Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Vidpovidi_na_opisovi_pitannya_z_SIDu_6.docx
Скачиваний:
17
Добавлен:
19.09.2019
Размер:
224.52 Кб
Скачать

Пит № 32. «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.

Культурний підйом в імперії Карла Великого і в королівствах династії Каролінгів у VIII-IX століттях (в основному на території Франції та Німеччини) прийнято називати «Каролінгським відродженням ». «Каролінгське відродження » виразилося в організації шкіл, залучення до королівського двору вчених, у розвитку літератури, образотворчого мистецтва, архітектури.

У результаті «каролінгської реформи» письма встановилося чітке письмо - каролінгський минускул. Каролінгський минускул послужив основою для сучасного накреслення латинських букв. Традиція писати кувалася в монастирських майстернях письма. До однієї з таких майстерень, безсумнівно, відноситься Алкуінова посвята «Музею книгопис-ців»: «Руку твою від спокуси священні букви закону нехай бережуть, остерегшісь перекручувати слова. Довіряючи папері, кращі виберуть книги гідним прикладом писарі. Вірним шляхом, спрямовуючи перо, та й осягнуть зовнішній і внутрішній зміст, дотримуючись нескладної черги фраз і розмірів, а також супроводжуючих знаків, щоб не збився у храмі перед братією читець ».

Каролінгські писарі переписували церковні твори і книги античних авторів. Переписування книг сприймалося як благочестивий подвиг, з яким було пов'язано безліч легенд. Скриптор (переписувач) працював найчастіше на свою обитель, зрідка на іншу церкву або «поважного» і заможного замовника з мирян. У тих рідкісних випадках, коли книгу необхідно було переписати за короткий термін, її ділили на частини - кватерніони, роздаючи багатьом писарям. Звідси то вражає на перший погляд у кодексах явище, що окремі кватерніони (а іноді й окремі аркуші) написані різними почерками. Переписувачі прикрашали рукописи слайдами на біблійні теми.Мініатюри зазвичай були кольоровими, так само як і заголовні букви, що зображувалися то у вигляді риб або тварин, то у вигляді птахів, наприклад лелек зі змією в дзьобі, півнів, качок, павичів. Були великі літери у вигляді особливих сполучень з листя і «звірячої орнаментики». Широке застосування в монастирських рукописах мав орнамент у вигляді стрічкової плівки.

Каролінгський мінускул мав одноманітні, скруглені форми знаків, що чітко розрізнювались, а найголовніше, були легко читані. Великі літери були розбірні й виразні, встановлено правила написання, що перше не були впорядковані, як от прогалини між словами. Загалом каролінгське письмо мало менше лігатур, аніж інші тогочасні різновиди письма, але в широкім вжитку були амперсанд (&),ae (æ)rtst (/) і ct. Літера d часто мала унціальну форму, з похиленим уліво горішнім виносним елементом («хвостиком»). Виносні елементи зазвичай грубіші угорі.

За часів Карла, в ранній період існування каролінгського письма, наприкінці 8 – початку 9 століття, форма літер різнилася значною мірою по різних краях. У цей період вживалась унціальна форма літери «а», схожа зі здвоєнною с (сс), трапляється знак питання, як і в беневентськім письмі того ж часу. Каролінгський мінускул зазнав розквіту в 9 столітті, коли він уніфікувався в усіх краях, де був поширений, а регіональні відмінності зменшились. З’являються сучасні знаки як от «s» і «v» (на відміну від «довгого s (ſ)» і «v»), а виносні елементи літер після погрубшання вгорі скінчуються трикутовим клином. По 9 столітті каролінгський мінускул поволі занепадає й з 10 по 11 століття набуває притаманних готичному письму форм. Виносні елементи починають хилитися вправоруч.

Нове письмо поширилось Східною Європою, найбільше на теренах, що зазнали впливу імперії Каролінгів, але також і за її межами, про що свідчить манускрипт 10 століття, відомий як фрейзінгські уривки. Це є найстаріший писаний латиницею текст слов’янською мовою, а саме словенською, що в нім застосовано каролінгський мінускул.

У Швейцарії каролінгський мінускул застосовувався у вигляді реційського й алеманського письма. Написані реційським мінускулом рукописи мали тоненькі літери, на кшталт острівного письма, з літерами «а»«t» й лігатурами як «ri», що наближає це письмо до візіготського й беневентського. Алеманський мінускул, вживаний на початку 9 століття, зазвичай мав ширші, вертикальні літери, порівняно з реційським.

В Австрії й Німеччині літери мали овальну форму, були дуже тоненькі й похилені вправоруч, маючи риси унціального письма, як от«d» з похиленим вліворуч хвостиком, і «m» з «n», що мали прямі простовисні (вертикальні) початкові риски.

На півночі Італії, монастир у Боббіо вживав каролінгський мінускул починаючи з 9 століття. Поза сферою впливу Каролінгів нове письмо зазнало протидії з боку Римської Курії. В Англії й Ірландії каролінгський мінускул не застосовувався до церковних реформ середини 10 століття. В Іспанії утримувалось візіготське письмо, а на півдні Італії беневентський мінускул у лангобардськім герцогствіБеневенто аж до 13 століття.

Впродовж каролінгського відродження розшукали й переписали новим розбірливим письмом численні римські тексти, до того часу вже майже забуті; це дало змогу зберегти класичні твори Овідія, Цицерона, Віргілія. Більшість наших сучасних знань про класичну літературу походить саме з написаних у каролінгських скрипторіях копій (списків) з творів-джерел.

У середньовічну добу готичне письмо заступило каролінгський мінускул, але згодом гуманісти епохи Відродження перейняли каролінгський мінускул для створення нових шрифтів, як от антиква. З цієї причини сучасні маленькі літери латинської абетки мають саме такий вигляд як ми його знаємо, тобто відтворюють каролінгський мінускул, великі ж літери походять від капітального письма.