99. Соціальна утопія роману «Борислав сміється» Івана Франка.

Протягом 1881 — 1882 років Франко друкує натуралістичний роман із життя робітників "Борислав сміється". У ньому переплітаються пропагандистські завдання й власне літературна мета автора. Експериментальну заданість роману Франко формулює як намір "дати небувале в окрасці бувалого", показати вповні "те, що тепер існує в зароді", "нових людей" "при роботі". Такий ідеальний смисл твору стосувався зображення масового руху бориславських робітників. Організований страйк і повстання робітничого Борислава, які стали об'єктом зображення, автор художньо й ідеологічно домислює. за ідеологічним наповненням цю історичну повість можна розглядати як суспільно-політичну утопію. Однак така утопія поєднується з конкретикою й самодостатністю історичної повісті, обростаючи "історичною і неісторичною декорацією".Мотив Страшного суду, вчинюваного людьми на землі як акт соціальної помсти з'явився у Франка в повісті "Борислав сміється". Зацікавившись явищем пролетаризації колишніх селян у Бориславі та умовами життя ріпників, Франко тенденційно показує, як Борислав "пожирає молоде покоління, ліси, час, здоров'я і моральність цілих громад, цілих мас". Згідно з натуралістичним методом Франко сприймає бориславське життя як виродження, завмирання духовних потреб і пробудження звірячих інстинктів, як стан постійної нервової гарячки. Водночас гуманна тенденція та просвітництво виявлені в тому, що Франко протиставляє бориславській пастці ідилію сільського життя, і його ріпник прозріває і повертається на село. Алегорія Задухи має при цьому красномовно й дохідливо показати всю недолю, уособлювану Бориславом, а навернення "грішника" — стати гіркою іронією на життя у бориславському світі.

100. «Захар Беркут» - «образ громадського життя Карпатської Русі в хііі віці».

У повісті зображено боротьбу наших пращурів проти монголо-татарської навали на Карпатську Русь 1241 р. У відтворенні історичного минулого письменникові допомогли художня вигадка та народна творчість, зокрема широко відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою. Франко створив художні образи народного проводиря Захара Беркута, його сина Максима, дочки боярина Мирослави, яка перейшла на бік народу, та Тугара Вовка, що зрадив народ і перейшов на бік ворога. Іван Франко змалював образи ватажків монгольських загарбників Пети й Бурунди. Обидва - сильні люди з владними характерами, але славились неабиякою жорстокістю. Із огидою описує автор загарбників, порівнюючи їх з хижими звірами, що шукають, кого б пожерти, але з любов'ю розказує про героїчних тухольців на чолі з відважним Захаром Беркутом, в образі якого втілені найкращі риси трудової людини, народна мудрість, воля до боротьби за щастя свого народу. Але головним персонажем повісті є народ, образ його уособлений в тухольській громаді. Він сам вирішує свою долю і забезпечує собі свободу та незалежність. Тому ідея єдності і глибокий патріотизм є провідною думкою цього твору. Все це зробило повість сучасною та актуальною, а любов до свободи і рідної землі увіковічили її. Ідеальний зміст у повісті "Захар Беркут" на відміну, приміром, від "Чорної ради" П. Куліша виявлено через актуалізацію минулого в сучасному.