- •Страница 199 из 199
- •Розділ 1 історія філософії
- •Основні етапи і течії в історії філософської думки.
- •1. Східна філософія
- •1.1 Давньоіндійська філософія
- •1.2 Давньокитайська філософія
- •2. Західна філософія
- •2.1 Антична філософія
- •2.2 Середньовіччя
- •2.3 Філософія Відродження її етапи:
- •2.4 Філософія Нового часу (один етап, його загальна х-ка)
- •2.5 Німецька класична філософія (один етап, його загальна х-ка)
- •2.6 Філософія хіх ст. (один етап, його загальна х-ка)
- •2.7 Сучасна філософія (хх-ххі ст) (один етап, його загальна х-ка і)
- •Антична атомістика (Демокріт, Епікур)
- •Антична діалектика (Геракліт)
- •1. Натурфілософія (вчення про вогонь). – 2. Діалектичні ідеї (мінливість, війна – батько всьому). – 3. Вчення про Логос. – 4. Протилежність вченню елейської школи.
- •Філософія Елейської школи
- •1. Головна теза Парменіда. – 2. Істинне буття. – 3. Матеріальний світ як ілюзія, відмінність між відчуванням і розумовим осягненням.
- •4. Апорії Зенона, їхній загальний зміст, скільки нам відомо цих апорій, розглянути зміст хоча б однієї.
- •Філософія Мілетської школи
- •1. Що таке натурфілософія?
- •2. Фалес: вчення про архе; дві відомі нині тези
- •3. Анаксимандр
- •4. Анаксимен
- •Філософія Сократа
- •1. Вчення софістів, Сократ як їхній критик.
- •2. Ознаки істинного знання; знання і незнання.
- •3. Сократичний метод (маєвтика).
- •4. Вплив Сократової філософії на його життєвий шлях.
- •Вчення Платона
- •2. Пізнання як пригадування.???? – Петрушенко, § 3.2; фес: «Платон»]
- •1. Що таке ідея? Основні положення теорії ідей.
- •3. Вчення про три рівні душі; різниця людських чеснот.
- •4. Вчення про ідеальну державу
- •Вчення Аристотеля
- •1. Критика Аристотелем теорії ідей Платона.
- •2. Вчення про 4 типи причин буття всякої речі; матерія і форма.
- •3. Формальна логіка як метод пізнання.
- •4. Вчення про поліс. Типи державного устрою.
- •Філософія Середньовіччя
- •1. Зміна античного світогляду під впливом християнства
- •2. Патристика: позитивне і негативне ставлення до філософії; вчення кападокійців і блаж. Авґустина. Співвідношення філософії і теології
- •3. Схоластика і містика, основні відмінності. Різниця між номіналістами і реалістами в схоластиці
- •4. Вчення Томи Аквінського про симфонію віри і розуму. Вчення Вільяма Оккама.
- •Філософія Відродження
- •1. Відродження як перехідна епоха. Основні риси світогляду
- •2. Загальна характеристика ренесансного гуманізму
- •3. Загальна характеристика ренесансного неоплатонізму
- •4. Загальна характеристика ренесансної натурфілософії
- •5. Пізнє Відродження: Джордано Бруно і Галілей
- •Філософія Нового часу (загальна характеристика)
- •1. Розвиток буржуазного суспільства. Соціальні джерела нової науки.
- •2. Індивідуалізм, активність.
- •3. Поняття «здорового ґлузду»
- •4. Головні риси світогляду
- •Відбуваються відчутні зміни і у розвитку філософії.
- •Філософські погляди ф. Бекона, т. Гобса, Дж. Лока
- •4. Вчення Лока про суспільство і державу: відмінність від вчення Гобса, обмежене делегування прав державі, розподіл влад, суверенітет народу (фес, стаття «Локк») ???
- •1. Ф. Бекон: типи знання (світлоносне і плодоносне); чотири типи ідолів, що заважають пізнанню істини; основні принципи наукової діяльності: емпіризм
- •2. Т. Гобс: співвідношення індуктивного і дедуктивного знання; вчення про природний стан і походження держави
- •3. Сенсуалізм Дж. Лока: критика «вроджених ідей»; tabula rasa; прості й складні ідеї; первинні і вторинні якості
- •Філософські погляди р.Декарта, б.Спінози, г.Лейбниця
- •1. Декарт: вчення про метод; пізнання і типи ідей; наукове і стихійне знання; методичний сумнів і теза cogito ergo sum; Декартів раціоналізм і математика, вчення про 2 субстанції
- •2 Б. Спіноза: геометричний метод; вчення про єдину субстанцію; три стадії пізнання; шлях досягнення свободи
- •3. Ляйбніц: відмінність від Спінози; 4 основних принципи; вчення про монади
- •Філософія Просвітництва
- •2. Вчення Монтеск’є: природне право і національні особливості; форми правління; розподіл влад (Петрушенко, § 6.5).
