- •Предмет :
- •Пит №5. Розвиток дипломатики у Західній Європі та на українських землях до середини XVIII ст.
- •Пит № 6. Розвиток дипломатики як сід у хіх-хх ст.
- •Пит № 7. Історія української дипломатики хіх-хх ст. Сучасні напрямки дипломатичних досліджень.
- •Пит № 8. Канцелярія і документ в історії середньовічної європейської культури.
- •Пит № 9. Історія середньовічної канцелярії: канцелярія церковна і світська.
- •Пит № 10. Просопографія як метод у дослідженні історії дипломатики.
- •Методи проспографії широко використовуються у дипломатиці.
- •Пит № 11. Особливості розвитку середньовічного документа.
- •Пит № 12. Формуляр середньовічного документа.
- •Пит № 13. Дипломатика Київської Русі: особливості розвитку документа.
- •Пит № 14. Дипломатика Галицько-Волинської держави: особливості організації канцелярії та розвитку документа.
- •Пит № 15. Актова документація на українських землях у складі Корони Польської та Великого князівства Литовського. Типи канцелярій.
- •Пит № 16. Дипломатика Української Гетьманської держави середини XVII – XVIII ст.
- •Пит № 17. Особливості формуляру гетьманських універсалів XVII-XVIII ст.
- •Пит № 18. Канцелярія Волинської Метрики у дослідженнях п. Кулаковського.
- •Пит № 19. Документ і канцелярія галицько-волинських князів у науковому доробку о. Купчинського.
- •Пит № 20. Палеографія як сід, її предмет і методи.
- •Пит № 21. Розвиток палеографії до середини XVIII ст. «Ars discernendi vera ac falsa».
- •Пит № 22. Історичний розвиток палеографії у Західній Європі XVIII-XX ст.
- •Пит № 23. Історія української палеографії у хіх-хх ст.
- •Пит № 24. Особливості методики дослідження київських графіті у науковому доробку с. Висоцького.
- •Пит № 26. Методика ідентифікації почерків писарів гетьманської канцелярії у дослідженні в. Панашенко.
- •Пит № 27. Виникнення писемності у східних слов’ян. «Сказання про письмена» чорноризця Храбра як джерело до вивчення ранньої історії слов’янської писемності.
- •Пит № 28. Особливості уставного письма: характерні риси, етапи розвитку. Основні пам’ятки уставу на українських землях.
- •Пит № 29. Кириличний півустав на українських землях.
- •Пит № 30. Особливості розвитку українського скоропису XV-XVIII ст. Періодизація історії скоропису.
- •Пит № 31. Класифікація та особливості латинського письма іі ст. До н. Е. – V ст. Н. Е.
- •Пит № 32. «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.
- •Пит № 33 . Особливості розвитку середньовічного латинського письма.
- •Пит № 34. Готичне письмо у середньовічній культурі: періодизація, особливості, класифікація.
- •Пит № 35. Гуманістична реформа латинського письма у Європі.
- •Пит № 36. Неографія як сід: предмет і методи.
- •Пит № 37. Кирилична неографія: історія формування, особливості дослідницьких методів.
- •Пит № 38. Брахиграфія у латинському письмі: історія формування та особливості скорочень.
- •Пит № 41. Особливості розвитку епіграфічного письма на українських землях: особливості графіки та сфер застосування.
- •Пит № 42. Папірологія як сід.
- •Пит № 43 . Історична хронологія як сід.
- •Пит № 44. Виникнення і розвиток хронології як сід.
- •Пит № 45. Поняття календаря у хронології. Історія календарних систем.
- •Пит № 46. Поняття часу та формування перших календарних систем. Місячний, місячно-сонячний та сонячний календарі (Стародавній Єгипет, Вавілон, антична Греція).
- •Пит № 47. Точка відліку календаря. Поняття ери.
- •Пит № 48. Розвиток системи обліку часу на українських землях.
