41. Панас Рудченко та Панас Мирний:чиновник і письменник. Проблема становлення та еволюції таланту.

Еволюція стилю Панаса Мирного пов'язана з процесом появи нових жанрів у творчості письменника й в українській літературі другої половини XIX ст. Становлення об'єктивного типу розповіді знаменувало розвиток жанру повісті ("П'яниця", "Лихі люди", "Лихо давнє й сьогочасне", "Чіпка"). Творчість Панаса Мирного в літературному процесі XIX ст. розгортається, за словами М. Рудницького, як цілий перехідний етап від створення перших власне художніх зразків до нового типу письма кінця XIX — початку XX ст. Оповідь Панаса Мирного від першої особи, хоча за зовнішнім оформленням і подібна до оповіді літературних попередників, не є традиційним повістуванням суб'єктивного типу. Оповідання "Ганнуся" (орієнтовно 1868—1870 років) — чи не єдине в спадщині Панаса Мирного, яке можна вважати суб'єктивним типом повістування в чистому вигляді. Ілюстрацією неусталеної структури суб'єктивної оповіді є оповідання "Жидівка" (орієнтовно 1868—1870 років), де початок подається від імені об'єктивного розповідача, а далі мова йде від імені оповідача, який був предметно представлений у вступній частині. В оповіданні "П'яниця" (1874) з'являється постать незалежного розповідача й чи не вперше у прозі Панаса Мирного здійснено перехід від суб'єктивного до об'єктивного типу прозового викладу. Для психологічних студій автор обирає не окремий відрізок життя особистості, а намагається простежити людську долю від народження до смерті. Пов'язання минулого й теперішнього через раптовий поворот у минуле є традиційним прийомом Панаса Мирного. Оповідання "П'яниця" є своєрідним етапом в еволюції епічного мислення Панаса Мирного. Відбувається становлення об'єктивного повістування й перехід до більшої прозової форми — повісті. Вершиною епічного мислення Панаса Мирного вважаються романи "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (1875) та "Повія" (1883—1884), де автор у центр художнього дослідження ставить неординарну людину й детально простежує її психологічний стан за різних обставин. Оригінальність внутрішньої структури романного жанру Панаса Мирного полягає в тому, що дослідження зображуваного світу відбувається на основі поєднання логічного й емоційного первнів. Поряд із драматизацією епічної розповіді наявний і ліричний елемент, який вносять, зокрема, пейзажі. Єдиною драмою Панаса Мирного, поставленою на сцені, була "Лимерівна" (1892). У п'єсах письменника проявився драматичний підхід, який в прозових текстах спостерігається у вигляді багато-суб'єктної розповіді, взаємодії різних точок зору. Зображення світу як епічної події, тобто створення цілісної предметної картини дійсності, — домінантна риса в художньому світі Панаса Мирного й на пізньому етапі творчості.

42. Громадська і літературна діяльність Кониського. Зв*язки письменника з Галичиною.

На початку 60-х років під впливом революційних ідей, що доносились із Заходу, київська університетська молодь, переважно шляхетського походження, заснувала Громаду. Кониський зразу ж зійшовся з демократично настроєними людьми, активними учасниками українського національного руху. Кониський створює п'ять недільних та вечірню школу для молоді, дві суботні школи для єврейських дітей. В усіх школах працює або вчителем, або бібліотекарем, друкує художні твори і кореспонденції в «Черниговских губернских ведомостях», «Черниговском листке», галицьких часописах «Слово», «Мета», «Галичанин», «Основа». Співробітництво в «Основі» стало великою і доброю школою для О. Кониського. Восени було арештовано майже всіх членів Полтавської Громади: О. І. Строніна, А. Л. Шиманова, В. С. Шевича, В. В. Лободу; у «нестерпного» О. Кониського вчинено обшук, під час якого було вилучено зошит із щоденними записами «вражень» про губернаторську «діяльність» Волкова. Кониського без суду і слідства засилають до Вологди. Через загрозу втратити зір, їде за кордон через Петербугр,де знайомиться з Костомаровим. Зупиняється і у Львові. На всій території підневільної України — Галичині, Буковині, Угорській Русі — мовна проблема виявилась центральною. О. Кониський сприяв пожвавленню культурно-освітнього руху, надихнув галичан на організацію часописів народною українською мовою («кулішівкою»), прийнятою на підросійській Україні після «Граматки» П. Куліша (1857). У Львові О. Кониський познайомився з Я. Головацьким, О. Качалою, К. Сушкевичем, О. Барвінським та ін. 1872 року з О. Кониського було знято політичний нагляд і дозволено оселитися в Києві. Тут він стає членом Старої Громади, не поділяючи радикалізму її лівого крила (М. Драгоманова, В. Ковалевського, Ф. Вовка); виступає з публіцистичними літературно-критичними статтями в російській періодиці («Вестник Европы», «Русская мысль», «Страна», «Юридический вестник» та ін.). З його ініціативи засновано Товариство імені Т. Шевченка у Львові. Ставши співробітником «Правди» і Товариства, О. Кониський дістав можливість відновити раніше перервану засланням свою публіцистичну і літературно-критичну роботу. Його ім'я набуває дедалі більшої популярності. Авторитет О. Кониського серед галичан був величезним. Його запрошують до співпраці, зважають на його думку з приводу напрямків, змісту й автури часописів; у нього просять і одержують допомогу у розв'язанні найрізноманітніших проблем. Як член міської ради Києва (обраний 1878), О. Кониський звертається до міністра освіти про скасування ганебного указу 1876 року, запровадження в школах української мови і про присвоєння одній із київських шкіл імені Тараса Шевченка. Закоханість у національну ідею — пафос лірики О. Кониського, який рідко вкладається у форму вибухів емоцій. У нього інша улюблена форма - розмірковування, рефлексії. Змістом роздумів є питання суспільні, філософські, етичні. Кониський написав близько 80 епічних творів різного жанру. Це оповідання, нариси, образки, фотографії, новели, спомини, поезії в прозі, романи, повісті тощо. Окремими відбитками вийшли у Львові «Фотографії з старого альбому» (4 оповідання); «Оповідання (5 передруків з «Діла», 1889), повість «В гостях добре, а дома ліпше. Історичне оповідання Дрозда» (1885), «Юрій Горовенко. Хроніка з смутного часу» (1885), «Непримиренна» (1892), «Грішники» (1895), «Острожниця» (1890); «Тривоги автора і видавця», «Молодий вік Максима Одинця» також надруковані у Львові 1902 року, вже після смерті письменника. Повість — хроніка О. Кониського «Семен Жук і його родичі» містить багато автобіографічних елементів. Історичний матеріал тісно переплетений з подіями життя автора, його вчинками, які мають пряме відношення до історичних подій і розглядаються як «передусім мої», що є головною особливістю автобіографії. Повість насичена лірич-ними відступами, елементами сповіді автора.