95. Проблеми галицького села в малій прозі Івана Франка.

В оповіданнях "Ріпник", "На роботі", "Навернений грішник" ідеться про розпад традиційного патріархального ладу й руйнування таких моральних засад, як родинна любов, побратимство, батьківський закон, побожність. Згідно з натуралістичним методом Франко сприймає бориславське життя як виродження, завмирання духовних потреб і пробудження звірячих інстинктів, як стан постійної нервової гарячки. Водночас гуманна тенденція та просвітництво виявлені в тому, що Франко протиставляє бориславській пастці ідилію сільського життя, і його ріпник прозріває і повертається на село. Франко реалістично, навіть натуралістично зображував жахливу долю ріпників. Гірка нужда та бідність зганяли тисячі галицьких селян з дідівських місць до Борислава, де на них чекала ще страшніша доля.  Образ Івана з «Ріпника» уособлює трагедію цілого покоління простих галичан, одурених і замордованих багатіями та урядовцями. Ця несправедливість найбільше хвилювала Франка, і в більшій чи в меншій мірі вона присутня у багатьох його творах. в оповіданні "Із записок недужого" Франко бере під сумнів здатність освіченого панства до реальних дій. Його безіменний герой прагне перетворити українське село, обширною повістю з життя викрити "бездну нужди і пониження тих людей". Але цей "бідний літерат", який в боротьбі "хоче виказати свою силу", не здатен навіть сам себе утримати, знайти засоби для власного існування. У малій прозі цього періоду Франка цікавить становлення людського характеру, зокрема особливий світ дитинства, де формуються перші враження про добро й зло. Окремі сторінки життя "маленької" людини відтворюються найпереконливіше через дитячу психологію. В оповіданнях "Малий Мирон", "Оловець", "Грицева шкільна наука", "Злісний Сидір", "Микитичів дуб" розгорталась історія формування особистості, "починаючи від перших проблисків власного думання" і закінчуючи зародженням протесту проти "усякого неволення та тиранства".

96. Тюремні оповідання Івана Франка: суспільно-психологічні студії «дна».

Тричі письменник був ув'язнений, усе життя перебував під наглядом двох поліцій — австрійської і російської. Але тюрма не зламала могутнього духу поета; його відповіддю були вірші "На суді", "Невольники", "Товаришам з тюрми", цикли "Вольні сонети", "Тюремні сонети", прозові твори на тюремну тематику "На дні", "До світла!". прозову творчість тюремних мотивів І. Франка об’єднувало сюжетне відтворення незвичайних, іноді фантастичних, подій та ситуацій, протиставлялися картини життя бажаного, витвореного мрією і благородством душі героїв, яких не задовольняла реальна дійсність. Тому часто персонажі вступали у конфлікт із суспільством. У духовному плані це зазвичай великі люди, титани, які не мають нічого спільного зі щоденним буттям. Світ стає для них тереном життя, проте вони не втрачають свій надземний характер у лоні реалізму, що символічно обіймає долі кількох поколінь, творить глибокий і піднесений настрій. Нова тематика, яку підняв письменник, призвела до входження в українську літературу нового типу героя-арештанта, специфічна соціальна позиція та загальне емоційне тло існування якого вимагали від автора пошуку нових зображальних засобів, у тому числі й мовних. «На дні» містить риси, які підтверджують генетичну спорідненість між реалізмом і нату­ралізмом: крім соціального детермінізму, типізації і звернення до теми суспільного «дна», це загальна соціальна заангажованість твору, спрямованість на аналітичне дослідження середовища.