- •Предмет :
- •Пит №5. Розвиток дипломатики у Західній Європі та на українських землях до середини XVIII ст.
- •Пит № 6. Розвиток дипломатики як сід у хіх-хх ст.
- •Пит № 7. Історія української дипломатики хіх-хх ст. Сучасні напрямки дипломатичних досліджень.
- •Пит № 8. Канцелярія і документ в історії середньовічної європейської культури.
- •Пит № 9. Історія середньовічної канцелярії: канцелярія церковна і світська.
- •Пит № 10. Просопографія як метод у дослідженні історії дипломатики.
- •Методи проспографії широко використовуються у дипломатиці.
- •Пит № 11. Особливості розвитку середньовічного документа.
- •Пит № 12. Формуляр середньовічного документа.
- •Пит № 13. Дипломатика Київської Русі: особливості розвитку документа.
- •Пит № 14. Дипломатика Галицько-Волинської держави: особливості організації канцелярії та розвитку документа.
- •Пит № 15. Актова документація на українських землях у складі Корони Польської та Великого князівства Литовського. Типи канцелярій.
- •Пит № 16. Дипломатика Української Гетьманської держави середини XVII – XVIII ст.
- •Пит № 17. Особливості формуляру гетьманських універсалів XVII-XVIII ст.
- •Пит № 18. Канцелярія Волинської Метрики у дослідженнях п. Кулаковського.
- •Пит № 19. Документ і канцелярія галицько-волинських князів у науковому доробку о. Купчинського.
- •Пит № 20. Палеографія як сід, її предмет і методи.
- •Пит № 21. Розвиток палеографії до середини XVIII ст. «Ars discernendi vera ac falsa».
- •Пит № 22. Історичний розвиток палеографії у Західній Європі XVIII-XX ст.
- •Пит № 23. Історія української палеографії у хіх-хх ст.
- •Пит № 24. Особливості методики дослідження київських графіті у науковому доробку с. Висоцького.
- •Пит № 26. Методика ідентифікації почерків писарів гетьманської канцелярії у дослідженні в. Панашенко.
- •Пит № 27. Виникнення писемності у східних слов’ян. «Сказання про письмена» чорноризця Храбра як джерело до вивчення ранньої історії слов’янської писемності.
- •Пит № 28. Особливості уставного письма: характерні риси, етапи розвитку. Основні пам’ятки уставу на українських землях.
- •Пит № 29. Кириличний півустав на українських землях.
- •Пит № 30. Особливості розвитку українського скоропису XV-XVIII ст. Періодизація історії скоропису.
- •Пит № 31. Класифікація та особливості латинського письма іі ст. До н. Е. – V ст. Н. Е.
- •Пит № 32. «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.
- •Пит № 33 . Особливості розвитку середньовічного латинського письма.
- •Пит № 34. Готичне письмо у середньовічній культурі: періодизація, особливості, класифікація.
- •Пит № 35. Гуманістична реформа латинського письма у Європі.
- •Пит № 36. Неографія як сід: предмет і методи.
- •Пит № 37. Кирилична неографія: історія формування, особливості дослідницьких методів.
- •Пит № 38. Брахиграфія у латинському письмі: історія формування та особливості скорочень.
- •Пит № 41. Особливості розвитку епіграфічного письма на українських землях: особливості графіки та сфер застосування.
- •Пит № 42. Папірологія як сід.
- •Пит № 43 . Історична хронологія як сід.
- •Пит № 44. Виникнення і розвиток хронології як сід.
- •Пит № 45. Поняття календаря у хронології. Історія календарних систем.
- •Пит № 46. Поняття часу та формування перших календарних систем. Місячний, місячно-сонячний та сонячний календарі (Стародавній Єгипет, Вавілон, антична Греція).
- •Пит № 47. Точка відліку календаря. Поняття ери.
- •Пит № 48. Розвиток системи обліку часу на українських землях.
- •Пит № 49. Значення хронології у роботі історика з джерелами. Проблеми переведення дат на сучасну систему літочислення.
- •Пит № 50. Філігранологія як спеціальна історична дисципліна
Пит № 36. Неографія як сід: предмет і методи.
Неографія – дисципліна ,яка вивчає письмо 16-18 ст.,тобто письмо нового часу.
Проблемами неографії займаоись Карський,тихомиров,Черепнін,Щепкін. На сьогоднішній час неографія і палеографія ще не розділились одна від одної; вони близькі одна до одної вивченням предмету,методами роботи.
Неографія стосується зовнішнього характеру письма.
До кола проблем неографії входить матеріал,на якому виконано письмо. Для неорафії – це папір. Також знаряддя письма і спосіб запису. До труднощів становлення неографії слід віднести ще одну деталь – такі ж проблеми вивчаються текстологією.
Важко встановити хронологічні рамки неографії. Переломним для неї стало введення громадянського шрифту в 1706 р. До 18 ст остаточно встановлюється неографія. Помилково вважати перенесення методів палеографії на новий час.
