Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Vidpovidi_na_pitannya_ekzamenu_z_Davnoyi_istori....docx
Скачиваний:
16
Добавлен:
15.04.2019
Размер:
358.19 Кб
Скачать

Відповіді на питання екзамену з Давньої історії України

1.Основні здобутки матеріальної культури населення українських земель в епоху кам’яного та мідно-бронзового віків у контексті розвитку ранніх цивілізацій.

2. Початки давніх цивілізацій на території України. Трипільська культура.

ПАЛЕОЛІТ (1млн. р. - 15 тис. р. тому) - давньокам'яний вік. Характеризується найбільш примітивним розвитком продуктивних сил і суспільної організації. Саме в палеоліті на територію України насувається льодовик (близько 100тис. р. тому). Кам'яні знаряддя праці виготовляються в основному відколюванням, без шліфування та свердління. Основні заняття людей - мисливство та збирання. Поступовий розвиток людини в палеоліті приводить 30-40 тис. р. тому до появи гомо сапієнс - наближеної до сучасного типу людини. Замість первісного стада в цей час виникає більш досконала форма організації людей - рід. Головну роль відіграє в родовій організації жінка, отже, встановлюється матріархат. Основні пам'ятки палеоліту на території України є в Криму: печери Кіїк-Коба, Чокурча, Старосілля, навіс Заскельний. Найдавнішою вважають археологи стоянку біля с.Королеве на Закарпатті. У більш пізній період давньокам'яного віку стоянки з'являються на Десні (Мізин, Пушкарі, Чулатів), Дніпрі (Круглик, Кодак, Кирилівка), Дністрі (Лука-Врубівецька, Молодова), в Донбасі (Амвросіївка).

МЕЗОЛІТ (13 тис. р. тому - 7000 р. до н.е.) - середньокам'яний вік. Льодовик починає танути, формується сучасний клімат і ландшафт, північ України покривають ліси. Кількість населення значно збільшується. Люди внаслідок зміни природних умов переходять переважно до полювання на дрібних тварин; винайдено лук та стріли; приручено собаку. Крім мисливства, поширюється рибальство. У знаряддях праці і зброї використовуються мікроліти - крем'яні пластинки різних форм, які слугують лезами до гарпунів, списів, дротиків, стріл і т.п. В первісному суспільстві виникає племінна організація. Запишіть до конспекту найбільш відомі стоянки епохи мезоліту: в Криму - Таш-Аїр, Мурзак-Коба, Заміль-Коба; на Одещині - Білолісся, Гиржеве, Мирне; на Дністрі - Гребеники, в Надпоріжжі - Осокорівка.

НЕОЛІТ (7000 р. - 3000 р. до н.е.) - новокам'яний вік, за якого людина вперше переходить до відтворюючого господарства. В степових та лісостепових районах України на початку цієї епохи виникає примітивне землеробство і скотарство,Виникає ткацтво та гончарство. У період неоліту був досягнутий помітний прогрес в обробці каменю. Різання, шліфування і свердління дали змогу виготовляти досконалі кам'яні сокири, насаджені на рукоять, що перетворило їх на основне знаряддя праці.. У неоліті було освоєно також виготовлення ліпної кераміки, з'явилися тканини. Обпалена глина — це перший штучний матеріал, створений людиною. Глиняний посуд давав змогу готувати рідку їжу і зберігати харчі. У цей період спостерігається розвиток духовного світу людини, мистецтва. Полювання втрачає основне значення, тому, мабуть, зникають реалістичні зображення звірів. Натомість поширюється культ божеств родючості в образі жінки. Цей культ характерний для землеробських племен не тільки України, а й Малої Азії, Месопотамії тощо..

