16. «Марко Проклятий». Сюжет і композиція. Характеристика образів.

Перші чотири розділи повісті є літературною інтерпретацією фольклорних легенд про вбивцю і кровозмішувача і, власне, вводять нас у суть образу трагічного героя. Такі легенди відомі дуже давно, вони походять ще з язичницьких часів. Відгомін цих легенд знаходимо в трагедії Софокла "Едіпцар", у піснях про злочинне кохання між братом та сестрою. Приказка "Товчеться, як Марко по пеклу", поставлена епіграфом до твору, українізує постать героя, змушуючи згадати один з старовинних віршів про Марка Пекельного. Однак О. Стороженко малює Марка й на основі інших легенд, що надав образу глибшого змісту, вирізняє його серед інших легендарних постатей такого типу. Марко Проклятий - постать трагічна. Він тяжко карається за гріховне співжиття з сестрою, за вбивство сестри, матері й інших людей. Навічно проклятий батьком, що встав з могили, Марко приречений носити в страшній торбі за плечима голови вбитих ним матері й сестри. Та, дотримуючись народної моральної Істини, втіленої в проклятті, автор дещо розвиває її. Трактуючи образ Марка, письменник проводить Ідею, що страждання вічного мандрівника легшають, якщо він здійснює добре діло для громади. Ця думка об'єднує внутрішнім зв'язком усі епізоди твору, надає гуманістичної спрямованості його пафосу. У наступних розділах твору йдеться про початок селянського повстання на Лубенщині, де жив знавіснілий кат Ярема Вишневецький. У цьому русі знаходить своє місце молодий козак Кобза, а повстанцям у вирішальну хвилину приходить на допомогу Марко. В повісті є яскраві епізоди визвольної боротьби народу, проте конкретно-історичного змалювання Хмельниччини тут не знайдемо. Письменник стверджує справедливість виступу селян та козаків, з симпатією ставиться до їхньої боротьби проти шляхти. Проте любовна інтрига, пов'язана із коханням Кобзи до молодої дружини князя Четвертинського, заважає авторові цільно і яскраво зобразити Народних повстанців. Хоч автор і доводив, що епізоди з Кривоносом і вовгурянцями основані на достовірних фактах, проте натуралістичне зображення повстанців і їх ватажка відмінне від уснопоетичного трактування образу одного з героїв визвольної війни. Показуючи, як Кривоніс катує полонених шляхтичів, і підкреслюючи хижі риси у його зовнішності, автор спотворює образ селянського полководця, перекручує сам характер священної боротьби українського народу проти своїх поневолювачів. Повість лишилася незакінченою. Згодом невідомий автор дописав останні розділи її, проте не зумів дорівнятися Стороженкового твору. Він конспективно (більше розказуючи, ніж показуючи) дає свою, примітивну версію дальших блукань Марка, хоч у передмові до першого видання В. Білий вказував, що останні чотири розділи "згруповані" відповідно до викладеного автором плану твору.

17. Життєвий і творчий шлях Свидницького.

Сім'я Патрикія Свидницького була чимала — чотири сини і дві дочки. У 1843 р. Анатолій вступає до Крутянської духовної школи (бурси). Закінчив її у 1851 р., після чого вступає до Подільській духовній семінарії уКам'янці-Подільському і, не закінчивши її, вступив (1856) до Київського університету. Згодом учитель у Миргороді, акцизний чиновник у Козельці. Працював у Козелецькому повітовому земстві. У 1863 році одружується з дочкою козелецького лікаря — Оленою Величківською. У червні 1868 року у зв'язку з алкоголізмом Свидницького переводять на позаштатну роботу. На той час у нього вже було троє дітей. 28 березня 1869 року виходить у відставку і переїздить до Києва. Влаштовується на посаду помічника завідувача архіву Київського університету. Подорожує до Кам'янця-Подільського у пошуках кращої роботи, але безрезультатно. Помер у Києві 18 липня 1871 р. Свидницький розпочав громадську працю як член таємного Харківсько-Київського студентського товариства, яке ставило своїм завданням боротьбу зцарським режимом, ширило заборонену літературу, домагалося заснування недільних шкіл, тощо. Cвидницький був ініціатором заснування недільної школи на Подолі. У студентські роки починає писати, створює низку високопатріотичних поетичних творів, до яких сам писав музику. За життя була надрукована лише «Горлиця» (1860), інші твори опублікував у 1901 І. Франко в ЛНВ: «Коли хочеш нам добра», «Україно, мати наша», «В полі доля стояла», «Вже більш літ двісті», остання, написана під впливом Т. Шевченка, дійшла до нашого часу як популярна народна пісня; у ній Свидницький засуджує діяльність Б. Хмельницького і Переяславську угоду 1654. З низки етнографічних статей, написаних Свидницьким, надрукована лише «Великдень у подолян» і статті, спрямовані проти сваволі царської адміністрації. Головний твір Свидницького- роман «Люборацькі». Це хроніка (значною мірою автобіографічна) занепаду священичого роду Люборацьких у трьох поколіннях, на реалістично відтвореному тлі панування польських панів на Поділлі, утисків царського режиму і ворожого українству офіційного православія. Широке тематичне полотно твору дало підставу І. Франкові назвати його «першим реалістичним романом на побутовому тлі». Як змістом, так і мистецькою формою роман «Люборацькі»— посередня ланка між прозою Г. Квітки-Основ'яненка,Марка Вовчка та інших з одного боку — і пізнішою реалістично-побутовою епічною прозою Івана Нечуя-Левицькогоі Панаса Мирного з другого боку. Але на сучасну Свидницькому літературу роман впливу не мав, бо його опублікував лише 15 pоків по смерті автора І. Франко у «Зорі» (1886). По цьому роман багато разів перевидавано до і за радянського часу.