7. Суперечливий характер «Хуторної поезії» Куліша. Франко про збірку.

Найгострішої критики зазнала збірка “Хуторна поезія”, яку видано через двадцятиліття після “Досвіток”. За цей час Куліш ще різкіше почав виступати проти гайдамацьких традицій, проти революційного духу спадщини Шевченка. До багатьох поезій цієї збірки автор бере епіграфом Шевченкові слова, а змістом своїх віршів не раз спростовує їх. Новаторським явищем в українській літературі була збірка П.Куліша «Хутірна поезія» (1882). Прологом до неї стало «Історичне оповідання» в якому автор застерігав від руйнівної сили темних мас. Орієнтуючись на традиції європейських літератур, П.Куліш у названій збірці зробив спробу передати свої суспільно-політичні погляди поетичним словом. Композиційно збірка «Хутірна поезія» складається із 3 частин: 1 частина – «Історичне оповідання», 2 частина складається із 24 поезій, в тому числі «До кобзи», «До рідного народу, подаючи йому український переклад Шекспірових творів». До творів 2 частини (тобто віршів) П.Куліш ставить епіграфи з Біблії, Шевченка, Пушкіна, Міцкевича, Державіна. Коломийковий вірш тут відходить на другий план, використовується різностопний ямб. У збірці висловлено зневагу до українського народу, який втратив самоповагу, цей народ «азіат мізерний», «народ без пуття, без чести і поваги, без правди у завітах». Неоднозначне у збірці ставлення до Шевченка, подекуди звучать докори за помилки і насамперед за звеличення визвольних змагань, а найбільше за форму цих змагань – збройне повстання. Саме у цій збірці звучить звеличення Петра 1 та Катерини П. Дослідники вважають, що у такий спосіб П.Куліш просто протиставляв царям – сучасникам – наприклад Миколу І., якого назвав великим душогубцем освічених монархів. З особливим пієтетом оспівує поет рідне слово («До кобзи», «Рідне слово» тощо). І.Франко безпощадно критикував «Хуторну поезію», але вказав на прекрасні «поєдинчі місця». До них варто віднести «Молитву» як зразок філософсько-психологічної лірики. Якщо вже в першій збірці поезій «Досвітки» у П.Куліша спостерігалося прагнення вийти з-під впливу і мотивів і версифікації Т.Шевченка, то особливо про це треба говорити стосовно збірки «Хуторна поезія». 3 частина збірки – «Зазивний лист до української інтелігенції» - це реакція П.Куліша на Емський акт. У ст. автор закликає рятувати слово рідне, своє насліддя. Вказує на вагу рідної мови у боротьбі проти денаціоналізації. Змістом своїм «Хуторна поезія» становить місток до «Дзвону»: тут знаходимо всі пізніше улюблені ідеї Куліша. Тут його гімни: єдиному цареві, єдиній цариці; та сама, що і в «Дзвоні», готовість вибачити особисті вади монархів задля їх боротьби з українською потворою. В «Хуторній поезії» він писав про той великий суд, як «судити Україну рідне слово буде». На українське слово він покладав мало не всю свою надію, як діяч відродження.

8. Історичні поеми Куліша.

Кулішу належить ряд поем на історичні теми, зокрема українсько-турецькі («Магомет і Хадиза», «Маруся Богуславка»), та ін («Григорій Сковорода», «Куліш у пеклі» і т. д.), в яких виявляється концепція письменника — туркофільство, що змінила слов’янофільство і русофільство, які розчарували його. Куліш оспівує який народ добросусідський, культурний і високо моральний. Проте всі ці твори, як і надруковані пізніше уривки із знищених пожежею поем («Хуторні Недогарки»), не представляють нічого художньо видатного. «Великі проводи» (з віршів «Досвідки», 1862), де Куліш виводить ідеалізованого героя-лицаря козака голку, що коливається між своєю козацької братією, до якої у нього негативне і навіть презирливе ставлення, і польським панством, до якого він тягнеться.  Важливе місце в багатогранній художній спадщині П.Куліша займають твори, присвячені минулому України, зокрема трьохсотрічній історії Запорізької Січі. Цією темою письменник цікавився протягом усього свого творчого шляху, починаючи з 1843 p., коли він працював над поемою "Україна".поема "Україна", де основну увагу зосереджено на змалюванні героїчних постатей запорізьких гетьманів XVI - першої половини XVII століть, що захищали край від турецько-татарської та польської експансії. Герої твору виступають втіленням національного духу, борцями за волелюбні прагнення українського народу, людьми, які свідомо жертвували життям в ім'я соціальної свободи і політичної незалежності. Зі сторінок поеми запорізьке козацтво постає як ідеал суспільно-політичного життя українського народу. На жаль, Кулішеві не вдалося здійснити свій задум на належному мистецькому рівні. Після усвідомлення творчої невдачі він покинув працю, довівши поему до часів Богдана Хмельницького. Можливо, іншою причиною припинення роботи над твором було небажання торкатися теми українсько-російських відносин. Однак незважаючи на це, поема залишається цінним свідченням про тогочасні ідейні погляди письменника.  До збірки "Досвітки" входить також поема "Великі проводи" присвячена подіям 1648 p. У творі майстер слова виразно показав внутрішні суперечності у таборі повсталих. З одного боку, це реєстрові й надвірні козаки, що перейшли на сторону Хмельницького (панцерний полк Голки), аз іншого, - "бурлаки, лугарі, дейнеки", "гайдамаки". Запорізьке козацтво змальовано як несвідома маса, засліплена жадобою помсти і грабунку. Головний герой поеми даремно намагається приборкати низькі інстинкти голоти, привчити неорганізовані юрби повстанців до порядку та дисципліни.