Пит № 33 . Особливості розвитку середньовічного латинського письма.

Латинське письмо виникло на основі грецького. З 24 букв грецького алфавіту в давню латинську азбуку не увійшли лише тета, сі , ксі. Латинське письмо поділяється на маюскульне і мінускульне. Маюскульне письмо характеризується однаковою висотою букв, незалежно від їх форми, які обмежені двома горизонтальними лініями. Мінускульне – неоднаковою висотою букв, які при написанні розміщуються в чотирьохлінійній площині.

Умовно в розвитку латинського письма можна виділити три періоди:

1).Римо-варварський ( V-XII ст.)

2). Готичний період (ХІІІ – ХV ст.)

3). Сучасне латинське письмо ( з XVI ст.)

Найдавніший тип латинського письма – капітальне письмо. Воно поділяється на капітальне квадратне і капітальне рустичне.

Хронологічно наступним видом римського письма є уніціал. Це книжне письмо IV – VIII ст.. В період раннього середньовіччя уніціал, який залишається загалом непорушним в книжному письмі, робить крок до зближення з курсивом, в проміжні формі півуніціала і чвертьуніціала.

Уніціальне письмо характеризується однаковою висотою букв в яких окремі (a d e m) заокруглені, а деякі (h e д) мають мінускульну форму. До нас дійшло близько 400 рукописів цього письма.

Протягом 6 – 9 ст. при написанні користувалися півуніціальним письмом. В ньому проявляється і декілька нових курсивних форм. З цього часу збереглося 160 рукописів.

Намагання швидко писати привело до виникнення курсивного письма ( 1 – 12 ст.) Розрізняють старий і молодий римський курсив.

• Старий (старший) римський курсив ( 1 – 5ст.) Ним писали літературні твори. В цьому курсиві мало лігатур, багато букв мають чисто-курсивні чи чисто-уніціальні форми.

• Молодий курсив (6 – 12ст.) Його використовували для канцелярських потреб. Це мінускульне письмо. Всі його букви косять вправо і послідовно зв’язані лігатурами, разом з тим, за небагатьма винятками, новий курсив майже відмовився від системи “монограм” ( зв’язних букв) старого письма.

Окремо виділяється імператорський курсив. Його використовували в імператорських і папських канцеляріях. Для його письма характерна велика кількість лігатур, що зробило його нечитабельним.

В 7 – 12 ст. були поширені національні види письма, під якими розуміють латинське письмо, яким користувались в Іспанії, Франції, Ірландії, Англії.

• Германське письмо – Пн.Європа.

• Лангобардське – тер. Італії : велика кількість скорочень, прив‘язане до традиції колишнього Риму.

• Меровінгське – виникло в канц. Меровінгзьких королів : великі інтервали між рядками, мало скорочень

• Готське – сучасна Іспанія і Португалія: ближче прив’язане до латини.

• Острівне – острови Пн.Європи : округле, використовувалося багато лігатур.

Протягом століття з сер. 8 до сер 9 ст. в скрип торіях, розміщених в центральній частині каролінгської імперії каролінгський мінускул отримав повну графічну завершеність. Незабаром він витіснив всі місцеві варіанти, і до кін. 11 ст. господарював в західноєвропейських скрип торіях, за винятком окраїнних країн, де традиції національних типів письма тримались до 12 – 13 ст.

Можна прослідкувати 3 основні періоди розвитку каролінгського мінускулу:

1. Його виникнення в якості книжного письма.

2. Широке поширення і витіснення місцевих варіантів.

3. Вникнення в грамоту.

Еволюція проходила в сфері книжного письма, змінювались форми півуніціалу. Проте, останній не був наступником ініціалу, навпаки, ініціал являв собою каліграфічний варіант півуніціалу, тобто першопочаткового мінускулу. Півуніціал, для того щоб розвинутись в каролінгський мінускул, не потребував проникнення в нього курсиву. Всі основні курсивні форми в ньому вже були.

Майже всі букви каролінгського мінускулу в 8 ст. зберегли колишню форму і колишній дукт, але стали прямими, малими і зжатими. Змінилась форма букв f , g , s , t, частково e,r.

В письмі першої чверті 9 ст. букви по формі такі ж як і раніше, але за пропорціями більш стройні; слова розділені частіше.

