- •Предмет :
- •Пит №5. Розвиток дипломатики у Західній Європі та на українських землях до середини XVIII ст.
- •Пит № 6. Розвиток дипломатики як сід у хіх-хх ст.
- •Пит № 7. Історія української дипломатики хіх-хх ст. Сучасні напрямки дипломатичних досліджень.
- •Пит № 8. Канцелярія і документ в історії середньовічної європейської культури.
- •Пит № 9. Історія середньовічної канцелярії: канцелярія церковна і світська.
- •Пит № 10. Просопографія як метод у дослідженні історії дипломатики.
- •Методи проспографії широко використовуються у дипломатиці.
- •Пит № 11. Особливості розвитку середньовічного документа.
- •Пит № 12. Формуляр середньовічного документа.
- •Пит № 13. Дипломатика Київської Русі: особливості розвитку документа.
- •Пит № 14. Дипломатика Галицько-Волинської держави: особливості організації канцелярії та розвитку документа.
- •Пит № 15. Актова документація на українських землях у складі Корони Польської та Великого князівства Литовського. Типи канцелярій.
- •Пит № 16. Дипломатика Української Гетьманської держави середини XVII – XVIII ст.
- •Пит № 17. Особливості формуляру гетьманських універсалів XVII-XVIII ст.
- •Пит № 18. Канцелярія Волинської Метрики у дослідженнях п. Кулаковського.
- •Пит № 19. Документ і канцелярія галицько-волинських князів у науковому доробку о. Купчинського.
- •Пит № 20. Палеографія як сід, її предмет і методи.
- •Пит № 21. Розвиток палеографії до середини XVIII ст. «Ars discernendi vera ac falsa».
- •Пит № 22. Історичний розвиток палеографії у Західній Європі XVIII-XX ст.
- •Пит № 23. Історія української палеографії у хіх-хх ст.
- •Пит № 24. Особливості методики дослідження київських графіті у науковому доробку с. Висоцького.
- •Пит № 26. Методика ідентифікації почерків писарів гетьманської канцелярії у дослідженні в. Панашенко.
- •Пит № 27. Виникнення писемності у східних слов’ян. «Сказання про письмена» чорноризця Храбра як джерело до вивчення ранньої історії слов’янської писемності.
- •Пит № 28. Особливості уставного письма: характерні риси, етапи розвитку. Основні пам’ятки уставу на українських землях.
- •Пит № 29. Кириличний півустав на українських землях.
- •Пит № 30. Особливості розвитку українського скоропису XV-XVIII ст. Періодизація історії скоропису.
- •Пит № 31. Класифікація та особливості латинського письма іі ст. До н. Е. – V ст. Н. Е.
- •Пит № 32. «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.
- •Пит № 33 . Особливості розвитку середньовічного латинського письма.
- •Пит № 34. Готичне письмо у середньовічній культурі: періодизація, особливості, класифікація.
- •Пит № 35. Гуманістична реформа латинського письма у Європі.
- •Пит № 36. Неографія як сід: предмет і методи.
- •Пит № 37. Кирилична неографія: історія формування, особливості дослідницьких методів.
- •Пит № 38. Брахиграфія у латинському письмі: історія формування та особливості скорочень.
- •Пит № 41. Особливості розвитку епіграфічного письма на українських землях: особливості графіки та сфер застосування.
- •Пит № 42. Папірологія як сід.
- •Пит № 43 . Історична хронологія як сід.
- •Пит № 44. Виникнення і розвиток хронології як сід.
- •Пит № 45. Поняття календаря у хронології. Історія календарних систем.
- •Пит № 46. Поняття часу та формування перших календарних систем. Місячний, місячно-сонячний та сонячний календарі (Стародавній Єгипет, Вавілон, антична Греція).
- •Пит № 47. Точка відліку календаря. Поняття ери.
- •Пит № 48. Розвиток системи обліку часу на українських землях.
- •Пит № 49. Значення хронології у роботі історика з джерелами. Проблеми переведення дат на сучасну систему літочислення.
- •Пит № 50. Філігранологія як спеціальна історична дисципліна
Пит № 32. «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.
Культурний підйом в імперії Карла Великого і в королівствах династії Каролінгів у VIII-IX століттях (в основному на території Франції та Німеччини) прийнято називати «Каролінгським відродженням ». «Каролінгське відродження » виразилося в організації шкіл, залучення до королівського двору вчених, у розвитку літератури, образотворчого мистецтва, архітектури.
У результаті «каролінгської реформи» письма встановилося чітке письмо - каролінгський минускул. Каролінгський минускул послужив основою для сучасного накреслення латинських букв. Традиція писати кувалася в монастирських майстернях письма. До однієї з таких майстерень, безсумнівно, відноситься Алкуінова посвята «Музею книгопис-ців»: «Руку твою від спокуси священні букви закону нехай бережуть, остерегшісь перекручувати слова. Довіряючи папері, кращі виберуть книги гідним прикладом писарі. Вірним шляхом, спрямовуючи перо, та й осягнуть зовнішній і внутрішній зміст, дотримуючись нескладної черги фраз і розмірів, а також супроводжуючих знаків, щоб не збився у храмі перед братією читець ».