— мідно-кам'яний вік (енеоліт) — 4—3 тис. років до н.е. Люди опановують технології виробництва й обробки першого відомого людині металу — міді; вдосконалюються землеробство, скотарство; з'являється гончарство (винайдено перший штучний матеріал — кераміку), винайдено колісний транспорт. Формуються великі племена, територіальні общини. Найбільш яскравою археологічною культурою доби енеоліту на території України є трипільська культура, відкрита наприкінці XIX ст. В.В. Хвойкою поблизу с Трипілля на Київщині (звідси її назва); — бронзовий вік — кінець 3 — початок 1 тисячоліття до н.е. У цей період поширюються вироби з бронзи — першого штучно створеного людиною металевого сплаву міді з кольоровими металами (оловом). Основними галузями господарства залишаються землеробство (лісостеп) і скотарство (степ). Подальшого розвитку набувають ремесла, відбувається другий суспільний поділ праці — відокремлення ремесла від землеробства. Відбувається перехід до батьківської (патріархальної) общини; зростає майнова і соціальна нерівність (особливо у скотарів). З'являється таке явище, як кочівництво; — ранній залізний вік — від рубежу 2-1 тисячоліття до н.е. і до початку середньовіччя — V ст. н.е. Цей період характеризується появою залізних знарядь праці. Перехід до залізного віку ознаменувався зростанням соціальної нерівності і формуванням ранньодержавних утворень.

Трипільська культураабо культура Кукутені (рум. Cucuteniабо культурна спільність «Кукутені-Трипілля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України,Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². 

Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-94 роках Творцями трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я у Прикарпаття (територія сучасних Румунії, Молдови та України). Пам'ятки її дослідники поділяють на етапи[1]:

  • Початковий: 5300—4000 до н. е. (румунське Прикарпаття)

  • Ранній: 4000—3600 до н. е. (Прутсько-Дністровське межиріччя)

  • Середній: 3600—3100 до н. е. (Дністро-Бузьке межиріччя)

  • Пізній: 3100—2500 н. е. (Дністро-Дніпровське межиріччя)

  • У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра іПівденного Бугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. За цього періоду вони розташувалися здебільшого в низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку трипільської культури з'являються також наземні прямокутної форми будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну покрівлю. У поселеннях, розташованих на підвищених плато, план розміщення жител наближався до форми кола чи овалу.

  • Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарствополюваннярибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіялипшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячміньгорох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленякаменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю.

  • У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свинівівцікози. Відомий домашній кінь. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби велике значення малополювання на оленядику свиню та сарну.

  • Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд.

  • На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра на схід. Вони розселилися в районі сточищ Верхнього і Середнього Дністра, ПрутаСерета, Південного Побужжя та Правобережжя Дніпра. Поселення цього періоду значно більші за розміром (що свідчить про збільшення кількості населення) і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків. Наземні житла в них будувалися по колу або овалом. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки всередині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста (с. КоломийщинаВолодимирівкаМайданецькеТальянки). Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидної форми та провушні сокири з міді. Почалося видобування міді із родовищ на Волині та у Подністров'ї. Рівня ремесла досягло гончарство. Характерним для кінця цього періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому ангобу.

  • За пізнього періоду трипільської культури значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища pік Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Значно зросло значення скотарства. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівцікози). Помітного значення набув кінь (Усатове). За цього періоду, на думку деяких фахівців, складається патріархальний лад. Під впливом контактів із племенами інших культур, коли на початку III тисячоліття до н. е. степову зону, південні райони Лісостепу Східної Европи та Дніпровського басейну займали скотарські племена так званоїямної культури, що посувалися зі степів Поволжя та Подоння в пошуках нових пасовищ, у культурі пізньотрипільських племен зникає багато рис, характеристичних для трипільської культури попереднього часу. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду сусідніх патріархальних племен ямної культури.

