23. Становлення та розвиток філософської думки в Україні

[1. Загальне поняття української філософії, її визначні риси (Петрушенко, § 10.1). – 2. Філософські ідеї в культурі Київської Русі, характеристика основних літературних джерел (§ 10.2). – 3. «Ожидовілі», Ю. Дрогобич, С. Оріховський. – 4. Братські школи ХVІ ст., Острозький гурток (§ 10.3). – 5. Філософські курси в Києво-могилянській академії ХVІІ ст.: найпоширеніші концепції (§ 10.4).]

Якась хрень див петрушенко

Аналіз історії української філософії дає можливість періодизувати її за змінами історичних типів національної культури. Виділимо наступні періоди:

Становлення і розвиток філософської думки в Київській Русі.

Філософія укр. ренесансу.

Просвітництво і розвиток філософії Києво-Могил. академії.

Розвиток філ. предромантизму (ХVІІІ-ХІХ стол.).

Український романтизм (від Гоголя до Юркевича)

Філософія позитивізму і раціоналізму (Йоган Шад, Олександр Потебня – ідеї філософії мови, Володимир Вернацький – вчення про нооссеру, Михайло Драгоманов та Іван Франко –ідея еволюції суспільного життя)

Формування філософських ідей у лоні модернізму ХХ стол. та Філософія укр. діаспори

Ряд філософів у розвитку філософії України виділяють 3 періоди:

період докласичної філ. охоплює історію укр. філософії від Київської Русі до Просвітництва, включаючи розвиток філософії Києво-Могилянської академії. філ. охоплює існування Київської Русі: тоді філ. ще не виділилась у самостійну сферу теоретичного осмислення світу. Це практична філософія, що становила невід’ємну частину культури Х-ХІ ст. Основна її проблема : Людина-Бог.

класичний період – від філософії Григорія Сковороди до університетської філософії кінця ХІХ ст. - охоплює ХVI-XVIII ст. і зв’язаний з діяльністю братств, острозького культурно-освітнього центру і Києво-Могилянської академії – період культури українського бароко. У центрі проблема – Людина-Всесвіт. Формується професійна філософія як специфічна сфера теоретичного мислення. Її вершина філософія Григорія Сковороди.

період новітньої укр. філософії ХХ ст., включаючи філ. укр. діаспори. Філ. культури романтизму з основною проблемою: Людина-Нація, включає професійно-філософське знання і непрофесійну філ., зв’язану з художньою літературою.

У становленні і розвитку філ. думки Київської Русі основною проблемою є проблема сенсу буття людини, уявлення про її місце у світі. Взаємодія двох світорозумінь – християнського і народного - стала основою плюралізму світогляду філософії. У Київській Русі склався своєрідний тип філософствування, позбавлений абстрактного, відірваного від життя теоретизування. ХV-XVIII ст. – період козаччини та боротьби українського народу за національне визволення, пов’язаний з піднесенням культури під впливом Західноєвропейського Ренесансу, Реформації та культури Барокко. Широко розповсюджуються в Україні ідеї неоплатонізму та ісіхазму (єднання людини з богом шляхом самозаглиблення у свій внутрішній світ). В Укр. поширюються ідеї гуманізму (Касіян Сакович, Ісайя Козловський, Сільвестр Косів), значну роль у розвитку гуманістичних і реформаційних ідей відігравали братства і братські школи.

Діяльність Києво-Могилянської академії припадає на період українського просвітництва. Найвидатніший представник – Феофан Прокопович. Він сприяв розвитку філософії в навчальних закладах, де читались курси діалектики, логіки, натурфілософії, психології, метафізики. З його іменем і діяльністю провязаний різкий поворот до вивчення людини і природи. Григорій Савич Сковорода – перший найбільш зріло розробив філософію, де чітко реалізовувались найважливіші риси української ментальності: кордоцентризм, абсолютна свобода індивіда, атеїзм, екзістенціоналізм, устремління до самопізнання. головним предметом його роздумів є Людина – емоційно-вольова істота, її центром є серце, дух. Основна ідея філ. – самопізнання людини.

Філософія предромантизму характеризується засвоєнням знань німецьких філософів (Канта, Шелінга, Гегеля та ін.) та початком зародження національної філософської самосвідомості.