Каролінгські писарі переписували церковні твори і книги античних авторів. Переписування книг сприймалося як благочестивий подвиг, з яким було пов'язано безліч легенд. Скриптор (переписувач) працював найчастіше на свою обитель, зрідка на іншу церкву або «поважного» і заможного замовника з мирян. У тих рідкісних випадках, коли книгу необхідно було переписати за короткий термін, її ділили на частини - кватерніони, роздаючи багатьом писарям. Звідси то вражає на перший погляд у кодексах явище, що окремі кватерніони (а іноді й окремі аркуші) написані різними почерками. Переписувачі прикрашали рукописи слайдами на біблійні теми.Мініатюри зазвичай були кольоровими, так само як і заголовні букви, що зображувалися то у вигляді риб або тварин, то у вигляді птахів, наприклад лелек зі змією в дзьобі, півнів, качок, павичів. Були великі літери у вигляді особливих сполучень з листя і «звірячої орнаментики». Широке застосування в монастирських рукописах мав орнамент у вигляді стрічкової плівки.
Каролінгський мінускул мав одноманітні, скруглені форми знаків, що чітко розрізнювались, а найголовніше, були легко читані. Великі літери були розбірні й виразні, встановлено правила написання, що перше не були впорядковані, як от прогалини між словами. Загалом каролінгське письмо мало менше лігатур, аніж інші тогочасні різновиди письма, але в широкім вжитку були амперсанд (&),ae (æ), rt, st (st/ſt) і ct. Літера d часто мала унціальну форму, з похиленим уліво горішнім виносним елементом («хвостиком»). Виносні елементи зазвичай грубіші угорі.
За часів Карла, в ранній період існування каролінгського письма, наприкінці 8 – початку 9 століття, форма літер різнилася значною мірою по різних краях. У цей період вживалась унціальна форма літери «а», схожа зі здвоєнною с (сс), трапляється знак питання, як і в беневентськім письмі того ж часу. Каролінгський мінускул зазнав розквіту в 9 столітті, коли він уніфікувався в усіх краях, де був поширений, а регіональні відмінності зменшились. З’являються сучасні знаки як от «s» і «v» (на відміну від «довгого s (ſ)» і «v»), а виносні елементи літер після погрубшання вгорі скінчуються трикутовим клином. По 9 столітті каролінгський мінускул поволі занепадає й з 10 по 11 століття набуває притаманних готичному письму форм. Виносні елементи починають хилитися вправоруч.
Нове письмо поширилось Східною Європою, найбільше на теренах, що зазнали впливу імперії Каролінгів, але також і за її межами, про що свідчить манускрипт 10 століття, відомий як фрейзінгські уривки. Це є найстаріший писаний латиницею текст слов’янською мовою, а саме словенською, що в нім застосовано каролінгський мінускул.
У Швейцарії каролінгський мінускул застосовувався у вигляді реційського й алеманського письма. Написані реційським мінускулом рукописи мали тоненькі літери, на кшталт острівного письма, з літерами «а», «t» й лігатурами як «ri», що наближає це письмо до візіготського й беневентського. Алеманський мінускул, вживаний на початку 9 століття, зазвичай мав ширші, вертикальні літери, порівняно з реційським.
В Австрії й Німеччині літери мали овальну форму, були дуже тоненькі й похилені вправоруч, маючи риси унціального письма, як от«d» з похиленим вліворуч хвостиком, і «m» з «n», що мали прямі простовисні (вертикальні) початкові риски.
На півночі Італії, монастир у Боббіо вживав каролінгський мінускул починаючи з 9 століття. Поза сферою впливу Каролінгів нове письмо зазнало протидії з боку Римської Курії. В Англії й Ірландії каролінгський мінускул не застосовувався до церковних реформ середини 10 століття. В Іспанії утримувалось візіготське письмо, а на півдні Італії беневентський мінускул у лангобардськім герцогствіБеневенто аж до 13 століття.
Впродовж каролінгського відродження розшукали й переписали новим розбірливим письмом численні римські тексти, до того часу вже майже забуті; це дало змогу зберегти класичні твори Овідія, Цицерона, Віргілія. Більшість наших сучасних знань про класичну літературу походить саме з написаних у каролінгських скрипторіях копій (списків) з творів-джерел.
У середньовічну добу готичне письмо заступило каролінгський мінускул, але згодом гуманісти епохи Відродження перейняли каролінгський мінускул для створення нових шрифтів, як от антиква. З цієї причини сучасні маленькі літери латинської абетки мають саме такий вигляд як ми його знаємо, тобто відтворюють каролінгський мінускул, великі ж літери походять від капітального письма.