3. Здобутки духовної культури населення українських земель в епоху ранніх цивілізацій (пізній кам’яний та мідно-бронзовий віки).(ФЕДЕВИЧ) 4. Південь України в добу античності: розселення народів, державні утворення.( ГРЕК) 5. Причини та особливості грецької цивілізації Північного Причорномор’я. Географічне розташування та політичний устрій полісів.(МАША ТИШКІВСЬКА) 6. Геродот про походження та етногеографію Великої Скіфії.(ГУСАР МАРІЯ)

Античні письменники, і насамперед грецький історик Геродот, залишили опис земель і складу населення Скіфії.

Сучасники сприймали Скіфію як країну з чіткими географічними кордонами, на територію якої поширювалася влада скіфів. Відповідно до цього скіфськими називалися земля, ріки, що протікали по ній, та племена, які жили в межах цієї території, незалежно від того, чи вони були справді скіфськими, чи тільки залежними від них.

Уздовж морського узбережжя Скіфія займала простір від Танаїсу (Дону) до Істру (Дунаю) і приблизно таку ж протяжність (600—700 км) мала в глиб країни. Найважливішою рікою Скіфії був Борисфен (Дніпро). На захід від нього через землі Скіфії протікали Гіпаніс (Південний Буг), Тірас (Дністер); Істр був межею, що відокремлювала Скіфію від Фракії. Через скіфську територію текли п'ять лівобережних приток Істру: Пората, Тіарант, Арар, Напаріс і Ордесс, з яких на сучасній карті розпізнають ріки Прут, Серет і Арджеш.

Найважче виявилось ототожнити ріки на схід від Борисфену. Місцезнаходження таких рік, як Пантікап, Гіпакир і Геррос, точно не встановлено. Танаїс, що служив східним кордоном, який відокремлював скіфську землю від савроматів, був, без сумніву, Дон; Сіргіс, притоку Танаїсу ототожнюють з Сіверським Дінцем. Не маючи чіткого уявлення про витоки і течії рік, Геродот вважав, що всі вони беруть початок з великих озер і течуть з півночі на південь.

Згідно зі своїми географічними уявленнями Геродот дає таку загальну картину розселення племен в Скіфії та за її межами. У пониззі Бугу, безпосередньо на північ від Ольвії, жили калліпіди («прекраснокінні») яких називали також елліно-скіфами. На північ від них, вздовж Бугу, в місці найбільшого зближення його з Дністром, жили алазони. Ще далі на північ територію між Бугом і Дністром заселяли скіфи-орачі; межею їх з землею алазонів була одна з лівобережних приток Бугу, що називалась Ексампей — в перекладі означає «Святі шляхи». Вода цього джерела була гіркою і непридатною для вживання. На сучасній карті місцевість і гірке джерело Ексампей ототожнюються з р. Синюхою. Калліпіди, алазони й скіфи-орачі займалися землеробством. Причому скіфи-орачі вирощували хліб на продаж: вивозили його лишки в грецькі колонії, переважно в Ольвію.

З опису західних і північно-західних земель Скіфії видно, що в межах її території жили племена Правобережного Лісостепу, нащадки чорнолісців, які ввійшли до складу Скіфії під назвою скіфів-орачів. Алазонів, найвірогідніше, можна зіставляти з групою фракійських племен, що розселилися між Південним Бугом і Дністром і на захід від нього — на сучасній території Молдови. На користь цього припущення говорить і те, що на цій широті не було іншого народу з осілою, землеробською культурою. Що ж до калліпідів, то цей землеробський народ зі змішаною елліно-скіфською культурою добре локалізується в Нижньому Побужжі, на північ від Ольвії, між Південним Бугом і Тілігулом.

Степова зона на захід і схід від Дніпра була ареною панування кочових племен. Серед них Геродот називає скіфів-кочовиків і царських скіфів. Останні займали район лівобережних степів до Азовського моря і Дону, а також Степовий Крим. Скіфам-кочовикам належала більш західна частина степів. Археологічно виділити ознаки, які б дали можливість відрізнити культуру царських скіфів від скіфів-кочовиків, неможливо.

