97. Об’єкти суспільно-політичної сатири у малій прозі Франка.

Жанрова й тематична багатоплановість ранньої лірики Франка збагачується політичною сатирою. Як реакція на злободенні політичні акції, написані жваво, дошкульно й виразно, з неприхованими натяками на учасників тогочасного галицького політичного життя, сатиричні поеми й вірші Франка були оригінальним явищем в українській літературі. Поряд із гострим сарказмом політичної сатири Т. Шевченка, сатирично-іронічними творами В. Самійленка, Лесі Українки, прозою О. Маковея та Л. Мартовича поезії Франка засвідчили становлення в українській літературі дискурсу злободенної політичної сатири та іронії. Такими були, зокрема, "Ботокуди", "Дума про Маледикта Плосколоба", "Дума про Наума Безумовича", поема "Вандрівка русина з Бідою" та ін. За народнорозмовною інтонацією й локальним колоритом вони часто були близькі до пісенної форми; жанрово вони перегукувалися з сатиричними поемами Гей не, пародіюючи псевдопатріотичну риторику тогочасної галицької інтелігенції. На початку 80-х років Франко й у жанрі прози створює серію малих творів — студій буденного життя, "правних понять і обичаїв" люду, записаних із вуст оповідача, де авторська оцінка досить тонко ховається за іронічним, хоча зовні цілком нейтральним тоном оповідача ("Добрий заробок", "Історія моєї січкарні", "Хлопська комісія", "Домашній промисел", "Сам собі винен"). Ці оповідання майстерно переводять пізнавальний і соціологічний інтерес письменника на індивідуальні характери, а розповіді героя — свідка або учасника події роблять зображуване фактом суспільної історії. Побутові й натуралістичні деталі, морально-філософські рефлексії, соціальна сатира — все сплітається в новому поетичному звучанні "Тюремних сонетів", надаючи цій традиційній формі лірико — драматичного забарвлення, що подекуди переходить у правдивий епос. Серед творів такого плану можна виокремити оповідання гофманівського типу ("Без праці"), сатиричні твори в стилі Салтикова-Щедріна ("Свиня"), сатиричні сюжетні казки ("Куди діваються старі роки", "Наша публіка"), казки з апокрифічно-сатиричною і бурлескною тенденцією ("Як русин товкся по тім світі", "Як пан собі біди шукав", "Як то Згода дім будувала"), оригінальні притчі — новели ("Поєдинок", "Рубач").

98. Майстерність Франка-прозаїка у новелах «Сойчине крило», «Маніпулянтка», «Батьківщина».

У своїх натуралістичних студіях і реалістичних оповіданнях Франко розгорнув "образ нашої суспільності" через через становище жінки та емансипаційний рух у тогочасному галицькому суспільстві (збірка "Маніпулянтка" і інші оповідання". в оповіданні "Батьківщина" на тлі етнографічних спостережень, описів природи й життя нічного кафе Франко зупиняється на питанні про характер духовного посвячення людини та її вірності. Йдеться про те, як молодий чоловік, закохавшись у "фатальну" жінку, віддає за безцінь батьківську землю, відмовляється від усього, що було миле, й жертвує собою заради непереможного кохання. Загалом у творах Франка часто виникає образ загадкової й химерної, "фатальної" жінки, яка грається чоловіками й сама стає іграшкою. Цей образ набуває в оповіданнях початку XX ст. особливого, майже демонічного забарвлення (Киценька в "Батьківщині", Маня із "Сойчиного крила"). Мала проза Франка 900-х років позначається драматичним напруженням пристрастей, концентрацією дії й замкнутістю художньої форми. Письменник звертається до аналізу неординарних людських характерів, часто одержимих пристрастю, до складної взаємодії свідомого й несвідомого в їхній поведінці. Особливого значення набувають у його оповіданнях спогади, листи, щоденники, які художньо сповільнюють дію, а то й повертають її назад ("Сойчине крило").Водночас у оповіданні "Сойчине крило" Франко символізує кохання як джерело щирих людських переживань.