40. Філософські концепції пізнання: "оптимістична", скептицизм, агностицизм

Оптимістична" концепція пізнання стверджує: можливо пізнати все, меж пізнанню немає.

Гносеологічний скептицизм, який бере початок від Піррона, допускає межі пізнання, обмеження у досягненні істинного знання.

До агностицизму (який стверджує наявність у світі принципово непізнаваємого) веде логічно послідовно проведений гносеологічний скептицизм.

Гносеологія (або теорія пізнання) є невід'ємною частиною будь-якої розвиненої філософської системи. Її задача  описати, як людина пізнає світ, виявити закономірності пізнавального процесу, використовуючи при цьому спеціальні категорії, такі як "об'єкт", "суб'єкт", "істина" та ін. Гносеологія дає узагальнений образ, модель пізнання. Якщо поглянути історично на формування різноманітних гносеологічних концепцій, то можна виділити три основні групи. Першу умовно назвемо гносеологічним оптимізмом. Ця концепція характеризується тим, що її прихильники стверджують відсутність меж пізнання. Якщо щось і не може бути пізнане зараз, то це не означає, що воно не буде пізнано в майбутньому (наприклад, зараз недостатньо засобів для цього, або ці засоби ще не досить досконалі). Найбільш яскраво і чітко таку гносеологічну установку відстоювали філософи Нового часу та епохи Просвіти (наприклад, послідовники Р. Декарта).

Другу концепцію назвемо гносеологічним скептицизмом, прихильники якого вважають, що границі пізнання є. Ще давньогрецький філософ Піррон твердив, що почуття нас обманюють, коли спостерігав такі оптичні ілюзії, як міраж, або ложку, що здавалась зламаною в склянці з водою. Гносеологічний скептицизм, як і філософський скептицизм узагалі,  вельми впливові концепції. Їхніми прихильниками були Секст-Емпірик, Б. Паскаль, М. Монтень. Розвиваючи далі логічно послідовно гносеологічний скептицизм, ми прийдемо до агностицизму, що утворює третю гносеологічну концепцію, прихильники якої стверджують, що у світі є непізнаване. Найбільш відомим агностиком був І. Кант, який стверджував непізнаваність "речей у собі" і різко розмежовував явище і сутність (корисно в цьому плані порівняти позицію Канта з діалектичним трактуванням співвідношення сутності і явища – див. п.7.4).

41. Суб'єкт і об'єкт пізнання; специфіка їх взаємодії

Об’єкт пізнання – це фрагмент дійсності, який потрапляє в сферу пізнавальної діяльності суб’єкта.

Гносеологічний суб’єкт – це не тільки окрема людина (зі всіма своїми особистісними якостями), але і колектив (наприклад, наукове співтовариство, члени якого досліджують будь-який об’єкт).

Має місце асиметрія і суперечливість у взаємодії суб’єкта і об’єкта пізнання.

У будь-якій пізнавальній ситуації є пізнаване (те, що пізнається) і дослідник (той, хто пізнає). Однак у гносеології не будь-який предмет є об'єктом пізнання, а лише той, який в даний час й у даному місці потрапляє в сферу пізнавальної діяльності людини (суб'єкта). Тому світ в цілому не можна розглядати як об'єкт пізнання (Світ не може бути пізнаний кінцевим суб'єктом, подібно до того, як говориться у відомій фразі про те, що не можна охопити неосяжне). Тим самим у гносеології під об'єктом розуміється фрагмент дійсності, що входить у сферу пізнавальної діяльності суб'єкта. Тут не слід змішувати поняття "об'єкт" і "об'єктивний". Бути "об'єктом" і бути "об'єктивним"  не одне і те ж. Об'єктивний  значить такий, що існує незалежно від суб'єкта; з іншого боку, об'єктом психології можуть бути суб'єктивні переживання людини.

Під суб'єктом у гносеології розуміється необов'язково тільки окрема людина; суб'єктом пізнання може бути і група людей. Мовою цих категорій пізнання трактується як взаємодія суб'єкта з об'єктом. Взаємодія ця суперечлива й асиметрична: суб'єкт активний у цій взаємодії. Якщо використовувати відображувальну концепцію свідомості (див. п.10.1), то пізнання можна визначити як процес активного відображення об'єкта суб'єктом, у результаті якого отримуються знання.

При описі пізнавальної діяльності як суб'єкт-об'єктної взаємодії необхідно враховувати засоби пізнання. До матеріальних засобів пізнання відносяться прилади, різні технічні пристрої, комп'ютери та ін., а до ідеальних  методи, правила, алгоритми, математичні моделі та ін. Отже спрощено описувати пізнавальний процес, як і будь-яку діяльність, можна мовою вже згадуваної (у п.9.1) трьохелементної моделі "суб'єкт  засіб пізнання  об'єкт".