На схід від Дніпра, за Геродотом, проживав ще один народ — скіфи-землероби, сама назва яких говорить про спосіб їхнього господарського життя. Існує припущення, що скіфи-землероби жили в прибережній частині степової течії Дніпра, на обох його берегах. Однак широкими археологічними дослідженнями, проведеними на цій території, жодних слідів землеробського населення VI—V ст. до н. е. тут не виявлено, а тому скіфами-землеробами можна вважати осілі племена Лівобережного Лісостепу, пов'язані культурою, походженням й етнічною належністю зі степовим скіфським світом.

Таким чином, у межі Скіфії, крім іраномовних племен, до яких належали царські скіфи, скіфи-кочовики і скіфи-землероби, ввійшла також група змішаного греко-скіфського населення з околиць Ольвії, частина фракійських (найімовірніше — гетських) племен між Дністром і Дунаєм та частина давньослов'янських племен Лісостепового Правобережжя.

Скіфія була оточена багатьма народами, культурна й етнічна належність яких в основних рисах з'ясована. На південь від Дунаю жили фракійські племена. Одне з них — агафірси — розселилося на Мароші в Трансільванії і вважалося західним сусідом Скіфії. Межі північно-західної окраїни Скіфії доходили до території лужицьких племен, які жили в Польщі, а також групи племен пізньої висоцької культури. На півночі скіфи-орачі межували з неврами, що населяли басейн Прип'яті та землі сучасної Південної Білорусії, де жили племена милоградської культури, пов'язані з групою балтомовних народів. Далі на схід за неврами Геродот згадує андрофагів — кочове плем'я, що відзначалося найбільш дикою вдачею. Територія і культурна належність його лишаються нез'ясованими. Сусідами скіфів у Лівобережному Поліссі були меланхлени, близькі до скіфів звичаями й способом життя. В цьому народі, найімовірніше, можна вбачати племена юхнівської культури басейну Десни і Середнього Сейму.

За Доном, на схід від Скіфії, аж до Уралу, жили споріднені зі скіфами іраномовні племена савроматів. Таманський півострів і Прикубання населяли сіндо-меотські племена, що належали до народів іберо-кавказької групи, і, нарешті, в Гірському Криму жили таври, які походили від племен Західного Кавказу.

У полі зору Геродота перебували також народи, що жили на схід від скіфської землі, з якими скіфи підтримували торговельні зв'язки. Торговельний шлях скіфів і грецьких купців пролягав через землі савроматів, що простягалися на 15 днів дороги на північ від Азовського моря. За володінням савроматів починалися землі будинів, багатолюдного стародавнього народу, територію якого, на відміну від Степової Савроматії, вкривали ліси. На землі будинів жив народ гелонів, що переселився в їхні володіння. Далі на північний схід лежали землі племен фіссагетів та іїрків, якихось «інших скіфів» і, нарешті, аргіпеїв, що жили в передгір'ях Уралу.

З числа цих народів з історією Скіфії найтісніше були пов'язані будини та гелони, які, хоч безпосередньо зі Скіфією і не межували, але, примикаючи до її північно-східної окраїни, підтримували з нею тісні політичні й культурні зв'язки. Територія розселення цих племен знаходилася, мабуть, у Верхньому Подонні (тут на околицях Воронежа виявлено пам'ятки великої групи племен, культура яких була тісно пов'язана зі скіфською і савроматською).

7. Характеристика суспільного устрою та господарства скіфських племен в "Історіях" Геродота. (АНТОН ДЯЧЕНКО) 8. Особливості духовної культури іраномовних скотарських племен Північного Причорномор’я (кіммерійців, скіфів, сарматів)(БОДЯ МАТУЛКІН) Кіммерійці:

Для них характерними є віра в душу та потойбічне життя ( життя після смерті). Про це нам говорять кургани – поховання кіммерійців. При розкопках курганів знаходять речі, якими покійник користувався під час життя – тобто ,в курган клали речі, що могли б помогти покійнику в потойбіччі. У чоловічих похованнях це : кинджали, кінська збруя тощо. У жіночих похованнях ми знаходимо : золоте намисто, різноманітні прикраси тощо.