Вивчення автографів,копій ,датувань не можуть бути виконані без даних неографічного аналізу. ПАПІР: 1) Дешевизна і висока якість паперу дозволила встановитись як матеріалу письма до 15 ст. 2)Сучасні вимоги до паперу – твердість,гладкість ,білизна,водонепроникність – визначили наявність тисячі сортів паперу.
До неоргафії відношеня має графічна експертиза,яка дозволяє всановити автентичність документів. Неографу необхідно знати техніку підготовки рукопису до друкування; розбиратись в шрифтах і техніці набору. При новітніх технологіях,наявності хімічного аналізу паперу,при застосуванні кібернетики і лазера,підробка документів не має шансів на успіх.
Папір вперше виготовляли в Китаї.Пера металеві.
Найраніша книга написана на папері датується 1381 р(«Поучення Цсаака Сирина»)
Джерела 16-18 ст писані на папері.Листки паперу не мали стандартних розмірів.У 16-18 ст. у місцевих установах чи адміністративних центрах використовували формат паперу який називається стовпець,для якого папір нарізали полосами ,довжина яких була більша від ширини.
Друкувались книги після громадянської реформи в 1706 р.
Папір в Русь завозився.Користувались французьким або голландським папером.Німецький папір завозився з Новгороду,італійський з Криму.
Найстаріші пам»ятки на папері датуються 40-50 рр 14 ст.
Найстаріші папірні в Україні – Бузька 1541р і Брюховецька з 1599(б.Львова)
Пит № 37. Кирилична неографія: історія формування, особливості дослідницьких методів.
Кириличною неографією називається допоміжна історична дисципліна, писемні (наука про сучасне письмо; практично бере початок з часу запровадження уніфікованого громадянського шрифту . Однак практично неографічний аналіз проводитися і щодо документів більш близьких до нас за часом, тобто XIX і початку XX ст." 1. Письмові джерела XIX і XX ст., Якщо і досліджуються, то лише самим швидким чином і їх прийнято називати джерелами нового часу. Так, підручник Л.В. Черепніна "Російська палеографія" закінчується першою половиною XIX ст. - Цьому півстоліття приділена лише один розділ, чи не саме коротке. "Розробка ряду питань, пов'язаних з вивченням писемності XIX-XX ст., - Зауважує Л. В. Черепнін, - справа майбутнього" 2. Ненормальність такого положення вже відзначалася дослідниками. Коло проблем, що підлягають веденню неографіі, в принципі мало відрізняється від тих завдань, які стоять перед російською палеографією і не раз були чітко сформульовані в широко відомих курсах Є.Ф. Карського, А.І. Соболевського, М. Н. Тихомирова та А.В. Муравйова, Л.В. Черепніна, В.М. Щепкіна та ін. Слід, однак, підкреслити, що на нинішньому етапі свого розвитку неографія та палеографія ще не відокремилися один від одного: вони близькі не лише предметом вивчення, колом проблем, але і методами роботи, нерідко перекривають один одного. І в тому і в іншому випадку важливо пам'ятати, що неографія, як і палеографія, стосується зовнішнього характеру листи, виключаючи тим самим епіграфіку, графіті, нарізні, карбовані тексти. Ступінь дослідженості основних проблем неографіі різна. До кола проблем неографіі входить, перш за все, матеріал, на якому виконано лист. . Для неографіі - мова йде виключно про папір. Хоча вона і зазнала за останні два-три століття певну еволюцію, але все ж її шлях незрівнянно коротше і простіше, ніж, скажімо, папірусу, бересту, пергамена та інших писальних матеріалів. З іншого боку, гармати листи нового часу вивчені більше, ніж давнього періоду. "Обиход книгописці" старих часів нам все-таки менше знайомий, ніж, наприклад, історія гусячого пера, знаряддя, давно вийшов з ужитку. До труднощів становлення неографіі слід віднести ще одну обставину: близький, а іноді те саме коло проблем вивчається ще й текстологією. Розмежування неографіі і текстології не може вважатися досить виразним. Втім, це характерно для молодих наук, тільки намацують свої кордони, свої шляхи і методи. Термін текстологія звично застосовується до матеріалу нової російської літератури і в невеликому ступені - до пам'ятників інших наук. У стародавній історії та літературі він частіше стикається з археографією , джерелознавством і деякими іншими допоміжними історичними дісціплінами. Досить важко визначити хронологічні межі неографіі. Ймовірно, переломним моментом в історії російської графіки слід вважати петровську реформу в сфері шрифту, тобто введення нової, цивільної азбуки в 1708 р. Через деякий час, але не раніше ніж через півстоліття, цей новий шрифт (якщо не вважати церкви) через видавалися книги і через школу міцно увійшов у вжиток. Він визначив поступове зміну попередніх (старовинних) накреслень скоропису, практично стала єдино вживаною в побуті, науці, торгівлі, творчості і т.д. Судячи по ряду виданих в другій половині XVIII ст. прописів, саме до цього часу можна говорити про остаточне затвердження нового листа. Втім, архаїчні написання ще якийсь час побутували (наприклад, у старих), але молоде покоління стало користуватися новими Начерк, по суті, тільки їм і відомими. Тому буде справедливим твердження про дуже поступовий перехід від палеографії до неографіі приблизно з кінця XVIII ст.