78. Проблема зради в історичних драмах Карпенка-Карого.

Карпенко-Карий у своїх творах зображує гайдамацький рух за фольклорною традицією. Показуючи трагедію визвольних змагань народу, зумовлену зрадою ватажка, який за панські ласощі й принади» перекинувся на бік По-тоцького і став страчувати своїх недавніх побратимів, драматург акцентує на справедливості помсти над перекинчиком, здійсненої його колишнім товаришем Гнатом Голим. Осуджуючи поведінку зрадника, Карпенко-Карий порушував болючі проблеми сучасного йому суспільного життя, розв'язував їх з демократичних позицій. Трагедійність долі головного героя твору полягає в тому, що Сава Чалий як людина високих моральних поривань, бурхливих пристрастей прагнув відстоювати Інтереси поневоленого, закріпаченого селянства, але, заплутуючись у сітях, уміло розставлених шляхтичем Шми-гельеьким, починає вагатися. Кохання до шляхтянки Зосі засліплює очі запорожця, він починає стримувати вибух народного гніву, закликає чекати «слушного часу». Все це приводить до розриву між Савою і Гнатом, а отже, й до переходу гайдамацького ватажка в табір Іїотоцького. Так непересічна особистість вироджується на наших очах, власне стає однодумцем хитрого, підступного Шми-гельського, що, маскуючись, грає роль козака. У фіналі трагедії Сава намагається виправдатися перед гайдамаками («Я лиш обороняв від кривди вашої ввесь край»). Але такі «виправдання» Гнат категорично відкидає, нагадавши про його злочини, заподіяні й колишнім товаришам, і всьому народові. Пафос твору — в осуді зради як найстрашнішого зла. трагедія Карпєнка-Карого, її злободенність полягають насамперед у тому, що і в момент її написання, і пізніше, навіть сьогодні вона закликає до єдності народу, до єдності ватажка і масс.

79. Проблема автобіографізму збірки «Малий Мирон».

Окреме й поважне місце у твочості Великого Каменяра для і про дітей, займає збірка автобіографічних оповідань „Малий Мирон”. У цих оповіданнях дитина-читач може відкрити теж неодне власне переживання, а і вдумчивий дорослий, головно виховник, може знайти там цілу енциклопедію несподіваних відкрить-знахідок із переживань дитини. Найулюбленіший герой І. Франка — хлопчик Мирон. З ним ми зустрічаємося в багатьох оповіданнях. П'ятирічний герой оповідання «Малий Мирон» ви­кликає наші симпатії допитливістю, здатністю самостій­но мислити. Дитина замислюється над безліччю пи­тань, відкриває для себе чудовий світ навколишньої природи, власним розумом доходить до невеликих, ча­сом наївних, але важливих для неї відкриттів. Зубожіння й пролетаризація галицького села лягли в основу його збірки «В поті чола» (1890 р.) і «Галицькі образки» (1897 р.), до яких належать автобіографічні оповідання «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben» та інші. Франко вказував, що його твори про дітей більшою мірою, ніж інші, мають автобіографічний характер, що виникли вони на основі особистих спогадів.

80. Франко у період «молодечого романтизму». Збірка «Баляди и роскази».

1-й період творчості Франка короткотривалий, обмежений трьома (1873—1876) роками, коли побачили світ дебютна поетична книжка І.Франка "Баляди і розкази" та його роман "Петри і Довбущуки". Період характеризується романтичною свідомістю молодого автора (сам Франко назвав його "періодом молодечого романтизму"), який в історії української літератури можна співвіднести з пізнім романтизмом. Для творчості письменника цього періоду характерні романтичні сюжети й мотиви, звернення до готики, протиставлення ідеального минулого безрадісному сучасному тощо. Перша збірка І.Франка "Баляды и росказы" (1876) починалася "Прологом із Гайнего", ліричний герой якого став психологічним двійником молодого поета. Баладний жанр приваблював незвичайністю події, динамічним сюжетом, "гарячковою драматичністю", несподіваним поворотом обставин, неминучістю трагічного фіналу ("Арф'ярка", "Керманич", "Рибак серед моря", "Русалка"). А в "розказах" Франко малював яскраві й повчальні ілюстрації з княжої доби, ретельно відтворював дух старовини, мотивуючи фатальну приреченість загарбницьких походів, невідворотність людської долі ("Данина", "Аскольд і Дір під Царгородом", "Святослав"). В інтерпретації історичних подій його цікавили моральні аспекти людських вчинків, розплата за гординю і зневагу до голосу фатуму ("Князь Олег"). Завершували збірку "поемка" "Хрест чигиринський" і політична алегорія "Коляда", що свідчили про зміну настроїв у творчості молодого письменника та формування в нього нової естетичної свідомості.