- •Предмет :
- •Пит №5. Розвиток дипломатики у Західній Європі та на українських землях до середини XVIII ст.
- •Пит № 6. Розвиток дипломатики як сід у хіх-хх ст.
- •Пит № 7. Історія української дипломатики хіх-хх ст. Сучасні напрямки дипломатичних досліджень.
- •Пит № 8. Канцелярія і документ в історії середньовічної європейської культури.
- •Пит № 9. Історія середньовічної канцелярії: канцелярія церковна і світська.
- •Пит № 10. Просопографія як метод у дослідженні історії дипломатики.
- •Методи проспографії широко використовуються у дипломатиці.
- •Пит № 11. Особливості розвитку середньовічного документа.
- •Пит № 12. Формуляр середньовічного документа.
- •Пит № 13. Дипломатика Київської Русі: особливості розвитку документа.
- •Пит № 14. Дипломатика Галицько-Волинської держави: особливості організації канцелярії та розвитку документа.
- •Пит № 15. Актова документація на українських землях у складі Корони Польської та Великого князівства Литовського. Типи канцелярій.
- •Пит № 16. Дипломатика Української Гетьманської держави середини XVII – XVIII ст.
- •Пит № 17. Особливості формуляру гетьманських універсалів XVII-XVIII ст.
- •Пит № 18. Канцелярія Волинської Метрики у дослідженнях п. Кулаковського.
- •Пит № 19. Документ і канцелярія галицько-волинських князів у науковому доробку о. Купчинського.
- •Пит № 20. Палеографія як сід, її предмет і методи.
- •Пит № 21. Розвиток палеографії до середини XVIII ст. «Ars discernendi vera ac falsa».
- •Пит № 22. Історичний розвиток палеографії у Західній Європі XVIII-XX ст.
- •Пит № 23. Історія української палеографії у хіх-хх ст.
- •Пит № 24. Особливості методики дослідження київських графіті у науковому доробку с. Висоцького.
- •Пит № 26. Методика ідентифікації почерків писарів гетьманської канцелярії у дослідженні в. Панашенко.
- •Пит № 27. Виникнення писемності у східних слов’ян. «Сказання про письмена» чорноризця Храбра як джерело до вивчення ранньої історії слов’янської писемності.
- •Пит № 28. Особливості уставного письма: характерні риси, етапи розвитку. Основні пам’ятки уставу на українських землях.
- •Пит № 29. Кириличний півустав на українських землях.
- •Пит № 30. Особливості розвитку українського скоропису XV-XVIII ст. Періодизація історії скоропису.
- •Пит № 31. Класифікація та особливості латинського письма іі ст. До н. Е. – V ст. Н. Е.
- •Пит № 32. «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.
- •Пит № 33 . Особливості розвитку середньовічного латинського письма.
- •Пит № 34. Готичне письмо у середньовічній культурі: періодизація, особливості, класифікація.
- •Пит № 35. Гуманістична реформа латинського письма у Європі.
- •Пит № 36. Неографія як сід: предмет і методи.
- •Пит № 37. Кирилична неографія: історія формування, особливості дослідницьких методів.
- •Пит № 38. Брахиграфія у латинському письмі: історія формування та особливості скорочень.
- •Пит № 41. Особливості розвитку епіграфічного письма на українських землях: особливості графіки та сфер застосування.
- •Пит № 42. Папірологія як сід.
- •Пит № 43 . Історична хронологія як сід.
- •Пит № 44. Виникнення і розвиток хронології як сід.
- •Пит № 45. Поняття календаря у хронології. Історія календарних систем.
- •Пит № 46. Поняття часу та формування перших календарних систем. Місячний, місячно-сонячний та сонячний календарі (Стародавній Єгипет, Вавілон, антична Греція).
- •Пит № 47. Точка відліку календаря. Поняття ери.
- •Пит № 48. Розвиток системи обліку часу на українських землях.
- •Пит № 49. Значення хронології у роботі історика з джерелами. Проблеми переведення дат на сучасну систему літочислення.
