38. Свідомість як суб'єктивна реальність, її генезис і соціальна сутність

[1. Загальне поняття свідомості (Петрушенко, § 12.1). – 2. Шість основних проявів свідомості (§ 12.1). – 3. Шість сучасних концепцій походження свідомості, їхні сильні і слабкі сторони (§ 12.2).]

У свідомості можна вичленити три основні сфери (структурні компоненти): когнітивну (пізнавальну), емоційну і мотиваційно-вольову.

Свідомість – це, насамперед, знання, російською мовою буквально со(тобто кооперативне, сукупне)-знание. Без знання немає і свідомості. Вже сама граматична структура слова "со-знание" наводить нас на думку про те, що свідомість тісно пов'язана із галуззю людського знання, причому такою, яка зрозуміла багатьом (“спільне” знання). Це є частина фіксованого людського досвіду, причому така його частина, без якої безпосереднього практичного досвіду бути не може. Якби не було так, то щораз, беручись до найпростіших практичних дій, людина була б змушена заново відкривати для себе зміст світу знання.

Когнітивну сферу складають пізнавальні здібності, процес пізнання (етапи, рівні) і результати пізнавальної діяльності людини. Пізнавальні здібності – це, насамперед, чуттєво-сенситивна, що складається зі здібностей до відчуття, сприйняття і уявлення, і абстрактно-розумова, раціональна, що складається зі здібностей до формування понять. На основі цих здібностей, а також інтуїції, корені якої лежать у несвідомому, створюються почуттєві і понятійні (гносеологічні) образи, що утворюють предметно-змістовну основу мислення.

У складі когнітивної сфери свідомості, певному розумінні провідної, виступає (як підсистема) понятійне мислення. Усій цій сфері (як і усій свідомості) воно додає предметного, осмисленого характеру. Сполучним елементом цієї сфери виступає пам'ять: вона приводить усі його елементи до єдності, визначає тотожність свідомості самій собі в даний момент і в часі.

Друга, емоційна сфера свідомості не менш складна за структурою, ніж когнітивна, однак, не зважаючи на численні в історії людства спроби чітко виділити її структури і якось їх типологізувати, вона все ще є малодослідженою. Емоції – це психічні переживання, душевні хвилювання, безпосереднє переживання життєвого сенсу явищ і ситуацій, обумовленого відношенням їхніх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта. “Емоції” і “почуття” часто позначають одні і ті ж стани суб'єкта.

Емоційну сферу свідомості складають власне почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах, розпач і ін.), пристрасті й емоційне самопочуття, або настрій (веселий, пригнічений і т.п.), стресові стани, елементарні емоції, пов'язані із сенсорними реакціями (голод, спрага, втома й ін.). Емоції – це відображення об'єкта у формі переживання, душевного хвилювання й оцінного ставлення до того, з чим людина має справу. В емоціях предмети відбиваються не у вигляді образу, не поняттєво, не самі по собі, а стосовно людини, суспільства, їхніх потреб, інтересів та ідеалів. Емоції пов'язані з пізнанням, “супроводжують” його, залежать від нього. Пізнання ж, у свою чергу, відчуває ті чи інші, позитивні чи негативні впливи від емоцій. Пізнання співвідносне з певною мірою емоційного стану суб'єкта; встановлено, що при сильних переживаннях свідомість узагалі вимикається.

Важливою підсистемою свідомості є мотиваційно-вольова її сфера. Тут представлені мотиви, інтереси, потреби суб'єкта в єдності зі здатністю досягати мети. Поняття волі визначається як здатність до здійснення мети, до подолання перешкод на шляху її досягнення; воля є рішучість робити ті чи інші дії. «Волевые действия, выполняя две взаимосвязанные функции — побудительную, обеспечивающую активность субъекта, и тормозную, проявляющуюся в её сдерживании, наблюдаются: в ситуациях выбора равных по значимости мотивов и целей, порождающих борьбу мотивов, при отсутствии у субъекта актуальной потребности в действии; при наличии внешних и внутренних препятствий и т. д. Борьба мотивов в ситуации выбора завершается, как правило, образованием единой системы соподчинённых друг другу мотивов, соотнесённой с целью действий. При этом осознание отношений между целями, средствами и последствиями действия, с одной стороны, и совокупностью его мотивов, с другой, составляет основу самоконтроля личности» [8].