Необхідно згадати про культ Великої Богині – Матері . Даний культ знаходив своє місце у побуті кіммерійців – є знайденою стела, на якій зображена жінка.( очевидно, це зображення має культовий характер).

Культ Богині – матері скоріш за все є відлунням трипільського культу Великої Матері ( Матері – Землі). У побуті ми знаходимо підтвердження цьому культові : це різноманітні глиняні жіночі статуетки з підкресленими жіночими прикметами, статуетки жінки з дитиною на руках.

Серед найважливіших пам’яток, що можуть нам говорити про дух.культуру кіммерійців виділю :

  • поховання біля села Зольне у Криму

  • курган поблизу села Носачеве у Черкасах.

Скіфи :

У скіфів релігійні вірування були більш розвинуті, ніж у кіммерійців. Для скіфів характерний релігійний політеїзм. Скіфи намагались створити національно – державну релігію з визначеним загальнодержавним пантеоном богів. Був вплив грецької міфології.

Верховною богинею була Табіті ( або ,за грецькою міфологією – Гестія). Була божеством світла та вогню – одним із різновидів Великої Богині –матері ( тому тут ми можемо простежити деякі впливи ще з часів Трипілля!!!).

Найважливіший бог – Папай ( за грец.міфологією – Зевс) – верховний бог, вседержитель.

Виділю акаж богню Апі – вона уособлює собою життєтворчі стихії – землю та воду.

ТАБІТІ , АПІ , ПАПАЙ – ПАНТЕОН ВИЩИХ СКІФСЬКИХ БОЖЕСТВ!!!

Виділяються ще також божества Аргімпаса – богиня життя та смерті і Гойтосир.

Особливе місце належало культу бога Ареса – бога війни. Лише Аресу скіфи споруджували святилища ( ОСОБЛИВІСТЬ!!!). Зображенням Ареса висупає меч скіфів – акінак ( символізація).

Скіфам крім власного пантеону богів, під впливом грецької міфології, були також характерні більш примітивні релігійні вірування . Це і культи предків, культи героїв, культи вождів, поховальний культ ,культ родючості тощо.

Скіфи також знали і про своє походження. Про це нам пише Геродот у «Мельпомені».

Поховальний обряд.

Отже,скіфів хоронили залежно від їх соціального статусу. Є кургани простих скіфів, заможних скіфів,царських скіфів. Виділю найважливіші кургани, розкопки яких дали нам змогу прослідкуват розвиток духовної культури скіфських племен. Це курган Солоха, Чортомлик , Передерієва Могила, Гайманова Могила, Товста Могила, Куль – Оба.

Сармати :

Про духовну культуру сарматів нам відомо значно менше, ніж про вірування скіфів. Проте,все ж можна підмітити той факт, що вони є досить подібним.

Сарматам було притаманне семибожжя з виділенням серед нього культа бога війни,якого уособлює меч, а також поклоніння сонцю та вогню ( тобто, культ природних сил.) – особливість!!!

У сарматів був також досить поширеним культ предків .

Особливе місце у релігійно – культових уявленнях сарматів посідали образи тварин.

Одним із головним культів у сарматів був культ коня. Коням приносили жертви, коней приносили в жертву. Проте,досить часто коня сармати жаліли.,тому в кургани ставили лише вуздечку чи інший інвентар. Оскільки культи тварин були в пошані у сарматів (культи коня та бика), тому їх часто зображали у побуті.

Щодо поховального обряду у сарматів , виділю декілька найважливіших пам’яток сарматської культури : поховання розкопане біля села Пороги , сарматське поховання в Ногайчинському кургані та поховання з кургану Соколова Могила