- •3. Руссо: вчення про природний стан і приватну власність (§ 6.5).
- •4. Вчення д. Дідро про матерію, свідомість і рух (§ 6.5).
- •5. Вчення Гельвеція: ізольований індивід, вплив соціального середовища на пристрасті (§ 6.5)]
- •Німецька класична філософія (загальна характеристика)
- •1. Чому нкф уособлює філософію як таку
- •2. Причини виділення нкф в окремий стан.
- •3. Принципи, введені німецькою клас. Філ. – Петрушенко, § 7.1]
- •Вчення і. Канта
- •1. Три періоди творчості.
- •2. Кантів «коперніківський переворот» у філософії, його значення.
- •3. Почуття як початок пізнання, неоформленість даних почуттів.
- •4. Апріорні форми розсудку і оформлення знань, необхідність.
- •5. Досвід і речі самі по собі; просторово-часові схеми синтезу, що вони забезпечують
- •6. Ідеї розуму, нерозв’язність граничних питань, вільний вибір. Вчення про мораль і «категоричний імператив». – Петрушенко, § 7.2
- •Вчення г. В. Ф. Гегеля
- •1. Поняття абсолютної ідеї.
- •Основи марксистської філософії
- •1. Марксизм і прогрес наук в хіх ст.
- •2. Матеріалістичне розуміння історії, комунізм
- •3. Марксизм і робітничий рух; поняття революції.
- •Основні напрямки філософії хх століття
- •Особливості людського існування в хх ст. ???
- •2. Особливості філософії в хх ст.
- •3. Перелік основних напрямів філософії хх ст., представники. – Петрушенко, § 9.1
- •Сцієнтизм як напрямок філософії хх століття. Етапи розвитку позитивізму
- •Антисцієнтистський (антропологічний) напрямок філософії хх століття
- •Релігійно-філософські концепції хх століття
- •Становлення та розвиток філософської думки в Україні
- •Якась хрень див петрушенко
- •Філософія г. Сковороди
- •Філософська думка на Україні в хіх- на початку хх ст.
- •Розділ 2 проблематика філософії
- •Поняття світогляду; його структура, рівні і історичні типи
- •Філософія як світоглядне знання
- •1. В чому полягає теоретичне формування світогляду (Петрушенко, § 1.2).
- •2. Ознаки філософування. Співвідношення філософії і світогляду в реальному житті: звідки філософія бере свої проблеми? (§ 1.2)
- •Відмінність філософії від міфології: визначення міфу, розклад міфу, причина виникнення філософії, порівняння філософії і міфології (§ 1.3).
- •4. Схожість і відмінність філософії і релігії (§ 1.4).]
- •Співвідношення філософії і науки
- •Основні функції філософії
- •Сфери реальності, які цікавлять філософію.
- •Структура філософського знання.
- •Основні функції філософії.
- •4. Причина розмаїття філософських вчень. Основні історико-філософські позиції. – Петрушенко, § 1.5].
