83. Збірка «Мій ізмарагд» Франка. Особливості композиції. Поліфонія жанрів.

Морально-філософські пошуки у творчості Франка цих років виразно засвідчила його збірка "Мій Ізмарагд". За взірець поет узяв давньоруський збірник релігійно-повчальних афоризмів і притч "Ізмарагд", який становив, за його словами, "неначе певний курс практичної, християнської моралі". У поезіях зі збірки "Мій Ізмарагд" лунало розчарування в соціалістичних ідеях і революційних гаслах позитивістської епохи, відбито сумніви поета щодо тієї жертовної ролі будівничого, яку він на себе поклав. Проповідництво Франка було не суто раціоналістичне, а пройняте болем, сумнівами у власних силах і любов'ю до України ("Поет мовить", "Україна мовить"). Однак уже перший цикл "Поклони " виявляв ігрову природу збірки — зі страждань і розчарувань поет робить драматичне дійство (диптих "Поет мовить" — "Україна мовить"), вдається до бурлеску ("Сідоглавому"), не забуває про буденщину та ідеологічні суперечки ("Декадент"). книжка «Мій Ізмарагд» (1897) об'єднала твори, написані за мотивами старовинних притч, легенд, повчань, що містилися в давньоруських рукописних збірниках. Морально-філософські пошуки у творчості Франка цих років виразно засвідчила його збірка «Мій Ізмарагд». За взірець поет узяв давньоруський збірник релігійно-повчальних афоризмів і притч «Ізмарагд», який становив, за його словами, «неначе певний курс практичної, християнської моралі». Франко зізнався, що давно мріяв написати таку книжку, де цілковито виявилася б морально-виховна, духовна природа самої поетичної мови. Нова збірка мала бути «наскрізь моральною», але не моралізаторською й доктринерською. Найважливішою ознакою «Мого Ізмарагду» стало злиття особистого переживання та загальнолюдського чуття любові, доброти, лагідності, толерантності, що їх письменник прагне передати своїм читачам. Культурно-історичний універсалізм і гуманітаризм, характерні для Франка в цей період, виявились у розширенні індивідуального світобачення до рівня «людськості», в ототожненні духовної сутності «я» з уселюдською моральною природою. Франкова моральна поезія, вміщена у збірці «Мій Ізмарагд», пропонувала іншу тенденцію розвитку поетичного мислення порівняно з символістською естетизацією життя, метафізикою краси та онтологізацією суб’єктивного в поезії наприкінці ХІХ ст.

84. Образ автора у збірці «Із днів журби» Франка

Вихід зібрки "Із днів журби" (1900) — своєрідне інтермецо в поетичній творчості Франка. В ній він підсумовував пережите, засвідчував свою незнищенну віру в людей та аналізував ті втрати й болі, які випадали на долю поета — "мужичого сина". Ідеал жертовного громадського посвячення покоління 70-х років, який складався й озвучувався ліричним голосом поета, дедалі виразніше набуває культурософського забарвлення. Збірка передає складні переживання автора, зумовлені об'єктивними труднощами у здійсненні задуманої громадської програми, а також болісними перипетіями в особистому житті. Тут простежується невластива раніше однотипність ліричних структур, зумовлена новим характером світосприймання. Вірші збірки якнайповніше відповідають жанрові елегії з елементами роздуму, сповіді, плачу, скарги, спомину, пейзажу тощо. Оглядаючись у минуле, поет "ревізував" своє життя в жалібних, одначе спокійних рефлексіях, що плавно переходять у пленеризм спостережень. Він знову повернувся до улюбленої форми сонета і почав активні експерименти з терциною. Найхарактернішою і найтривожнішою прикметою були окремі поетичні видіння, що виринали зі сфери "нижньої свідомості" і піднімалися на поверхню в моменти болісного нічного натхнення. Усі 12 поезій першого циклу "Із днів журби" – елегії, пронизані єдиним психологічним мотивом, відчуттям внутрішнього дискомфорту, породженого фізичним безсиллям і паралічем волі. Поет ніби перебував водночас у двох субстанціях – підсвідомій, закоріненій у спогадах, і реальній, наповненій гірким присмаком життєвих невдач. В елегіях здебільшого відразу формується сумовитий, а то й гнітючий настрій, який не змінюється протягом усього вірша. Нещадний самоаналіз доводить героя до хворобливого стану, тому рефлексійна поезія циклу переповнена галюцинаторними образами, містичними звуками, таємними знаками.