- •1. Суспільно-політична та культурна атмосфера в Україні у 2п. 19ст.
- •2. Поезія шевченківської епохи:традиції, новаторство.
- •3. Розвиток жанру поеми у поезії 50-60 років 19ст.
- •5.Світлий і темний дух Куліша. Взаємини Куліша з Шевченком, м.Вовчком.
- •6. Ідейно-естетичний аналіз збірки «Досвітки» Куліша.
- •7. Суперечливий характер «Хуторної поезії» Куліша. Франко про збірку.
- •8. Історичні поеми Куліша.
- •9. Поема «Магомет і Хадиза» Куліша.
- •10. «Чорна рада» Куліша – перший укр. Іст. Роман.
- •11. Марко Вовчок:»таємниця її обличчя». Чотири періоди творчості.
- •12. Новаторство «Народних оповідань» Марка Вовчка.
- •13. «Інститутка» Вовчка: повість про панночку чи селянку.
- •14. Жанр казки у творчості Марка Вовчка.
- •15. Проза Стороженка.
- •16. «Марко Проклятий». Сюжет і композиція. Характеристика образів.
- •17. Життєвий і творчий шлях Свидницького.
- •18. «Люборацькі» - перший укр. Соціально-побутовий роман.
- •19. Творчість Воробкевича – поезія буковинського «жайворонка».
- •20. Життєвий і творчий шлях Федьковича.
- •21. Жовнірська поезія Федьковича.
- •22. Балади Федьковича.
- •23. Поеми Федьковича.
- •24. Романтична проза Федьковича.
- •25. Проблематика повісті «Три як рідні брати» Федьковича.
- •26. Життєвий і творчий шлях Глібова.
- •27. Тематика і проблематика та національна своєрідність байок Глібова.
- •28. Лірика Глібова. Творчість Дідуся Кенира.
- •29. Життєвий і творчий шлях Степана Руданського.
- •30. Лірика Руданського.
- •31. Гумористичні поезії Руданського. Тематика і проблематика. Особливості жанру співомовки.
- •32. Історичні поеми Руданського.
- •33. Жанрово-тематичне розмаїття укр. Поезії 70-90 років 19ст.
- •34. Українська поема 70-90 років 19ст.
- •35. Особливості розвитку укр. Прози 70-90 років 19ст.
- •37. Укр роман 70-90 років 19 ст.
- •38. Укр драматургія 2п.19ст. Театр корифеїв:доля і слава.
- •39. Укр журналістика 2п.19ст. Франківські видання.
- •40. Життєвий і творчий шлях Нечуя-Левицького.
- •41. Панас Рудченко та Панас Мирний:чиновник і письменник. Проблема становлення та еволюції таланту.
- •42. Громадська і літературна діяльність Кониського. Зв*язки письменника з Галичиною.
- •43. Олена Пчілка: письменниця, громадський діяч, мати.
- •44. Життєвий і творчий подвиг Бориса Грінченка.
- •45. Голгофа п. Грабовського.
- •46. Основні мотиви лірики Грабовського.
- •47. Я. Щоголев: запізнений романтик і «непривітаний співець».
- •48. І. Манжура – співець укр. Степу.
- •49. Від Тобілевича до Карпенка-Карого.
- •50. Творчий шлях Кропивницького.
- •51. Розвиток зх.-укр прози у 2п.19ст.(Павлик,Ковалів,Бордуляк,Кобринська,Ярошинська).
- •52. «Нова людина» у прозі Нечуя-Левицького.
- •53. Дореформене і після реформене укр. Село у повістях Нечуя-Левицького.
- •55. «Хіба ревуть воли» Панаса Мирного та Івана Білика. Історія створення, публікації. Особливості сюжету, композиції. Система образів.
- •56. Трагедія Христі Притиківни у романі «Повія» Панаса Мирного.
- •57. Укр село у прозі Кониського.
- •58. Національна ідея у повісті «Юрій Горовенко» Кониського.
- •59. Творчість в. Мови (Лиманського).
- •60. Світ дитини у прозі Грінченка.
- •61. Основні мотиви поезії Василя Чайченка.
- •62. Проблема розорення «селянських гнізд» у дилогії Грінченка «Серед темної ночі» та «Під тихими вербами».
- •63. «Пора першого пробудження нашого жіноцтва» у повісті «Товаришки» Олени Пчілки.
- •64. Проблема взаємин інтелігенції і народу у прозі Пчілки.
- •65. Художній світ «Думок-мережанок» Олени Пчілки.
