4. Філософія Елейської школи

1. Головна теза Парменіда. – 2. Істинне буття. – 3. Матеріальний світ як ілюзія, відмінність між відчуванням і розумовим осягненням.

Засновник елейської школи – Ксенофан із Колофона (бл. 570- після 478 рр. до н.е.). У його вченні філософія починає розмежовуватись з фізичною картиною світу, тобто філософія виділяється зі світоглядної фізики. Розглядаючи світ в цілому виділяє його філософський аспект, злитий з поняттям бога.

Бог Ксенофана – це чистий розум, він фізичний без тілесної сили. Його сила в мудрості. Мудрість корисніша за силу людей і коней і тому філософ цінніший для суспільства, ніж будь-який олімпійський чемпіон. Цей бог є космічним філософом, керує силою думки, він є єдиним і є усім і це «все» береться не в багатоманітності, а у вищій єдності.

Світогляд Ксенофана антропоморфний.

Основою філософії олеатів стало вчення Парменіда (VI – V ст. до н.е.). він розширив поняття єдиного світо бога Ксенофана до поняття єдиного буття. Вчення Парнеміда – метафізичне: його буття незмінне, оскільки по суті все не змінне. Єдино істинним поняттям є положення: «буття є, а не буття немає, тому що небуття неможливо ні пізнати, бо воно не досяжне, ні висловити». Буття вічне, не виникає і не знищується, завжди тотожне само собі. Виникнення буття не можливе, бо йому нема звідки виникнути: із нічого ніщо не може виникнути; воно не може виникнути з другого буття, бо до нього не було іншого, оскільки буття єдине. Воно не може виникнути із небуття, бо небуття нема. Якщо буття є, то не можна сказати, що його не було раніше, тобто що воно виникало. Буття не може бути ні трохи більше, ні трохи менше. Воно однорідне і безперервне, а отже і нема порожнього простору, все наповнене буттям. Буття нескінчене у часі, але обмежене в просторі – воно кулеподібне, бо перебуває на однаковій відстані від центру.

Багатоманітність світу зводив до двох начал: ефірний вогонь, чисте світло, тепло та пітьма, ніч, холод, змішування яких і забезпечувала таку різноманітність.

У теорії пізнання олеати розмежовували істину, яка базується на раціональному пізнанні і думку засновану на чуттєвому сприйнятті. Почуття знайомлять людей лише з видимістю речей. Тому рух, що існує як ілюзія почуттєвого світу, а не розуму, не міг бути істинним.

4. Апорії Зенона, їхній загальний зміст, скільки нам відомо цих апорій, розглянути зміст хоча б однієї.

Зенон Елейський (490 - 430 рр. до н.е.), його трактати доводили ілюзорність світу. Про його життя нічого не відомо. Більше відомо про його смерть: викритий у змові проти тирана Неарха (назвав його головною чумою держави): підданий катуванню і в знак протесту привселюдно відкусив собі язик і виплюнув в тирана, за що його було заживо стовчено у ступі.

Зенона вважають «винахідником» діалектики. Але це суб’єктивна діалектика – мистецтво заперечувати опоненту і ставити його у складне становище. Метод Зенона – доказ від противного, зведення до абсурду думки опонента, протилежної його власній.

Зенон доводить: якщо суттєве логічне, то воно одночасно має бути і настільки малим, щоб зовсім не мати величини і настільки великим, щоб мати нескінчену величину. Воно не має величини тому, що кожна з багатьох речей сама по собі є одиниця, а множинність є сукупністю одиниць. Але якщо воно одиниця то – неподільна, а отже є крапкою, яка не має ні величини, ні тілесності – є ніщо. Якщо одиниця ніщо, то і сума одиниць ніщо. З іншого боку якщо припустити, що кожна річ розмір, певну відстань до іншої і так до нескінченності, то кожна річ безмежно велика. З цих суджень випливає, що множинного буття не існує (як у Парнеміда).

Відомі апорії (гр. – безвихідь): дихотомія (розділ на двоє), Ахілл і черепаха (Ахілл знаходиться позаду черепахи, поки він пробіжить відстань яка їх розділяє, черепаха просунеться вперед; поки Ахілл пробіжить цю нову відстань, черепаха знову просунеться вперед і так до нескінченності, відстань буде все меншою, але ніколи не зникне), стріла (стріла, що летить перебуває у спокої у кожний момент часу, а тому взагалі нерухома).