- •Проблема буття в філософії
- •Буття, субстанція, матерія, природа. Матерія як філософська категорія
- •Простір і час - форми існування світу. Сучасні природничо-наукові уявлення про простір і час
- •Порядок та хаос в світі. Концепція детермінізму. Поняття закону. Класифікація законів
- •Філософія, релігія і наука про єдність світу
- •Діалектика – вчення про загальні зв'язки і розвиток
- •Проблема людини в філософії. Природні, соціальні та духовні виміри людського буття
- •Проблема антропосоціогенезу
- •Свідомість як суб'єктивна реальність, її генезис і соціальна сутність
- •Свідомість і самосвідомість
- •Філософські концепції пізнання: "оптимістична", скептицизм, агностицизм
- •Суб'єкт і об'єкт пізнання; специфіка їх взаємодії
- •Чуттєве і раціональне (логічне) у пізнанні
- •Проблеми істини і її критеріїв
- •Проблема свободи як філософська проблема
- •Суспільство як об’ект філософського аналізу
- •Життя і смерть в духовному досвіді людини. Проблема сенсу життя людини в різних філософських течіях
- •Особистість і суспільство
- •Культура і цивілізація
- •Поняття філософії історії
- •Глобальні проблеми сучасності і їхнє філософське осмислення
- •Поняття науки, неоднозначність його трактування
- •Філософія науки як особлива філософська дисципліна
- •Поняття рефлексії. Філософська рефлексія і специфіка філософських проблем науки
- •Моделі співвідношення філософії науки
- •Поняття філософських проблем науки і їх класифікація
- •Наука як особливий тип знання
- •Особливості наукової діяльності; її раціональність. Поняття наукового методу
- •Наука як соціокультурний феномен
- •Наука як триєдність знання, діяльності і соціальних форм її організації
- •Структура і функції науки
- •Наукові методи і їх класифікація. Поняття методології
- •Методологічні принципи і інші регулятиви пізнавальної діяльності в науці
- •Емпіричний рівень наукового пізнання: методи і форми
- •Теоретичний рівень наукового пізнання: методи і форми
- •Теорія як ідеал наукового пізнання. Структура і динаміка наукових теорій
- •Загальнологічні прийоми наукового дослідження
- •Неопозитивізм і гіпотетико-дедуктивна модель наукового знання
- •Проблема росту наукового знання в філософії науки: концепції к. Поппера і т.Куна
- •Проблема росту наукового знання в філософії науки: концепції т.Куна і п.Фейєрабенда
- •Філософія техніки як особлива філософська дисципліна
- •Поняття техніки і її взаємозв’язок з наукою
- •Техніка як соціокультурний феномен
- •Науково-технічний прогрес і його філософські інтерпретації
- •Цінності науки і загальнолюдські цінності
- •Етика науки і техніки; відповідальність вченого та інженера
Проблема антропосоціогенезу
[1. Основні версії походження людини: креаціонізм і еволюціонізм; їхні різновиди. – 2. Слабкі сторони цих концепцій. – 3. Антропосоціогенез (один з різновидів еволюціонізму) або трудова теорія походження людини: переваги і недоліки. – 4. Чи скінчилась дискусія еволюціонізму і креаціанізму сьогодні? – Петрушенко, § 13.2]
Людина давно зрозуміла свою унікальність і через це сприймала себе саму не інакше, як через чимось спричинене виникнення, пришестя в цей світ. Сьогодні ми знаємо і про світ, і про людину набагато більше, ніж в попередні часи та епохи, але питання про походження людини залишається спірним та незбагненним.
Справа в тому, що наука засвідчує як унікальність людини, так і її спорідненість із іншими формами життя та буття. Людина відрізняється цілою низкою унікальних рис, проте її організм складається із тих же хімічних елементів, із яких складаються інші органічні явища та процеси; анатомічно людина має ті ж самі частинки та складові, які мають інші тварини, а з деякими видами мавп ми, можна сказати, ана-тимічно ідентичні.
Тому законним залишається питання: звідки, як та завдяки чому людина має такі унікальні та контрастуючи між собою риси? Звідки людина прийшла та куди крокує? - Досить очевидно, що ті чи інші відповіді на ці питання значною мірою можуть впливати на організацію нашого життя, на соціальні, політичні та правові рішення. Звісно, що філософське осмислення людини не може обминути питання про походження людини.
Основні версії походження людини
- занесення людини (та життя) на Землю із інших світів або планет (інопланетна версія)
- виникнення людини внаслідок реалізації якоїсь фундаментальної космічної програми (версія антропного принципу в будові Всесвіту)
- виникнення людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природно-космічних процесів (концепція тупикової гілки еволюції)
- виникнення людини шляхом еволюції форм життя (еволюційна концепція)
- створення людини Богом (богами) чи якимись іншими вищими силами (концепція креаціонізму - створення)
При всіх їх відмінностях наявні версії походження людини тяжіють або до еволюціонізму, або до креаціонізму з тими чи іншими нюансами. Крім зазначених у схемі існує ще один варіант пояснення походження людини, і він на перший погляд досить дивний - це намагання довести, що людина взагалі ніколи не виникала, що вона існує в космосі стільки, скільки існує і цей останній. Отже, окреслимо сутність основних концепцій походження людини.
Інопланетна версія - мало чого пояснює як в людині, так і в її походженні, оскільки відсуває питання про корені людини у не-визначену далечінь: мовляв, десь та колись сформувалися розумні істоти, а потім вони колонізували Всесвіт. В кращому випадку, прийнявши означену версію, ми можемо сподіватись на те, що наші "інопланетні батьки" в якихось фатальних для людства ситуаціях прийдуть нам на допомогу. Але, схоже на те, що історія не дає нам підстав для таких сподівань.
Отже, версія інопланетного походження людини майже нічого не додає нам до розуміння та вирішення ситуації нашого буття.
