхом

перерахування, зважування, обміру й оцінки всіх залишків

господарських засобів і порівняння з даними бухгалтерського

обліку. Інвентаризація - це спосіб бухгалтерського обліку майна,

коштів підприємства, що забезпечує відповідність облікових даних

їх фактичній наявності.

Рахунки (бухгалтерські) - призначені для обліку наявності і

руху господарських засобів, коштів та їх джерел.

Подвійний запис. Уперше сутність подвійного запису було

розкрито й логічно обґрунтовано в праці італійського математика

Луки Пачолі, надрукованій 1494 р. під назвою "Трактат про рахунки

і записи". Звідси поняття "подвійна італійська бухгалтерія".

Пачолі називають батьком системи подвійної бухгалтерії. Першу

друковану працю з бухгалтерії було невдовзі видано іншими мовами,

тож вона породила чимало наслідувачів у Німеччині, Франції,

Англії. Одну з таких робіт було перекладено російською мовою за

op`bk3mm Петра Першого.

Система подвійного запису, вихідні позиції якої було

викладено Пачолі, витримала іспит часом і ось уже понад 500 років

використовується (в тих чи інших варіантах) всюди, де необхідний

систематичний облік господарської діяльності. Подвійний запис - це

принцип тотожного відображення господарських операцій на рахунках,

що зумовлює рівність оборотів по дебету і кредиту кореспондуючих

рахунків.

Подвійний запис випливає з економічної суті відображення

операцій. Кожна господарська операція викликає зміни у двох видах

господарських засобів, грошових коштів, або у двох видах джерел,

або в одному виді засобів чи коштів, і в тій же сумі змінюється

відповідний вид джерел.

Розглянемо використання подвійного запису для відображення на

рахунках початкового сальдо і визначення сальдо на активних,

пасивних і активно-пасивних рахунках.

6.

10.Бухгалтерські рахунки, їх будова, види і призначення.

Рахунок - це спосіб групування, поточного обліку і контролю за наявністю і рухом майна підприємства, джерел його утворення, господарських процесів та їх результатів.

Бухгалтерський рахунок має вигляд двосторонньої таблиці: на кожній з двох сторін якої відображаються господарські операції одного й того ж типу (на одній стороні плюс - збільшення, надходження; на другій стороні мінус - зменшення, витрачення).

Ліва сторона бухгалтерських рахунків називається дебет, а права сторона - кредит.

Кожен бухгалтерський рахунок має свій номер (код) та назву, передбачені Планом рахунків.

На рахунку може бути на початок періоду залишок (наявність) господарських засобів чи їх джерел. Цей залишок називають початковим сальдо.

Рахунки бухгалтерського обліку призначені для групування і поточного обліку однорідних бухгалтерських операцій. Вони відкриваються як для активних, так і для пасивних статей балансу. Внаслідок цього розрізняють три види рахунків: активні, пасивні та активно-пасивні (в залежності від того, в якій частині балансу відображається сальдо рахунку). Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху майна підприємства; пасивні - для обліку наявності та руху джерел утворення майна, активно-пасивні - для обліку розрахунків.

Активні рахунки відображають майно підприємства за його складом і розміщенням. Їх сальдо записують в активі бухгалтерського балансу. Початкове і кінцеве сальдо на активних рахунках записують у дебеті.

Пасивні рахунки відображають джерела утворення майна підприємства . Їх сальдо записують в пасиві бухгалтерського балансу. Початкове і кінцеве сальдо на пасивних рахунках записують у кредиті.

За своєю формою активні рахунки нічим не відрізняються від пасивних- і ті, і інші мають дебетову і кредитову сторони, використовуються для відокремленого обліку руху об'єктів, що обліковуються на цих рахунках, мають однакові показники.

Розрізняються активні рахунки від пасивних не зовнішньою формою, а своїм економічним змістом та будовою. Економічний зміст визначає що обліковується на рахунку: якщо на рахунку обліковується майно, то рахунок активний, якщо джерела майна - то рахунок пасивний.

В активних та пасивних рахунках різне призначення лівої та правої частин (дебету та кредиту).

В активних рахунках значення Дт означає збільшення, Кт – зменшення . Залишок на активному рахунку може бути тільки дебетовим.