Для філ. романтизму (Гоголь, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко, П. Юркевич) – характерна філософсько-антропоологічна концепція серця: справи людини набувають високої моральної ціни лише тоді, коли вони здійснюються вільно, “від серця”. Розум є урядовою силою, а серце – породжуючою.

Філософська думка на Україні в ХХ ст. переживала суворі істор. випробування. формується потужна суперечлива революційно-романтична течія, яка об’єднує вчених, поетів, письменників, філософів (М. Грушевський, М. Куліш, В. Вінниченко, М. Хвильовий, М. Скрипник).

Увага філософів української діаспори зосереджена на проблемах політичної філософії (Д.Чижевський, Т. Закидальський) та національної ідеї (І. Мірчук, В. Липинський)

Точкою відліку історії формування філософських ідей і концепцій у культурі Київської Русі є 860 рік (прийняття князем Аскольдом християнської віри) і 988р. (встановлення на Русі християнства). Християнський світогляд поступово став витісняти язичництво, міфологічний світогляд. У цьому тривалому і суперечливому процесі важливе місце займає діяльність великих просвітителів Кирила (827-869) і Мефодія (815-865) зі створенням слов’янської абетки, повного перекладу Біблії і життєписів отців церкви, а також перекладу творів античних і візантійських мислителів. У 1051р. київським митрополитом Іларіоном видається перший оригінальний трактат філософсько-богословського змісту – “Слово про закон і благодать” (ідея рівності народів як передумови вільного, а не рабського існування).

Світогляд, що формується в цю епоху, характеризується подвійністю: у ньому переплітаються християнські і язичницькі компоненти. Переважання проблем людського буття у філософських міркуваннях тодішніх богословів знаходить своє вираження в особливій гостроті та актуальності етичних питань (про конфлікт добра і зла і шляхи його розв’язання).

Аналіз історії української філософії дає можливість періодизувати її за змінами історичних типів національної культури. Виділимо наступні періоди:

1. Становлення і розвиток філософської думки в Київській Русі.

2. Філософія укр. ренесансу.

3. Просвітництво і розвиток філософії Києво-Могил. академії.

4. Розвиток філ. доромантизму (ХVІІІ-ХІХ стол.).

5. Український романтизм (від Гоголя до Юркевича)

6. Філософія позитивізму і раціоналізму (Йоган Шад, Олександр Потебня – ідеї філософії мови, Володимир Вернацький – вчення про ноосферу, Михайло Драгоманов та Іван Франко –ідея еволюції суспільного життя)

7. Формування філософських ідей у лоні модернізму ХХ стол. та Філософія укр. діаспори

Григорій Сковорода (1722-1794) є найбільш видатним філософом України. Його світогляд носив чітко виражений пантеїстичний характер. На його думку, Бога як всемогутньої духовної сутності, що стоїть над світом, природою і людиною, не існує. Він є істинною природою в природі, живим у живому, людиною в людині, законом. Для обґрунтування своїх поглядів Сковорода розробив концепцію трьох світів. Ця концепція містила в собі макрокосм – безмежний світ, що складається з безлічі малих світів; мікрокосм – людський світ, вірніше сама людина; символічний світ – Біблія. Кожний з цих світів має внутрішню (духовну) і зовнішню (матеріальну) природу. Дійсним богом є внутрішнє, духовне, тому істинно людське, моральне визначається не тілесною, тлінною організацією людини, а духом, волею, світом внутрішніх переконань, що і виступають богом у людині.

У 1632р. двоє великих київських братств об’єднуються під керівництвом Петра Могили (1597-1647); створюється перший вищий духовний навчальний заклад – Києво-Могилянський Колегіум, що у 1701р. наділяється статусом академії. Натурфілософські курси, що читалися тоді в стінах цього навчального закладу, орієнтували студентів на вихід від традиційної схоластики.

Духовне протистояння самодержавній імперській владі не затихає на території України. Найбільш важливою віхою в цьому зв’язку є діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, головними представниками якого були Н.Костомаров, П. Куліш і Т.Г. Шевченко. Соціально-політичні погляди представників цього товариства концентрувалися навколо ідеї волі, національного визволення і соціальної рівності і були спрямовані проти кріпацтва.