До кінця 9 ст. каролінгський мінускул вже має остаточно вироблену форму, яка протягом 10 – 11 ст. не мала особливих змін. Всі букви виписані рівно, без нажимів. Слова більш-менш розділені, хоча проміжки між ними не завжди чіткі. Букви зменшуються в розмірах, в результаті чого, каролінгський мінускул в 9 ст. став більш економним типом письма. Він являє собою нійбільш довершене письмо із всіх типів латинського середньовічного письма.

Вже на поч. 11 ст. в письмі почали проявлятися нові риси. До середини 11 ст. вони ще не були чіткими, потім поступово отримали більш виражений характер. Ця еволюція привела повсюдно до одного результату : письмо стало “готичним”. Готичне письмо - 12 – 15 ст. Перехід від каролінгсього мінускулу до ранньоготичного письма відбувся в західній Європі вцілому в 11 ст. Характерні риси: кутоватість, витягнутість букв, наявність додаткових елементів і них, численні скорочення і злиття букв. Проникнувши в 12 ст. в Німеччину, Італію та Іспанію готичне письмо було єдиним в країнах латинського культурного впливу.

В ході розвитку воно у різних країнах набуло особливостей, оскільки піддавалось впливу місцевих писарських традицій.

Процес “готизації ” письма протікав більш-менш однаково, майже у всіх країнах. Протягом 1 пол.11 ст. букви стали поступово затягуватись вверх, але написання їх майже не змінилось. До середини століття пропорції ширини і висоти вже далеко відійшли від близьких до квадрату букв каролінгського мінускулу. Паралельне витягування букв вверх відбувалось більш після сплетіння їх в середині слова. Одночасно стискаються проміжки між словами. Починаючи з середини 11ст. кількість рукописів, написаних в новій манері все більше зростає, і до кінця століття перевищує число рукописів каролінгського мінускулу. До кінці 11 ст. проміжний період був закінчений.

У 12 ст. письмо вже має всі характерні риси готичного, але деякі з них, ще продовжують розвиватися : Стискаються проміжки між словами, зменшується відстань між рядками, в результаті чого число рядків на сторінці збільшується. Ранньоготичне письмо вже рідко відрізняється від каролінгського мінускульного, але в той же час фоно ще не досягло повної графічної досконалості і закінченості всіх своїх форм, які з’являються в 13 ст.

До середини 12 ст. каролінгський мінускул повністю зникає в книгах, а потім готичне письмо проникає і в грамоти.

В13 ст. готичне письмо отримує повністю закінчені форми. Всі його характерні риси проявляються повністю. Але це не виключає подальшого розвитку готичного книжного письма, в ньому виробляються нові каліграфічні варіанти.

В розвитку готичного книжного письма 13 – 15 ст. можна виділити декілька етапів:

1. Перший етап – з 13 ст. до 1320-х рр.. Характерні риси: букви витягнуті вверх, відстань між словами зменшується, письмо зберігає чіткість і добре читається.

2. Другий етап – з 1320 –х до 1380-х рр.. В залежності від цільового призначення книги, письмо міняє свої форми, від ретельно виписаних до безладних, які важко читаються букв. Характерна риса – енергійне проникнення в книги курсиву.

3. Третій етап – 1380-ті – 1470- ті рр.. Характеризується тим, що роль основного естетичного письма переходить до готичної бастради, яку використовували в книгах на національних мовах. В порівнянні з готичним книжним письмом, воно було письмом більш біглим, але зберігало в той же час “готичні” риси.

Ренесансна епоха дала людству новий вид письма – гуманістичне.

У 15 ст. виникає гуманістичний курсив, який фактично був тим же мінускулом, лише пристосованим до швидкого письма. Для нього характерний специфічний нахил, що дозволяло написати слово не відриваючи руки від паперу. В цьому письмі скорочень мало, вони обмежуються лише словами, які часто повторюються.

В 15 ст. гуманістичний курсив поширюється в багатьох країнах і використовується в королівських канцеляріях Італії, Угорщини, Чехії, а згодом і Франції і Німеччини.

З гуманістичного курсиву виросло італійське канцелярське письмо. В Італії та Франції воно одержало назву бастарда. В інших країнах Європи цей тип письма не набув широкого поширення.