- •Пит № 49. Значення хронології у роботі історика з джерелами. Проблеми переведення дат на сучасну систему літочислення.
- •Пит № 50. Філігранологія як спеціальна історична дисципліна
Пит № 8. Канцелярія і документ в історії середньовічної європейської культури.
Канцелярія – це установа ієрархічної структури,яка видає документи,через яку здійснюється влада в суспільстві. У своїй діяльності канцелярія тісно пов»язана з архівом. Адже під словом канцелярія – місце канцелярських урядовців, а також приміщення, де вони виконують ділову процедуру. Канцелярія призначена для службових осіб,тут приймали зізнання і документи від різних сторін для запису книг.
У 16 ст. інколи єдиним урядовцем канцелярії був писар, який вів усю ділову процедуру. У зв»язку із зростанням кількості справ виникла потреба у збільшенні канцелярського персоналу. Так у 14-15 ст. є згадки про помічників або заступників писаря. Це були звичайні канцелярські урядовці, зайняті записуванням актів до книг. Відтоді значення писаря починає зростати, тепер він уже був керівником канцелярії й архіву. Ще більше значення писаря зросло коли він отримував доступ до власних судових функцій, а саме вирішував справи на судах.
У період Каролінгів канцелярії отримують державне утримання. Королівські та імператорські канцелярії були основними зразками для світу канцелярій.
Пізніше з»я вляються князівські канцелярії і громадські. У 12 ст. поступово створюються нові установи, створюються середніми феодалами. З»являються нові посада нотаріуса, яка відповідає за складання повноважень, списків документів.
Канцелярський персонал:
Індуценти – переписували акти з документів до індиктів.
Лектанти – звіряли акти, протоколи з індиктами, індикти з виписами копій з оригіналу
Екстраденти – виготовляли і видавали виписки із книг зацікавленим особам.
Ключник – охоронець архіву.
Старший канцелярист підкорявся писареві або канцеляру. На посаду писаря брали після закінчення вузу. Для закріплення знання канцелярської справи, новоприбулих закріплювали за старшими канцеляристами. У 8 ст. головною особою канцелярії стає референдарій, який стежив за видачею документів, за формуванням канцелярського персоналу.
Документ виступає у формі окремого аркуша: сувою, що складається з ряду з»єднаних між собою аркушів. Основним засобом засвідчення документа є підпис і печатка.
Пит № 9. Історія середньовічної канцелярії: канцелярія церковна і світська.
Канцелярія церковна
Від IV ст.. (325 р. – перший вселенський собор) почалась формуватися нова традиція створення документу: античний протокол доповнювався правовими реаліями середньовіччя.
У V – VI ст. Римська папська канцелярія, як видно з історії адміністрації папи Григорія Великого (540 – 604 рр.), була копією імператорської константинопольської. В Равенні жив імператорський християнський двір; єпископи відігравали важливу роль в його управлінні. Тоді використовувався новий римський курсив.
Папа Адріан I (772 – 795 рр.) розділив документацію на три групи:
привілеї;
посвідчення;
булли.
Розповсюдженими були позначення в документах такі, як SS – підпис, +BENE VALETE+ - побажання доброго здоров’я. Також існувала комма – знак підтвердження підписаного документа і рота – кругоподібна фігура, яку малювали внизу акта для надання йому більшої урочистості і юридичної сили. Панська «рота» з’явилася за Лева IX (1049 – 1054 рр.). В її середині знаходився хрест. Він був обведений двома колами, між котрими поміщали папський девіз, який спочатку написали власноруч. Внутрішнє коло ділилося хрестом на чотири частини. Зверху писали «Святий Петро і Павло». Внизу писали ім’я папи, яке розділялося хрестом на дві частини і супроводжувалося буквами «РР» (Святійший папа). Такий порядок оформлення роти утвердився у XII ст..