В пасивних рахунках значення Дт означає зменшення, Кт – збільшення. Залишок на пасивному рахунку може бути тільки кредитовим.

Активно- пасивні рахунки - це рахунки, на яких сальдо може бути і в дебеті, і в кредиті. Якщо на активо-пасивному рахунку сальдо в дебеті, то його слід розмістити в активі балансу, а якщо в кредиті - то відповідно він повинен бути розміщений у пасиві балансу. Здебільшого активно-пасивними є рахунки розрахунків.

Сума (разом) записів господарських операцій по дебету або кредиту рахунку на певний період без початкового сальдо називається оборотом.

Для визначення сальдо на кінець по активному рахунку треба:сальдо на початок (по Дт) + оборот (по Дт) – оборот (по Кт)

11.

Метод подвійного запису

Економічна суть господарської операції полягає в тому, що вона викликає подвійні й рівновеликі зміни засобів та джерел їх формування. Двоїстий характер господарської операції зумовлює необхідність відображення її на рахунках методом подвійного запису.

Подвійний запис — метод, що випливає з економічної суті відображення операцій, кожна з яких обумовлює зміни у двох частинах в активі, у пасиві чи в активі й пасиві одночасно. Це важливий принцип однакового відображення господарських операцій на рахунках.

Відображення кожної господарської операції двічі, за дебетом одного і за кредитом другого рахунків в одній і тій же сумі називають подвійним записом.

Подвійний запис не тільки принцип однакового відображення операцій на рахунках, а й основний технічний прийом бухгалтерського обліку, бо забезпечує горизонтальний взаємозв'язок між рахунками, а також важливий контрольний прийом, оскільки очевидно, що скільки не було б операцій, але загальна сума записів за дебетом рахунків завжди дорівнюватиме загальній сумі записів за кредитом рахунків.

Такий взаємозв'язок між рахунками, що виникає шляхом подвійного запису, називається кореспонденцією рахунків, а такі рахунки кореспондуючими. Як синонім кореспонденції рахунків використовують терміни: бухгалтерська проводка, контировка.

(2)Подвійній запіс, його сутність, знач, та обгрунтування. В результаті господарських операцій відбуваються двойст¬венниє і равнове-лікие зміни засобів господарства і істоч-ников їх освіти. Це обумовлює необхідність отра¬жать господарські операції на рахівницях способом подвійного запису, суть якого полягає в тому, що кожну опера¬цию в одній і тій же сумі записують двічі — по дебету одного рахунку і по кредиту — іншого. Перш ніж відобразити господарську операцію на відповідних рахунках, на підставі первинних документів состав¬ляют бухгалтерську проводку, під якою розуміють вказівку рахунку, що дебетується, кредитується, і суми, відбиваної в обліку господарської операції. Кожна господарська операція унаслідок подвійного запису обумовлює взаємозв'язок між певними рахунками. Взаємозв'язок рахунків, що виникає в результаті віддзеркалення на них господарських операцій подвійним записом, називається кор-респонденцией рахунків, а самі рахунки — що кореспондують. Подвійний запис дозволяє з'ясувати, в результаті яких операцій сталися зміни тих або інших хоз-х засобів або їх джерел, звідки хоз-ниє засоби поступили і куди вони були використані, що має велике значення для контролю за збереженням майна предпр. Подвійний запис має контрольне і економічеськоє значення: кон-е: подвійний запис дозволяє проконтрол-ть правильність відображення операцій на рахівницях; ек-е: подвійний запис дозволяє проконтрол-ть рух активів предпр.

13.

Тому можна виділити такі етапи обліку:

1)первинний облік — фіксується в документах;

2) поточний облік — аналітичний і синтетичний, фіксується в облікових регістрах;

3) зведений, узагальнюючий — синтетичний облік та звітність.

Аналітичний облік — узагальнення даних первинних документів у регістрах аналітичного обліку (картках, книгах).

Синтетичний облік — узагальнюючий облік, який ведеться у регістрах синтетичного обліку (журналах-ордерах, відомостях, Головній книзі) в розрізі синтетичних рахунків.

Обліковий регістр — це спосіб поточного обліку первинних даних на матеріальних носіях, що забезпечує їх юридичну силу і використання для складання звітності та управління. Традиційно це таблиці, книги, картки; нині облікова реєстрація може здійснюватись на комп'ютері.

