93. Тематика і проблематика малої прози Франка.

У малій прозі цього періоду Франка цікавить становлення людського характеру, зокрема особливий світ дитинства, де формуються перші враження про добро й зло. Окремі сторінки життя "маленької" людини відтворюються найпереконливіше через дитячу психологію. В оповіданнях "Малий Мирон", "Оловець", "Грицева шкільна наука", "Злісний Сидір", "Микитичів дуб" розгорталась історія формування особистості, "починаючи від перших проблисків власного думання". Мала проза Франка 900-х років позначається драматичним напруженням пристрастей, концентрацією дії й замкнутістю художньої форми. Отже, притчова структура набуває то мелодраматичного ("Сойчине кри-ло"), то іронічного (оповідання "Хома з серцем і Хома без серця", 1905), то філософсько-етичного (оповідання "Як Юра Шикмаїнок брів Черемош", 1903) смислів. Художній типаж персонажів Франкової прози досить різноманітний, бо кожний герой репрезентує конкретний людський характер, соціальний статус, спосіб поведінки, мотиваційну сферу вчинків. У “Бориславських оповіданнях” зображення взаємин між працею і капіталом набуває глибокого синтезу натуралістичних та реалістичних рис: тут письменник, вводячи описи й аналіз сучасних економічних відносин між робітниками й підприємцями, показав їхній вплив на характер і долю людей, тут він відкрив новий для української прози і досить плідний засіб зображення життя, поєднуючи передачу об’єктивних сторін предмету і суб’єктивного сприйняття його персонажем. Франко надає великого значення сильній волі. Сильна воля для нього – це не просто уміти чогось зажадати, а й здатність відмовитись від свого бажання, підкорити почуття розуму і досягти поставленої мети. Франко розгортає формування особистості таких “суспільно-психологічних типів– , сільських дітей, жінок у тогочасному галицькому, в’язнів, інтелігенції, селян. провідною є проблема людської праці, ставлення людини до неї. Франко спробував знайти філософське розв'язання цієї проблеми. Автор довів, що людина зовсім не може жити без праці. Також будь-яка праця стане справжнісіньким лихом, якщо людина сама буде ставитись до неї негативно. 

94. Бориславський цикл Івана Франка.

Франко видає збірку "Борислав. Картини з життя підгірського народу", якою започатковує цикл бориславських оповідань, що до них звертатиметься протягом майже всього життя. Зацікавившись явищем пролетаризації колишніх селян у Бориславі та умовами життя ріпників, Франко тенденційно показує, як Борислав "пожирає молоде покоління, ліси, час, здоров'я і моральність цілих громад, цілих мас". В оповіданнях "Ріпник", "На роботі", "Навернений грішник" ідеться про розпад традиційного патріархального ладу й руйнування таких моральних засад, як родинна любов, побратимство, батьківський закон, побожність. Згідно з натуралістичним методом Франко сприймає бориславське життя як виродження, завмирання духовних потреб і пробудження звірячих інстинктів, як стан постійної нервової гарячки. Натуралістичний контекст бориславських оповідань відчувається у міфологізації такого соціального явища, як Борислав. Створюється загальний образ міста — потвори, ландшафту, засіяного кістками жертв, людської маси, напівсп'янілої — напівбожевільної. Переробляючи повість "Boa constrictor", Франко мовби завершував розпочату наприкінці 70-х років художню епопею з бориславського життя. Основні лінії й конфлікти її він доповнив і розгорнув наприкінці 90-х років у збірці оповідань "Полуйка і інші бориславські оповідання". Протягом 1881 — 1882 років Франко друкує натуралістичний роман із життя робітників "Борислав сміється". Перед Франком стоїть завдання створення нового жанру, відповідного його ідеологічній меті. Реальність і аналітизм зображення характерів героїв, відомих із попередніх творів бориславського циклу, мальовничість описів і пластичність масових сцен, увага до психології, введення паралельної сюжетної лінії з життя галицьких буржуа виводили твір поза межі документалізму та пропагандизму і засвідчували пошуки нового жанру. Як і в інших творах з бориславського циклу, Франко говорить у повісті про здирство власників — євреїв і бідність ріпників, а з оповіді про "хвилі робітницького роздразнення" творить міф про повсталий Борислав. Протягом кінця 90-х — початку 900-х років вийшло друком кілька прозових збірок, у яких він узагальнив образ старих "до конституційних відносин" і старих "жорстоких часів" (збірка "Панталаха і інші оповідання", 1902), розгорнув теми та ідеї, взяті з часів польського повстання, які намітилися в його повісті "Петрії і Довбущуки", романі "Лель і Полель" (збірка "З бурхливих літ", 1903), завершив і підсумував бориславський цикл (збірка "Полуйка і інші оповідання", 1899).