- •Пит № 50. Філігранологія як спеціальна історична дисципліна
Пит № 49. Значення хронології у роботі історика з джерелами. Проблеми переведення дат на сучасну систему літочислення.
Вивчаючи писемні джерела, історик спершу повинен перевірити автентичність і встановити по можливості найбільш повну та точну його дату. Встановлення автентичності джерела здійснюється за допомогою різних спеціальних дисциплін. Правильне датування джерела не можливе без знання хронології. Власне значення хронології є дуже важливим у вивченні тої чи іншої історичної події,адже в залежності від періоду(століття, року,місяця чи дня) залежить сам процес перебігу події. Знаючи дату перебігу події можна зрозуміти оточення, культуру того часу й відповідно відтворити певні процеси, які відбувалися під час чи на передодні даної події, поєднавши усі ці результати відкривається перед істориком частково цілісна картина історичної події,що сприяє подальшому її дослідженню.
В 46 р. до н. е. Ю. Цезар провів реформу місячно-сонячного календаря, який був зовсім запущений жерцями. Реформа календаря опиралась на астрономічних знаннях, накопичених єгиптянами. В новому календарі взяли єгипетську подовженість року, але з поправкою в1 додатковий день,один раз в 4 роки. Три роки підряд в кожному році вирішили рахувати по 365 діб, а в 4 рік 366. Таким чином прийняли річний сонячний період в 365 діб і 6 год. В календарі лишилось 12 місяців,були збереженні старі назви. Протяжність місяців прийняли в 30, 31 день, лишній день в 4 році прибавили до лютого. Початок року перенесли на 1 січня( в січні починався новий адміністративний рік) В процесі були змінені назви двох місяців: квінтілій отримав назву «июль» ( ) в пам*ять про Юлія Цезаря, і в VIII ст. текстиль був перейменований в август ( ) в честь римського імператора Августа. Календар отримав назву від Ю. Цезаря – юліанський. Цей календар як і єгипетський чисто сонячний, його задача – тримати в календарному році фіксовані моменти на одних і тих же порах року. Календар відносно точно вирішував проблему співвідношення тропічного чи астрономічного року і сонячних днів. Юліанський рік тільки на 11 хв. і 14 с. довший астрономічного. В 325 р. 1-й Вселенський Нікейський собор визнав юліанський календар обов*язковим для християн.
Юліанський календар вважає рік рівним 365 добам і 6 год.,а насправді рік = 365 добам 5 год. і 46 с.з кожним наступним роком через це робилась помилка на 11 хв. і 14 с. Помилка в 1 добу накопичувалася через 128 р. черз 384 в 3 доби, а через 1280 в 10 діб. В часи Ю. Цезаря весняне рівнодення за юліанським календарем припадало на 24 березня, в 325 році, коли календар був прийнятий як обов*язковий для всіх християн , на 21 березня . В подальшому весняне рівнодення продовжувала рухатись. Пасха повина була святкуватись після весняного рівнодення 21 березня і не пізніше 25 квітня. Але в ХVI ст. день весняного рівнодення припав на 11 березня, це грозило тому що Пасха перестане бути весняним святом. Це було доволі вагомою проблемою, й тому у 1582 р. була проведена реформа календаря за ініціативи папи Григорія ХІІІ, відповідно новий календар названо григоріанським. Завдання полягало в тому, що б початок весни прийшов на 21 ,а не на 11 березня,так вони хотіли ліквідувати різницю в 10 діб. Після 14 жовтня 1582 р. почали рахувати не 5, а 15 жовтня. Так і була вирішена проблема, яка виникла за усі ці роки. В ХХ р. різниця між юліанським і григоріанськими календарями досягла 13 діб , тому декрет передбачав вважати наступний за 31 січня день не 1 ,а 14 лютого.
Отож, в практиці історика часто зустрічається необхідність в переведенні дат з Юліанського на Григоріанський. Для правильного вирішення цього питання необхідно вияснити суть різниці між цими календарями, так званими, старим та новим стилями.