46. Основні мотиви лірики Грабовського.

Виразно автобіографічна емпірично-життєва основа, притаманна багатьом ліричним сюжетам збірки «Пролісок», що виявляє себе в опосередкуванні досить розкутих літературно-естетичних уявлень поета, збагачена сталими елементами його художнього мислення (зокрема, ряд ключових образів), напластуванням громадсько-політичних і філософських роздумів про сучасність. Об'єктом його орієнтацій є художньо повновагі твори різноманітної тематики й проблематики: від висловлення плинних відчуттів, образів споглядання природи, камерних переживань — до картин суспільного життя. Природно, перевагу тут надано поезії громадянської теми. Образові ліричного героя Грабовського надає життєво людських рис те, що за аскетичними вимогами, які він ставить до себе й до інших ("Гадка", "До товариша"), прозирають душевна незахищеність, разливість. Образ жінки — борця відіграє важливу смислову роль у структурі всієї збірки: він надає винятково щирих, інтимних рис розумінню героєм революційної боротьби — справи, за яку страждала кохана жінка. Світ суб'єктивно-інтимних переживань і світоглядних уявлень героя невіддільний у поезії Грабовського від перейнятості долею України. Головною категорією національного мислення у Грабовського виступає народ. Звернення Грабовського до християнської алегоричної емблематики додатково зумовлено також вихованням та освітою поета, особливостями його світогляду й, можливо, художньо-творчого темпераменту. З погляду творчої манери до віршів збірки "Кобза" прилягають останні вірші Грабовського, за життя поета не друковані. їх герой не відмовляється від натхненних ідеалів боротьби, але воліє про це не говорити й, тим менше — переконувати в своїй правоті читача. Поезія стала для Грабовського не тільки засобом виповідання своїх почуттів, піднесених, а частіше — прикрих станів, сумнівів, невдач і скрух, які переслідували поета, а й сферою духовного опору останнім, спробою бодай мистецьким способом піднятися над своєю долею. Сам же поет, а з ним і його герой, підбиває підсумки (ще не здогадуючись, що вони останні) за прикрих обставин, визнаючи, що сферою боротьби, де людина утверджує свою особистість, є також і повсякденне життя. Драматизм його ситуації в тому, що, борючись протягом довгих років за високі ідеї, жертвуючи собою, підставляючи своє плече для різних підбурювальних політичних акцій (за якими зрештою виявилося не так уже багато смислу), свідомо нехтуючи найближчими, звичайними людськими прагненнями, він опиняється тепер у невпорядкованому, розбитому, незатишному особистому світі, в духовно чужому середовищі, примушений "до піклувань щоденних про шматок".

47. Я. Щоголев: запізнений романтик і «непривітаний співець».

Отже, загалом упродовж п'ятдесяти п'яти років, якщо початок відліку приурочити до поетового дебюту в "Молодикові", український літературний процес час од часу поповнювався поетичними творами, підписаними іменем Щоголева. Здійснюючи протягом тривалого періоду творчу еволюцію, Щоголів постає у ній більш упізнаваним, ніж, приміром, його сучасник і такий самий "довгожитель" української поезії П. Куліш. Починав Щоголів як романтик, загалом не істотно відрізняючись від О. Афанасьєва-Чужбинського.У 70—90-х роках Щоголів доносить чимало мотивів романтичної лірики середини століття (козацьке минуле рідного краю, соціальна маргінальність героя, реанімація певного кола народних повір'їв тощо), до яких свого часу був причетний власною творчістю.У віршах, підготовлених для "Южного русского зборника" і надрукованих в "Хаті", поет звертається до образів, відомих із народної пісенності, при цьому намагається поглибити їх психологічно ("Поминки", "Покірна" та ін.). Порівняно з типовим зразком народної пісні ці твори відмітні "рівнішим", послідовнішим прокресленням мотивування дій та вчинків персонажів (супроти композиційних "анаколуфів" народної пісні), хоча поет і зберігає певний елемент загадковості в розвитку южету.Повернувшись до поетичної творчості у 60-х роках, Щоголів створює кілька віршів у тому, відзначеному Кулішем, відчутно самостійному стилі — з більшим чи меншим, проте далі переважно все-таки меншим наближенням до фольклорної поетики.Жодної пори року не оминає Щоголів у любовному змалюванні рідних степових ландшафтів, виявляючи тут неабияку спостережливість, настроєво-наснажуючи свої малюнки ("Зимовий ранок", "Зимній шлях", "Весна", "Травень", "Літній ранок", "Степ", "Осінь" та ін.).його поезію періоду формування збірок "Ворскло" та "Слобожанщина" дослідники не без підстав бачать продовженням традицій романтизму.Цілком барокове звучання має, зокрема, й поетично викладувана Щоголевим думка про рівність усіх перед смертю, про марність найбільшої потуги і само-впевненості.Людина цікава для Щоголева й своєю "зовнішньою" діяльністю, і внут-рішнім світом, поет бере ЇЇ й у конкретиці праці та певного вчинку, й у натурфілософському, метафізичному плані — в невідворотності вікових змін, у прямуванні до смерті, у втраті ілюзій, у хвилинних радощах і в емоційній стійкості проти нівеляції душі.