58. Національна ідея у повісті «Юрій Горовенко» Кониського.

Перші глави повісті «Юрій Горовенко» О. Кониський присвячує зображенню життя вчителя історії кадетського корпусу Дмитра Пучка — кириломефодіївця, товариша Куліша, Костомарова, активного учасника національного руху 60-х років та його могутнього впливу на учнівську молодь, особливо Юрія Горовенка.Історія і письменство стали Горовенкові криницею, з котрої він пив живу воду і на дні котрої читав будущину українського народу.Схоластика, пропаганда реакційних ідей, неуцтво, підлабузництво, доноси; політика обрусіння, зневага до національних традицій, мови, культури — все це знайшло яскраво правдиве відображення в повісті «Юрій Горовенко».За задумом письменника головний герой мав стати еталоном «нової людини». Для цього він втілив у своїх героях найкращі риси борців національно-визвольного руху 60—70-х років (ліберального народника, українофіла, ліберального громадівця) і характерні ознаки справді демократичного діяча.Народники намагалися створити свою «пряму» пропагандистську літературу, яка виражала б «норму» розуміння ними національних і соціальних суперечностей, надихала б народ на активні дії. «Юрій Горовенко» належить до їх числа. Цим пояснюється «публіцистичність» повісті, часте декларування своїх особистих поглядів, голий перелік певних історичних подій, явищ, прізвищ, епізодів без «художньої обробки».У хронологічному порядку О. Кониський подає майже сорокарічну історію українського національного руху (40—80-ті роки), насичуючи її конкретно-історичними реаліями. Так, у першій частині повісті, що слугує передісторією головної події, через призму сприйняття Юрія Горовенка у лаконічній формі подано найголовніші події та явища, що мали всеохопний, глобальний вплив на формування національної, політичної й соціальної самосвідомості українського народу.Час і суспільні умови Росії й України вносять свої корективи в програму, спричинюють перелом у світогляді Горовенка. Багато уваги О. Кониський приділяє відтворенню громадсько-політичної атмосфери «смутного часу», говорить про страшний терор і сваволю царизму щодо демократично настроєної інтелігенції: Бєлінського, Чернишевського, петрашевців, Достоєвського, нових паростків українського національно-визвольного руху.Ця спроба створити позитивний тип нової людини не вдалася, хоч ідеал шістдесятників живе в свідомості О. Кониського, є моральним еталоном для його позитивних героїв 80—90-х років.

59. Творчість в. Мови (Лиманського).

Мова (Лиманський) Василь Семенович (1842 — 1891). Народився на Кубані, на хуторі біля Солодкого лиману, в родині козацького сотника Стародерев'янківського куреня. Середню освіту здобув у Катеринодарській військовій гімназії, а потім вчився на військові кошти у Харківському університеті і закінчив юридичний факультет кандидатом прав. Після закінчення університету викладав літ-ру в Катеринодарській дівочій гімназії, а згодом займав посаду суддівського слідчого і мирового судді. Все життя Мови проходило поза зв'язками з літературною громадськістю. За свої літературні захоплення та "вільнодумство" зазнавав урядової неприязні і, мабуть, через це був дуже нерішучий в справі друкування своїх творів. Помер в Катеринодарі. Вперше виступив В. Мова в "Основі" 1861 року, згодом дещо друкувався за кордоном — в "Правді", "Світі" та "Ділі". Щодо публікації творів, то його спіткала та ж доля-мачуха, що більшість укр. письменників дожовтневого часу: вони побачили світ, і то не всі, головним чином, лише після смерті автора. Значна частина його творів лишилася й донині не опублікованою і невідомо, чи вціліла вона, чи зовсім загинула. М. Комаров і М. Возняк колись відзначали, що по смерті Мови лишилося біля півсотні зошитів, де були поезії, оповідання, драматичні твори, історико-публіцистичні статті, спогади, критичні нотатки тощо. Між цими рукописами були: 1) вісім зошитів віршованих творів (1863—1888) під назвою "Проліски"; 2) кілька зошитів вибраних віршів з 60-х років; 3) драма на п'ять дій із життя чорноморців 50-х років "Старе гніздо і молоді птахи"; 4) жарт на одну дію "Тривога"; 5) історична інтермедія і драма без заголовка; 6) оповідання: "Чабани", "Шептуха", "Сякий-такий журавель", "Сердитий поштар"; 7) шість нарисів із циклу "З пам'ятної книжки слідчого судді"; 8) нотатки слідчого судді під загальною назвою "Малюнки з натури". Крім того, ряд рукописів російською мовою, нариси про музику і велика довголітня праця "Російсько-український словник на літери від А до И", а також чимало інших рукописів.