Класифікація облікових регістрів:

За змістом:

— синтетичного обліку (відомості, журнали-ордери, Головна книга);

— аналітичного обліку: картки, виписки банку;

— комбіновані (деякі журнали-ордери, відомості).

За характером запису:

— хронологічні (касова книга);

— систематичні — відображають однорідні господарські операції (картка складського обліку матеріалів);

— комбіновані.

За видами вимірників:

— контокорентні (грошові, для обліку операцій по рахунках грошових коштів);

— кількісного обліку;

— кількісно-сумового обліку.

15.

1. За найменуванням: акт, протокол, інструкція, лист тощо.

2.За змістом і спеціалізацією:

— загальні;

— з адміністративних питань;

— з питань планування оперативної діяльності;

— з питань підготовки та розподілу кадрів;

— спеціалізовані з фінансово-розрахункових і комерційних питань, — постачально-збутові, зовнішньоторговельні тощо.

3.За призначенням:

— щодо особового складу;

— організаційно-розпорядчі;

— кадрово-контрактові;

— довідково-інформаційні;

— господарсько-договірні;

— обліково-фінансові.

4.За походженням:

— службові (офіційні) — укладаються працівниками, які офіційно уповноважені це робити від імені установи, організації для вирішення службових питань;

— особисті (приватні) — укладаються будь-якою особою для вирішення індивідуальних, власних питань.

5. За місцем укладення:

— внутрішні — мають чинність у межах установи, де їх укладено;

— зовнішні — виступають чинником або результатом спілкування з іншими установами, організаціями, особами.

6. За напрямком (спрямуванням):

— вхідні (надходять до установи, організації, підприємства, фірми);

— вихідні (адресовані за межі установи).

7. За способом створення, структурними ознаками (формою) і ступенем стандартизації та регламентації:

— стандартні, типові — укладаються на трафаретних, бланкових паперах із захисними символами в суворо регламентованій послідовності (паспорт, свідоцтво, атестат, диплом, військовий квиток тощо);

— нестандартні, нерегламентовані — в яких певна частина даних готується заздалегідь (типовий лист, довідка, перепустка, положення, інструкція тощо);

— індивідуальні — укладаються за загальними принципами й формою, але автор довільно добирає та компонує мовні засоби залежно від конкретної ситуації (автобіографія, звіт, протокол, оголошення, запрошення тощо).

8. За ступенем складності:

—прості (односкладові) — відображають одне питання, факт;

—складні — відображають два й більше питань, фактів.

9. За стадіями відтворення:

— оригінали;

— копії, витяги, дублікати.

10. За терміном виконання:

— звичайні безстрокові (нетермінові) — виконуються (опрацьовуються) в порядку загальної черги;

— термінові — укладаються за завчасно визначеним терміном виконання, а такожтелеграми, телефонограми тощо;

— дуже термінові — зі спеціальною позначкою терміну виконання.

11. За ступенем секретності (гласності):

— звичайні (несекретні) — для загального користування;

— для службового користування (ДСК);

— таємні (Т);

— цілком таємні (ЦТ).

12. За юридичною силою:

— справжні — чинні, нечинні;

— підробні — фальсифікати.

13. За технікою відтворення:

— рукописні;

— відтворені за допомогою технічних засобів.

14. За терміном зберігання:

— тимчасового зберігання (до 10 років);

— тривалого зберігання (понад 10 років);

— постійного зберігання.

16.

Вимоги до змісту й оформлення бухгалтерських документів.

Від якості оформлення документів залежать повнота й достовірність показників обліку та звітності.

Основні вимоги до складання документів:

• своєчасність складання;

• достовірність показників;

• правильність оформлення;

• заповнення всіх реквізитів.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку первинні документи мають бути складені в момент здійснення господарських операцій або одразу після їх завершення.

Реквізити — це показники, які характеризують сутність господарської операції. Основні реквізити є в кожному документі, а додаткові притаманні певним окремим документам.

Документи складають на бланках типових форм, затверджених Міністерством фінансів і Міністерством статистики України, або на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України. Форма документа має бути простою, зручною й такою, що характеризує відповідну операцію, задовольняючи вимоги оперативного, статистичного й бухгалтерського обліку.