- •66. Доля України в поезії Щоголева.
- •67. «Ремеслові» поезії Щоголева.
- •68. Поезія Старицького – «перші проби нових тонів, нових форм, нового вислову в нашій поезії» (Франко).
- •69. Старицький - драматург.
- •70. «Не судилось» Старицького: традиція і новаторство.
- •71. Моральний світ драми "Дай серцю волю, заведе в неволю" Кропивницького.
- •72. Соціальні аспекти драми "Доки сонце зійде, роса очі виїсть" Кропивницького.
- •73. Український Яго у трагедії "Глитай, або ж Павук" Кропивницького.
- •74. Український "чумазий" у комедіях Карпенка-Карого.
- •75. "Хазяїн" Карпенка-карого:історія написання, прототипи і персонажі, конфлікти і характери, принципи творення комедійних ситуацій.
- •76. Дилогія "Суєта" і "Житейське море" Карпенка-Карого. Проблема батьків і дітей. Життя української богеми.
- •77. Трагедія української дівчини у драмах "Наймичка" і "Безталанна" Карпенка-Карого.
- •78. Проблема зради в історичних драмах Карпенка-Карого.
- •79. Проблема автобіографізму збірки «Малий Мирон».
- •80. Франко у період «молодечого романтизму». Збірка «Баляди и роскази».
- •81. Збірка «з вершин і низин». Особливості композиції, система жанрів. Образ ліричного героя.
- •82. «Зів*яле листя» Франка. Генеза, щоденник самогубця, авторська концепція, композиція і т.Д.
- •83. Збірка «Мій ізмарагд» Франка. Особливості композиції. Поліфонія жанрів.
- •84. Образ автора у збірці «Із днів журби» Франка
- •85. Концепція книги «Semper tiro» Франка. Жанрово-композиційні особливості.
- •86. Соціально-побутові поеми Франка(«Панські жарти», «Сурка»).
- •87. Проблема українсько-польських взаємин в історичній поемі «На Святоюрській горі».
- •88. Українська версія «Reinke-Fuchs-a».
- •89. Образ Івана Вишенського в пемі Івана Франка.
- •90. Франкова версія «Каїна»
- •91. Проблема зради у поемі «Похорон» Івана Франка
- •92. Поема «Мойсей» - заповіт Івана Франка українському народові.
- •93. Тематика і проблематика малої прози Франка.
- •94. Бориславський цикл Івана Франка.
- •95. Проблеми галицького села в малій прозі Івана Франка.
- •96. Тюремні оповідання Івана Франка: суспільно-психологічні студії «дна».
- •97. Об’єкти суспільно-політичної сатири у малій прозі Франка.
- •98. Майстерність Франка-прозаїка у новелах «Сойчине крило», «Маніпулянтка», «Батьківщина».
- •99. Соціальна утопія роману «Борислав сміється» Івана Франка.
- •100. «Захар Беркут» - «образ громадського життя Карпатської Русі в хііі віці».
- •101. Проблема взаємин інтелігенції і народу в романі «Лель і Полель».
- •102. «Для домашнього вогнища» і «Основи суспільності» - домінанта антигероя.
- •103. Художні колізії роману «перехресні стежки». Євген Рафалович – новий естетичний ідеал письменника.
- •104. Тематика і проблематика комедій Івана Франка:Рябина, Учитель, Майстер Чирняк.
- •105. Драма Івана Франка «Украдене щастя».
35. Особливості розвитку укр. Прози 70-90 років 19ст.
