50. Творчий шлях Кропивницького.

У 1882 році у Києві виходить збірка творів М. Кропивницького, яка містить мелодраму «Дай серцю волю, заведе в неволю», соціально-побутову драму «Глитай, або ж Павук» та інсценізацію «Невольник» за поемою Т. Шевченка.Друге видання творів Кропивницького було здійснене 1885 року, третє — 1895 під назвою «Повний збірник творів М. Л. Кропивницького». Останнє видання містило 13 п'єс. Усього ж перу Кропивницького належить 45 п'єс.У 60—80-ті роки М. Кропивницький пробує сили в різних жанрах, зокрема досить широко розробляє жанр водевілю, соціально-побутової драми, комічної оперети. Написані ним водевілі «Помирились», «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання», «Актор Синиця», «Пошились у дурні», «По ревізії», «Лихо не кожному лихо — іншому й талан», «Вуси» виявляють кращі сторони таланту драматурга.Складні морально-етичні проблеми, пов'язані з епохою руйнування старих феодально-кріпосницьких суспільних відносин і зародженням більш динамічних, та не менш жорстоких і прагматичних умов раннього капіталізму, лягли в основу драм М. Кропивницького «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» і «Глитай, або ж Павук».Широкий, проникливо-уважний показ загальної деморалізації села здійснений з гіркотою, болем за людину, сумом з приводу бездуховності життя суспільного, громадського. Як отруйні випари, пронизують його заздрість, наговори й оббріхування одних, легковірність і обмеженість інших і створюють густе, темне тло подій — ту атмосферу, яка й робить можливими і психологічно достовірними дикунські розправи під виглядом оберігання усталеної моральності.У 80—90-ті роки Кропивницький створює соціально-побутові драми і комедії «Дві сім'ї» («Де зерно, там і полова»), «Олеся», «Зайдиголова» , «Перед волею», «Чмир», у яких продовжує розробляти проблематику ранніх п'єс і вводить нові мотиви, залишаючись на художніх принципах побутово-реалістичної драми.Світлий характер жінки, яка поривається до щастя, волі, розумного, осмисленого життя, змальовує письменник у драмі «Олеся».Широким потоком полилася і комедійна творчість М. Кропивницького, розпочата переробкою відомої комедії Мольєра «Жорж Данден» — «Хоч з мосту в воду головою». Далі з-під пера драматурга з'являються оригінальні комедії «Чмир», «На руїнах» і «Супротивні течії», «Мамаша», «Старі сучки і молоді парості», водевіль «Дійшов до розуму».Все життя М. Кропивницького, сповнене подвижницької праці, покладене було на вівтар розвитку рідного народу, пробудження його самосвідомості, покращення долі. Численні митці сцени, виховані ним, понесли далі високі заповіти громадянськості, правди і добра.

51. Розвиток зх.-укр прози у 2п.19ст.(Павлик,Ковалів,Бордуляк,Кобринська,Ярошинська).

(Поряд із І. Нечуєм-Левицьким і Панасом Мирним, художній талант яких розквітає саме в цей період, в літературу вступає ряд письменників, позначених або своєрідністю творчого обличчя, або ж, при слабшому таланті, надзвичайно активних і плодовитих (Д. Маркович, М. Павлик, О. Маковей, Олена Пчілка, Н. Кобринська, О. Кониський, М. Старицький, Б. Грінченко, Д. Мордовець). Продовжує писати в цей час Ганна Барвінок. Наприкінці 70-х років активно заявляє себе як прозаїк І. Франко. соціально-психологічні повісті й романи "Юрій Горовенко" (1885) О. Кониського. Цей розквіт прози має історичне пояснення. Нова українська література формувалася в річищі визвольного руху, в якому їй судилося виконувати функцію гуманістично-історичного самоусвідомлення українського суспільства, стати формою утвердження й збереження його національної ідентичності. Вироблене національною естетичною думкою 50—70-х років розуміння твору мистецтва (П. Куліш, М. Драгоманов, Іван Білик, І. Франко) як соціально-історичного документа орієнтувало письменників на розуміння цієї функції передусім як соціально-пізнавальної. Остання ж відповідно до духу позитивістського емпіризму, властивого загальноєвропейській художній свідомості XIX ст., могла бути здійснена через відображення й аналіз безпосередньо побаченого, відчутого. Художнє слово цінувалося насамперед за його інформативну, відображальну здатність, за смислову точність, що природно пересувало центр ваги в структурі української літератури на прозові жанри. Показово, що до рефлексій у формі опису, до епічності тяжіє й поезія 70— 90-х років (І. Франко, Б. Грінченко, М. Старицький).Щодо свого художнього змісту проза 70—90-х років являє собою, однак, досить строкате явище. З одного боку, й далі активно розробляється успадкована письменниками 70—90-х років від натуральної школи (вплив М. Гоголя) тема дегуманізаційного впливу на людину укладу життя, орієнтованого на просте соціально-біологічне відтворення або ж на тісні рамки усталених станових норм і передсудів. Попри окремі нотки ностальгії за втраченою гармонією з природою і за поезією сільського побуту, відчутні подекуди в І. Франка (оповідання "Вівчар", 1899, "На роботі", 1876), Б. Грінченка ("Батько та дочка", 1893), за потоптаним культом сім'ї — в І. Нечуя-Левицького ("Бурлачка", 1880), визначальним для прози 70— 90-х років є осуд і тогочасного стилю життя, "пригніченого усяким панством, зубоженого, — де все стало і стоїть нерухомо на однім місці, стояло, поки зачало гнити у самому корені" [1, 26], і стилю життя, прищеплюваного новими капіталістичними відносинами.