Для виконання цих вимог велике значення мають уніфікація і стандартизація документів. Уніфікація документів — це розробка єдиних форм документів для оформлення однотипних господарських операцій. Стандартизацією називають встановлення для бланків однотипних документів однакового найраціональнішого розміру та форми з певним розміщенням відповідних реквізитів.

17.

18.

*Обліковий регістр — це спеціальна таблиця, призначена для відображення документально оформлених господарських операцій у системі рахунків, накопичення та зберігання облікової інформації.

*Облікові регістри — це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, журналів, книг, журналів-ордерів тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого накопичення, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

*Інформація, що міститься в облікових регістрах, використовується для оперативного управління, економічного аналізу діяльності підрозділів і підприємства в цілому, а також для складання звітності. Тому своєчасне і повне відображення господарських операцій в облікових регістрах — одна із обов'язкових умов якості й оперативності обліку.

*Запис у регістрах бухгалтерського обліку виконується на підставі первинних облікових документів, які фіксують факти виконання господарських операцій і розпоряджень (дозволів) на їх проведення, накопичують і систематизують інформацію первинних документів. Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

*Перенесення інформації має здійснюватися у порядку надходження первинних документів до місця обробки (бухгалтерії) або не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну звітність, наприклад, нарахування і виплату заробітної плати, складання бухгалтерської, статистичної звітності тощо.

*Регістри бухгалтерського обліку мають містити назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Підприємства, які складають облікові регістри на машинних носіях, зобов'язані забезпечити технічні засоби для їх відтворення у зручному для прочитання вигляді.

20.

Форма бухгалтерського обліку (ФБО) – це сукупність взаємопов’язаних облікових регістрів, а також способів відображення в них господарських операцій підприємства з урахуванням особливостей його діяльності та технології обробки інформації.

Сьогодні виділяють такі ФБО:

- меморіально-ордерна;

- журнальна;

- спрощена;

- автоматизована.

Меморіально-ордерна форма використовується переважно в бюджетних організаціях. На основі первинних документів, перевірених і згрупованих за певною ознакою, складають меморіальні ордери. У них вказується кореспонденція рахунків за госпоперацією та її сума. Усі меморіальні ордери після заповнення вносять за хронологічною послідовністю до реєстраційного журналу. Потім інформація відображається в Головній книзі за синтетичними рахунками. Переваги меморіально-ордерної форми — її відносна простота, гнучкість. Недоліки – складання великої кількості меморіальних ордерів, а також непристосованість регістрів до заповнення фінзвітності.

При використанні журнальної форми обліку інформація з первинних та зведених документів переноситься в журнали й відомості. У перших записують суми, що відповідають кредитовому обороту за відповідними рахунками. У других фіксують суми дебетових оборотів за рахунками. Підсумкові записи зі журналів переносять до Головної книги. Найбільша перевага цієї ФБО – можливість зручно формувати інформацію для фінзвітності. Недолік – громіздкість окремих журналів та відомостей.

Спрощена форма бухобліку може вестися малими підприємствами за їх вибором. Вона передбачає два варіанти: проста та ФБО з використанням регістрів обліку майна. При застосуванні простої госпоперації відображають у Книзі обліку господарських операцій. Форма бухобліку з використанням обліку майна, окрім Книги обліку господарських операцій, передбачає також використання відомостей.

За автоматизованої ФБО збір, систематизація та обробка облікової інформації відбувається зі спеціально розробленим програмним забезпеченням. Зауважте, деякі спеціалісти не вважають її формою, розглядаючи лише як спосіб ведення бухобліку.

21.

Запаси визнаються активами, якщо вони відповідають критеріям визнання активу:

існує ймовірність того, що підприємство отримає у майбутньому економічні вигоди, пов’язані з їх використанням, їх вартість може бути достовірно оцінена.

Згідно з П(С)БО 9 запаси – це активи, які:

*утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

*перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;

*утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

**Звичайна діяльність – будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують або виникають внаслідок її проведення (П(С)БО 3, п.4).

**Для цілей бухгалтерського обліку всі запаси підприємства можуть бути поділені на дві групи:

власні запаси,

запаси, які не є власністю підприємства, але знаходяться на його території.

22.