Версія дії у Всесвіті антропного принципу - може бути передана наступним чином: "Життя - це не випадковий спалах у природі, а космічний феномен; розум та матерія виникли на загальній основі, вони є лише різними аспектами єдиної реальності. В світі усе замислено так, щоби змогла з'явитися людина. Вона постає необхідним та суттєвим доповненням природи... Оскільки є людина, то Всесвіт володіє тими властивостями, якими він володає" (В.Д.Губин, Е.Н.Некрасова. Философская антропология. - М.; СПб., 2000. - С. 17). Сутність даного принципу полягає у принциповій відмові визнати людину випадковим явищем загального світового процесу: все в космосі, в його складових, структурі, співвідношеннях орієнтоване на людину; людина і Всесвіт являють собою дещо початково та органічно єдине. Слід сказати, що антропний принцип має непогане природничо-наукове підкріплення, проте, як і в будь-яких інших питаннях, результати наукових досліджень постають неповними та незавершеними. А це значить, що прийняття цього принципу передбачає певне внутрішнє переконання в його виправданості, внутрішнє відчуття його істинності.
Окрім того, прийняття антропного принципу самого по собі ще не прояснює ситуацію людського перебування у світі: нехай людина існує в цьому світі невипадково, але чому вона в ньому існує? Який сенс такого існування? Яким може бути в такому разі людське призначення? - На ці питання в змісті антропного принципу не існує виправданої відповіді, проте не викликає сумніву, що до нього слід ставитись серйозно.
Концепція походження людини внаслідок якоїсь фатальної помилки в ході природних процесів базується, скоріше за все, на психологічному почутті незадоволення людиною, її діями та результатами таких дій.
Конкретні аргументи на користь такої концепції є досить різноманітними: так, Ф. Ніцше вважав, що людина від природи не володіє надійними засобами для життя, а тому вона створює такі засоби штучно, через що віддаляється від природи і навіть протистоїть їй.
Досить часто висуваються аргументи поганої біологічної пристосованості людини до життя, її непридатності до життєвих дій тривалий час після народження. Що можна сказати відносно цих міркувань?
По-перше, те, що насправді людина досить непогано пристосована до суто біологічного виживання, і про це свідчать приклади із життя деяких відсталих людських спільностей (в районі островів Океанії та ін.).
По-друге, відсутність у людини від народження готових навичок людської діяльності в світлі вже розглянутих аспектів людської неспеціалізованості, універсальності та свободи слід розглядати як важливий позитивний чинник людського буття, а не навпаки. ^> По-третє, найважливіша вада розглянутих поглядів полягає в тому, що вони акцентують увагу на тому, чому людина не є звичайною твариною, проте не можуть майже нічого сказати на той рахунок, що саме та як робить людину людиною. Адже відхилення від генеральної лінії еволюції зовсім не обов'язково повинні приводити до шедеврів Відродження, вражаючих прикладів людської любові та самопожертви.
Еволюційна теорія має досить багато фактичних проявів задля того, щоби її зневажати; наука доводить, що еволюціонували і рослинний світ, і світ тварин. Для засвідчення реальності еволюційних процесів зовсім не обов'язково звертатись до археології, адже певні факти еволюційних змін спостерігаються і зараз; зокрема, яскравим свідченням еволюції постають результати мутацій, зникнення деяких видів тварин та рослин, нарешті, результати селекційної діяльності людини. На користь еволюції свідчать і зміни, що відбуваються в людському суспільстві на протязі відомих історичних епох. В той же час еволюційна теорія не здатна дати задовільних відповідей на цілу низку важливих питань.
Якщо еволюцією форм життя рухають боротьба за виживання та пристосування до умов середовища, то чому цей процес відбувався саме в напрямі до людини, адже існують форми життя, значно краще пристосовані до виживання, ніж людина та ніж відомі нам складні види живих істот?
В світі живих організмів діє закон відповідності органів та функцій, який чомусь вже не діє в людині, так само, як не діє з однозначною імперативністю її генетична програма.
позиції сучасної генетики хід еволюції повинен кимось та якось спрямовуватись. Сучасна генетика, дешифрувавши генетичний код людини (це відбулося влітку 2000 p.), однозначно стверджує, що така складна інформаційна структура ні в якому разі не могла виникнути випадково або в результаті якогось стихійного процесу. •fc Теорія еволюції, особливо в її дарвіпівському (спрощеному) варіанті не відповідає сучасним знанням про життя та людину. Слід сказати, що це не означає автоматичного відкидання даної теорії; в наш час існують досить складні теорії еволюції (симбіотична, інтегральна), як подають еволюційний процес значно складнішим, з урахуванням сучасних даних різних наук. І все ж, на основне для філософської антропології питання: якими є найперші корені людини, в чому полягає необхідність і виправданість її перебування в цьому світі, - ці теорії також; не дають надійної відповіді.