В західних дипломатичних актах часто можна зустріти власноручний акт (підпис) – signum manus, який прикладався професійним писарем для засвідчення написаного ним документу. Ці знаки могли бути досить різноманітними за формою, але кожен писар завжди користувався одним і тим самим знаком, який був притаманний тільки йому. В Англії signum manus з’явився в кінці XIV ст.. і був королівським посвідчувальним знаком, як правило автографом, який складався із букви R (rex) в супроводженні королівського імені до або після R.
Розрізняли щоденний звичайний формуляр – «liber durmus» («щоденна книга») і скорочений, який містив у собі секретну інформацію – «littere klause».
В середині XI ст.. канцелярія і писарі папи були подібні зі штатом і нотаріальною колегією м. Рима. Але згодом все більш багато чисельним став штат писарів чужоземного походження, які були схильні до використання мінускула.
1198 р. папа Інокентій III впровадив нові види документів:
1) tituli – акти милості;
2) Mandamenta – адміністративні акти папи і королів;
3) Annulus Piscatoris («перстень рибалки») – приватна і секретна документація римських пап (існував до ХХ ст..)
Традиція тогочасного письма переважно вироблялася в монастирських майстернях письма.
Скриптори працювали переважно на власну обитель, зрідка на іншу церкву або на заможного клієнта з мирян. Часто в одному й тому самому скрипторії можна було зустріти писарів, які дотримувались архаїчної манери письма і не підкорялися загальному стилю майстерні, в якій працювали.
З XII ст.. помітно збільшився попит на книгу та писарів. Монастир перестав бути виключною єдиною майстернею письма. Він сам часто був змушений звертатися за послугами до найманих писарів, серед яких помітну роль відігравали студенти. В обителях старої організації (в таких як Клюні, Цистерціум, Мюрбах та ін..), мистецтво письма, разом із загальним занепадом дисципліни впало до того, що більшість монахів були неосвіченими. Своєрідні умови літературного життя (поява нових мандрівних орденів, винайдення більш дешевого матеріалу письма – паперу) ще більше сприяли виродженню письма.
Папа Мартин V (1417 – 1431 рр.) зробив розподіл типів документів:
булли – застосовувались в особливих справах (були ще булли концесторські, які призначалися для канонізації святих);
листи;
бреве (з XV ст.. найпоширеніший папський документ).
Тоді набув поширення особливий тип письма – боллатика – який опирався на принцип трансформації готського курсиву. Боллатикою писалися всі документи папської канцелярії включно до 1920 року.
Світська канцелярія
В добу середньовіччя крім папської церковної канцелярії існувала імператорська канцелярія. Вона видавала документи із судовими вироками, підтвердженням прав власності, вела дипломатичну переписку та ін.. Штат такої канцелярії складався з канцеляристів та нотаріїв. Були також глоссатори – канцелярські юристи, які коментували документи і найстарші канцеляристи (з VIII ст..).
Наприклад у Німеччині з 854 р. керівником монаршої канцелярії був архікапелан, а з Х ст.. – канцлер.
В оформленні документів на Європейському континенті використовували емалеві фарби (переважно рожеві або червоні) і металевий блиск, який нагадував блиск золота та коштовних каменів. Натомість в Ірландії більш полюбляли природні фарби, які були пов’язані з навколишньою природою (зелений колір).
В містах Італії існував спеціальний клас канцелярських писарів-нотаріїв, а у Франції він тримався ще тільки при дворі Меровінгів. В каролінгському палації канцелярія злилася з капелою і зникло розмежування спеціального книжкового і дипломатичного письма. Крім того, в середньовіччі в усі періоди були поширені наймані писарі.
В епоху Карла Великого більш бідні і скромні канцелярії, як королівська капетингська, як більшість канцелярій феодальних баронів, задовольняються набраними звідки доведеться писарями, і їхні грамоти, позбавлені своєрідного графічного образу, відображають загальний характер місцевих, - частіше за все монастирських, - шкіл письма.