Письменники 70—90-х років, насамперед І. Франко, І. Нечуй-Левицький, І. Білик, зробили чимало для розвитку реалізму. Продовжуючи літературно-естетичну традицію попередників, українські прозаїки 70—90-х років не зупиняються тільки на правдивому відображенні народного життя, а намагаються допомогти йому вийти до «світла»; не обмежуються співчуттям до народу, відтворенням його страждань, скрутного матеріального становища і духовної темряви, а рішуче протестують, активно борються проти витоків народного горя. В багатьох творах І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, О. Кониського, Б. Грінченка, І. Франка, Є. Ярошинської відтворено нестерпні умови життя селянина, змушеного покидати рідне село і шукати кращої долі в місті. Продовжуючи традиції попередників, письменники 70—90-х років порушували животрепетні, практично важливі проблеми, піднімали невідомі раніше життєві пласти. В повістях Олени Пчілки («Світло добра і любові», «Товаришки»), Б. Грінченка («Сонячний промінь», «На розпутті», «Спроба»), Д. Марковича («Не зрозуміли»), О. Кониського («Семен Жук і його родичі», «Юрій Горовенко», «Непримиренна»), М. Кононенка («Між народ», «На селі»), В. Леонтовича («Пани і люди») виведено образи інтелігентів — діячів культурно-просвітнього руху, «нових людей», що «виступають прилюдно з народною українською мовою, зважають на неї як на життєвий орудник культури й освіти на Україні, як на орган науки, через котрий наука й просвіта найшвидше може розповсюдитись і просмикнутись в темні маси міщан та народу. В 70—80-ті роки на перше місце вийшли роман і повість. Автори романів 70—80-х років відчували потребу досконало пізнати народне життя, а не витати над ним. Вони розуміли, що сучасний роман має будуватися не лише на любовних сценах, а й на іншій, суспільній, основіі. Українська повість цього періоду збагатилась образами людей пристрасних, вольових, активних. Типові в своїй глибокій сутності, герої діють у реальних обставинах, закорінені в них. Мала проза 70—90-х років демонструє багатство тематичних і стильових можливостей жанру: від фольклорно-етнографічної, соціально-побутової реалістичної манери до наукового реалізму й модернізму. Для багатьох оповідань характерні нехитрі сюжети і схильність до символіки. Сфера оповідання — це факт, подія, випадок, яскравий, переконливий, достовірний, з тенденцією до подолання статичності, з підвищеним інтересом до героя. Пейзаж слугує засобом розкриття характеру і засобом його пізнання. Він відзначається більшим психологічним наповненням і підпорядкований розкриттю внутрішнього світу героя. Картини природи передають також авторське світосприймання, в них звучать ліричні інтонації. Суб'єктивізація, підсилення «авторської присутності» змінили традиційну структуру розповіді; змінюються часові ритми; порушується послідовність викладу, зростає мобільність просторових відношень.
36. Укр повість 70-90 років 19 ст.
В 70—80-ті роки на перше місце вийшли роман і повість. Обсяг роману XIX ст. був менший, майже такий, як повісті, яка з часів Квітки-Основ'яненка посідала місце провідного жанру в українській літературі. Це стосується (чи не найбільше) й досліджуваного періоду, бо неможливо назвати жодного письменника — прозаїка, що не залишив би хоч однієї повісті. Переважна більшість поетів (Шашкевич, Костомаров, Шевченко, Гребінка, Старицький, Леся Українка та ін.), драматургів (М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий) мають вдалі проби в цьому жанрі. В описовій повісті художньо осмислюється моральний чи соціально-економічний стан середовища або окремої людини (І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, О. Кониський, Олена Пчілка, Є. Ярошинська, В. Леонтович, Н. Кобринська, М. Павлик та ін.). Повісті з поглибленою смисловою характеристикою та максимальною психологізацією образів бачимо у Панаса Мирного та І. Франка. Якісних змін зазнає жанр автобіографічної повісті — хроніки, що має мемуарну форму зображення «далекого — близького». До цієї форми зверталися І. Нечуй-Левицький («Над Чорним морем»), О. Кониський («Юрій Горовенко»), Є. Ярошинська («Понад Дністром», частково «Перекинчики»), І. Круча («З життя одного волоцюги»), О. Кутовий («Із записок гріховоди»). Повість психологізується і видозмінює структуру; сюжет стає внутрішнім, зосередженим не так на подіях, як на відтворенні перебігу думок — почуттів людини. Збагачуються викладові форми; епічний опис чергується з внутрішніми монологами чи масовими сценами, показом настроїв громади. Українська повість цього періоду збагатилась образами людей пристрасних, вольових, активних. Типові в своїй глибокій сутності, герої (бунтарі, протестанти, шукачі правди) діють у реальних обставинах, закорінені в них. На особливу увагу заслуговує гумористично-сатирична повість, кращими репрезентаторами якої є І. Нечуй-Левицький («Кайдашева сім'я», «Старосвітські батюшки та матушки»), І. Франко («Основи суспільності»), Є. Ярошинська («Перекинчики»), М. Павлик («Пропащий чоловік»), В. Леонтович («Стопами апостолів» («Per pedes apostolorum»)) та ін. Жанр повісті — хроніки в сатирі 70—90-х років сприймається як своєрідна традиція, що в українській літературі представлена таким видатним письменником, як І. Нечуй-Левицький, який виробив свій літературний стиль з властивим йому культом деталі, подробиці, нахилом до різних побутових сцен.