Особливим варіантом теорії еволюції можна вважати енергійно підтриману та розвинену марксизмом концепцію трудового походження людини, згідно якої природний процес підводить людину да такої межі, від якої вона починає жити і діяти не за рахунок інстинктів та генетичних програм, а за рахунок переходу до виготовлення та використання знарядь праці. Таке виготовлення змінює людський організм, перетворюючи, наприклад, звірячу лапу на людську руку. В подальшому прогрес людини і суспільства зумовлюється, з одного боку, розвитком штучних засобів людської життєдіяльності, а, з іншого боку, людськими інтелектуальними здобутками та винаходами. Трудова теорія досить активно використовується сучасною археологією, оскільки наявність саме штучних знарядь праці розглядається тут як одна із вирішальних ознак наближення певних істот до людини. Проте, як вже було зазначено, сучасна генетика не припускає можливість змін в організмі через тренування; з іншого боку, трудова теорія не пояснює необхідності в людській присутності в світі (Ф.Енгельс в свій час писав, що з тою ж неминучістю, з якою свідоме життя буде знищено на Землі, воно виникне на якихось інших планетах; тобто розумне життя схоже на мохи або віруси). Більше того, вона виносить цю необхідність за межі людини, оскільки за цією теорією виходить, що людина лише віднаходить готовим в природі все те, що зумовлює її історію, її розвиток.
Креаціонізм - навпаки, зосереджує увагу на вирішенні саме означених питань. В основі креаціонізму лежить впевненість у тому, що людські характеристики не можна логічно та причинно вивести із процесів життя або їх умов та обставин: в людині є дещо принципове вище та кардинально відмінне від означеного. З позиції креаціонізму людський розум, людську особистість, здатність любити, страждати, співчувати, радіти красі аж ніяк не можна звести до властивостей матеріальних або біологічних процесів. Людина створена - в поширеному варіанті Богом, в інших - найпершими та вищими силами буття, світовим розумом або світовим духом. Саме творенням можна пояснити людські почуття, розумність, особистість; оскільки Бог - це всетотальна індивідуальність, особистість, остільки саме він вкладає ці якості в людину.
В людині є елемент духовної тотальності, проте він даний через обмеження простором і часом; саме тому людина еволюціонує, здобуваючи досвід самовипробовування та свідомого руху до єднання із своєю сакральною причиною. Оскільки людина створена від надлишку любові та добра, то її призначення - перебувати в спілкуванні, діалозі із Богом, черпаючи від Нього найвищі почуття єдності із повнотою буття, із вищою красою та гармонією буття, почуття любові та свободи.
«Отже, згідно креаціонізму, ситуація людини - це ситуація екзистенціального вибору, випробовування та виборювання права на прилучення до найвищого та священного;
Як бачимо, концепція креаціонізму багато в чому є добре продуманою та привабливою. Вона в цілому непогано узгоджується із історичним досвідом людства. Проте вона не має фактичних підтверджень: її прихильники вважають, що основне свідчення на користь даної позиції слід шукати в глибинах свого серця та почуття. Концепція креаціонізму не узгоджується також: із даними сучасних геології та археології, вона ніяк не інтерпретує відомості про неодноразові катастрофи на Землі, що приводили до радикальних змін у фауні та флорі; її прихильникам також: важко пояснити, як узгоджується священна любов Бога до людини із численними людськими жертвами під час природних катастроф, воєн, епідемій та ін. Наявність конкуруючих підходів до пояснення походження людини стимулює ситуацію інтелектуального пошуку, ретельного добору та перевірки аргументації. З позиції ж змісту скоріше за все виникає потреба у певному синтезі еволюціонізму та креаціонізму, тобто у прийнятті позиції, згідно якої людина постає органічною складовою загально-космічного процесу, проте самий цей процес варто розуміти та розглядати, як реалізацію тотальних, фундаментальних потенцій буття, космосу.
В людині та історії знаходять своє виявлення найперші, духовні за суттю та матеріальні за формами прояву потенції і властивості буття. Людина постає не просто виявленням, а, так би мовити, авангардом світового процесу, тому її найперше життєве завдання полягає у саморозвитку та самореалізації усіх можливостей, які відкриваються перед нею як можливості подальшого збагачення змісту своєї діяльності.