48. І. Манжура – співець укр. Степу.

За півтора десятка літ Манжура в пошуках зразків народної словесності здійснив численні мандрівки, переважно пішки сходивши Катеринославщину, Харківщину та Полтавщину.Із сумлінним і надзвичайно багатим збором матеріалу в парі йшли класифікація, зіставлення, узагальнення фольклорних явищ, стаючи предметом постійних роздумів цього подвижника науки й культури з далекої степової периферії.Поетична збірка Манжури "Степові думи та співи" побачила світ у Петербурзі 1889 року. Збірка містила 34 ліричні вірші та баладу — поему "Ренегат", а також кілька віршових гуморесок. Зримістю зображення, якою Манжура володіє, зумовлена переконливість у відтворенні переживань мешканців степу; здебільшого йдеться про їхні турботи, острахи, злигодні ("На степу і у хаті", "З заробітків", "На добрій ниві", "Гряд", "Розкіш — доля" та ін.), загальне окреслення їх життєвого становища ("Старець", "Старий музика", "Босяцька пісня" та ін.), змалювання їхніх свят і вагомих подій ("Явдокії", "Сорок святих", "Жайворінки"). Само собою зрозуміло, що така риса письма є необхідною передумовою для роботи поета в жанрі гуморески ("Догадливий козак", "Чабанове горе", "Пан брехун", "Нема правди в світі" тощо) та віршової казки.Манжура вирізняється позбавленою велемудрих ускладнень, прямою й органічною відповіддю на проблему героя .Героєві, обтяженому почуттям, немає розради і "між людей" (вірш "Під час коли тяжке роздум'я..."): у пошуках звільнення від нього герой, виведений у вірші Манжури, може сподіватись хіба що на "пісню" .Посухам, іншим стихійним лихам, убожеству і злигодням вділена, можливо, вирішальна вага на терезах, якими вимірює поет зовнішні обставини побуту, трудової діяльності, взагалі змальовуваного життя.Для поетичних творів, що в сукупності відбивають святкувальний і трудовий цикл, притаманне те саме хитання авторського судження про світ між численними прикрощами (приміром, відкинуте почуття дівчини заможним козаком у вірші "На Купала") та переважними сталими світоглядними основами, вірою й сподіванкою у регенеративну снагу життя, що й більшості творів збірки "Степові думи та співи" (вже аналізованих вище). Багатьом творам календарно-обрядової групи притаманні кращі риси поетичного почерку поета: зримість зображення, мелодійність, проникливість суб'єктивного чуття. 

49. Від Тобілевича до Карпенка-Карого.

Коли І. Тобілевичу виповнилося чотирнадцять, почалася для нього сувора школа життя.Юнак почав працювати писарем у канцелярії станового пристава Абрамова у Малій Висці, а згодом працює у Бобринці в повітовому суді, потім у Єлисаветграді — секретарем поліцейського управління, у Херсоні — столоначальником повітової поліції і знову повертається до Єлисаветграда на посаду секретаря міської поліції.Тобілевич багато працює над самоосвітою, читає світову літературну класику, наприкінці 70-х років Тобілевич пробує перо як прозаїк. Він пише кілька оповідань, з яких побачило світ лише одне — «Новобранець» (опубліковане в альманасі М. Старицького «Рада» за 1883-й рік під псевдонімом Гнат Карий).Російська бюрократія, констатує з цього приводу С. Єфремов, втратила чиновника поліції Тобілевича, а Україна придбала невтомного громадського і культурного діяча, драматурга і артиста Карпенка-Карого.Примусове перебування у Новочеркаську стало, по суті, і першим плідним періодом творчості драматурга. Тут були написані «Бондарівна», «Наймичка», «Розумний і дурень», «Мартин Боруля», «Безталанна». Уже з року 1894 про І. Карпенка-Карого говориться в трьох іпостасях: як неофіційного керівника трупи, чудового артиста й талановитого драматурга. Особливо високо оцінювала критика гру Карпенка-Карого в його комедіях «Сто тисяч» і «Мартин Боруля».Не будучи ні революціонером, ні прихильником кривавих громадянських воєн, ані політиком, Карпенко-Карий був культурним діячем, борцем за відродження свого народу, за його поступ і всебічний розвиток.Обравши темою життя українського села, драматург зосередив увагу на двох сутнісних моментах: перший розкриває, як характери й конкретні людські стосунки формуються, детермінуються соціальними та економічними чинниками, другий — як сильна, непересічна, яскрава особистість може зруйнувати весь усталений хід подій, піднятися над гнітючою буденністю, виявити інші, вищі моральні та етичні погляди.Цей триєдиний принцип — простоти, правди й любові до свого народу — став і для І. Карпенка-Карого основоположним. Але ніде, мабуть, він не виявився з такою силою, не дав такого блискучого, довершеного результату, як у комедії «Мартин Боруля».Освіченість, свідоме ставлення до справи, якою б вона не була: хліборобство, акторство — не тільки одна з граней образу позитивного героя у драматурга, вона, як правило, обов'язкова.