85. Концепція книги «Semper tiro» Франка. Жанрово-композиційні особливості.

“Semper tiro” (1906) – остання прижиттєва оригінальна Франкова поетична збірка (інші після неї – контамінація – передрук раніших віршів) майже ровесниця “Мойсея” (1905) і разом з тим шедевром становить цілу добу – завершальну епоху в еволюції поета Назва збірки походить від латинського вислову «poeta semper tiro» — поет завжди учень. Поет згладив у ній різкі контури зображуваного світу. Немає тут натуралістичних “галицьких образків” – картин галицької біди, “недолі й сліз” – й взагалі, за винятком “Буркутських стансів”, “сфотографованих” клаптиків “натурального” пейзажу немає. Перші вірші "Semper tiro", "Сонет" і "Моєму читачеві" об'єднані у своєрідний мистецький триптих апострофою до всіх учасників літературної комунікації: Поета, Пісні, Читача. У збірці Франко успішно апробував нові для себе поетичні форми стансів і співомовок, пропускаючи їх крізь призму "філософічного погляду". Завершує збірку “Semper tiro” цикл “Із книги Кааф”, що водночас є своєрідним продовженням морально-етичних творів “Ізмарагду”. Однак тут маємо вже поезію, сповнену євангельської любові і мудрості. У віршах циклу є цитати з Євангелія, і завершує цикл образ Ісуса Христа. Цикл “Із книги Кааф” є синтезом мудрості І. Франка. Це заповіт поетового серця своєму народові і кожному з нас. Цикл заглиблює нас у тугу поета за сердечною любов’ю Христа. Ідея завершального вірша циклу – це прославлення основних ідей Христового вчення, прославлення слова, яке зцілює.

86. Соціально-побутові поеми Франка(«Панські жарти», «Сурка»).

Соціально гострий сюжет розгортає І. Франко в пое­мі «Сурка» (1889). Як свідчить сам письменник, поема «Сурка» викликана до життя двома обставинами: розпо­віддю арештанта, який відбував ув’язнення разом в І. Франком, та тугою за власними дітьми. «Написана вона в тюрмі,— писав І. Франко до М. Драгоманова 16 вересня 1891 р. про поему,— в самі тяжкі години, ко­ли мені здавалося, що прийдеться пропадати з гризоти. Ба- жалося віддихнути згадкою про дітей, та, власне, ся згад­ка найдужче мучила, бо бачилось їх самих, покинутих і безпомочних, мов те старченя в снігу. От тут і підверну­лося оповідання конокрада Гершона про Сурку, і я взяв йо­го живцем та й обробив віршами болгарських пісень». Найширшою за проблематикою і найбільше викінче­ною зі всіх «галицьких образків» е поема-епопея І. Фран­ка «Панські жарти» (1887). В поемі змальовано галицьке село напередодні реформи 1848 р. Проте явища, зобра­жені в творі, точніше їхні соціально-економічні джерела не зникли і в епоху, коли писав І. Франко свій твір. За­лишки кріпосницької системи в галицькому селі у всій різноманітності — економічна залежність селян від помі­щиків, безправ’я, темнота і затурканість, низький рівень свідомості,— все це залишилось майже в первісному ви­гляді ще у 80-х роках XIX століття і навіть пізніше. Тому поема І. Франка «Панські жарти» мала у повній мірі актуальне значення для сучасності Франка. Основна ідея твору — показ кріпосницьких відносин У галицькому селі в сорокових роках минулого століття. І. Франко підкреслює, що напередодні реформи, коли частина поміщиків зрозуміла, що кріпацтво є гальмом розвитку продуктивних сил країни.