Воля і емоції можуть розглядатися як форми відображення дійсності. Такими є основні сфери свідомості: когнітивна, емоційна і мотиваційно-вольова. Їхній взаємозв'язок у реально функціонуючій свідомості створює певну цілісність, інтегруючим ядром якої виступає мислення. Мислення не тільки пронизує всю емоційну сферу, переживання, але й мотиви дій людей, виступаючи провідним фактором (при нормальному стані психіки) їхньої поведінки, адекватної середовищу і конструктивній практичній діяльності. В свою чергу, емоції як переживання пізнаного здатні народжувати нові потреби, мотиви, а воля – вести до досягнення нового знання; саме воля і визначає активний характер усієї людської свідомості, у тому числі її когнітивної сфери. Воля виступає сполучною ланкою між пізнанням, емоціями і практичною діяльністю людини.

Свідомість у власному сенсі слова не вичерпує всього багатства внутрішнього психічного життя людини. Поряд зі свідомістю у внутрішньому світі людини існує ще рівень несвідомого, про що вже згадувалося в п.10.1. У світовій філософській традиції та у психології існування цього рівня психіки людини визнається тепер більшістю вчених. У радянській філософії поняття несвідомого довгий час піддавалось анафемі як поняття ідеалістичне. Однак, починаючи з 60-х років, йшов активний процес реабілітації цього поняття та інтенсивного вивчення феномена несвідомого.

Несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, що лежать поза сферою людського розуму, неусвідомлені і не піддаються, принаймні в даний момент, контролю з боку свідомості. Проявами несвідомого є сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності і т.п.

Усе те, що не знаходиться тепер у фокусі свідомості суб'єкта, але легко може бути включене у свідомість за допомогою пам'яті, не слід відносити до несвідомого. Наприклад, та інформація, яку отримує студент у ході вивчення дисципліни, не дана йому безпосередньо в кожний момент функціонування його свідомості, але він легко може ввести її у фокус свідомості. Такого роду інформація буде впливати на його поведінку, лише пройшовши через рівень свідомості. До сфери несвідомого відносять інстинкти, від яких людина як біологічна істота не вільна.

Отже, ще раз підкреслимо специфіку свідомості як філософської категорії, що у певній мовній формі відображає (через сітку інших філософських категорій) природу людини, її сутнісні відмінності від тварин. Ця категорія, так би мовити, моделює (теоретично репрезентує) реальне буття людини. Раніше ми вже торкались моделювання свідомості кібернетичними засобами. Останні застосовуються і при моделюванні інших аспектів свідомості – емоцій, сприйняття, пам'яті і т.п.

Соціальний аспект свідомості

Соціальність свідомості можна розглядати принаймні в чотирьох розуміннях:

у сенсі походження; у сенсі специфічності її (свідомості) буття; у сенсі рівнів зрілості; у сенсі форм.

Перше розуміння вже обговорювалось при розгляді антропосоціогенезу, де як вирішальні соціальні фактори становлення людини зазвичай називають працю і мову, хоча і з додаванням тепер так званої “культурної праці” (яка, взагалі кажучи, також соціальна).

Друге розуміння орієнтує нас на спосіб існування свідомості та її носія. Тут ми стикаємось з необхідністю розрізняти індивідуальну свідомість, у якій носієм є окрема людина, і суспільну свідомість, у якій носієм є група людей, певний прошарок суспільства або клас. Наприклад, у марксистській філософії поняття “суспільна свідомість” є одним з найважливіших при описі соціальних явищ і виражає своїм змістом різні сторони духовного життя суспільства як відображення суспільного буття.

Третє розуміння соціальності свідомості орієнтує нас, так би мовити, на динаміку свідомості, ступінь її розвитку. Менш зрілу суспільну свідомість пов'язують зазвичай з традиціями, суспільною думкою, соціально-психологічними стереотипами – тобто із суспільною психологією. Більш зріла суспільна свідомість орієнтується не на думки і традиції, а на знання і надійний досвід, частіше теоретично обґрунтований, і тому є сенс говорити вже про суспільну свідомість на рівні суспільної ідеології. Тут доречно згадати введене в темі 1 (п.1.1, частина 1) поняття рівня світогляду. Більш докладно про це буде говоритися в темі 14 при розгляді духовного життя суспільства.

У четвертому розумінні соціальності свідомості маються на увазі способи її організації і предметна визначеність її змісту. Більш докладно про це буде говоритися також у темі 14. Там же наведемо варіант класифікації форм суспільної свідомості за історичним принципом, починаючи із найдавніших форм. Це мораль, мистецтво, релігія, філософія, наука, політична свідомість, правосвідомість.