- •Предмет :
- •Пит №5. Розвиток дипломатики у Західній Європі та на українських землях до середини XVIII ст.
- •Пит № 6. Розвиток дипломатики як сід у хіх-хх ст.
- •Пит № 7. Історія української дипломатики хіх-хх ст. Сучасні напрямки дипломатичних досліджень.
- •Пит № 8. Канцелярія і документ в історії середньовічної європейської культури.
- •Пит № 9. Історія середньовічної канцелярії: канцелярія церковна і світська.
- •Пит № 10. Просопографія як метод у дослідженні історії дипломатики.
- •Методи проспографії широко використовуються у дипломатиці.
- •Пит № 11. Особливості розвитку середньовічного документа.
- •Пит № 12. Формуляр середньовічного документа.
- •Пит № 13. Дипломатика Київської Русі: особливості розвитку документа.
- •Пит № 14. Дипломатика Галицько-Волинської держави: особливості організації канцелярії та розвитку документа.
- •Пит № 15. Актова документація на українських землях у складі Корони Польської та Великого князівства Литовського. Типи канцелярій.
- •Пит № 16. Дипломатика Української Гетьманської держави середини XVII – XVIII ст.
- •Пит № 17. Особливості формуляру гетьманських універсалів XVII-XVIII ст.
- •Пит № 18. Канцелярія Волинської Метрики у дослідженнях п. Кулаковського.
- •Пит № 19. Документ і канцелярія галицько-волинських князів у науковому доробку о. Купчинського.
- •Пит № 20. Палеографія як сід, її предмет і методи.
- •Пит № 21. Розвиток палеографії до середини XVIII ст. «Ars discernendi vera ac falsa».
- •Пит № 22. Історичний розвиток палеографії у Західній Європі XVIII-XX ст.
- •Пит № 23. Історія української палеографії у хіх-хх ст.
- •Пит № 24. Особливості методики дослідження київських графіті у науковому доробку с. Висоцького.
- •Пит № 26. Методика ідентифікації почерків писарів гетьманської канцелярії у дослідженні в. Панашенко.
- •Пит № 27. Виникнення писемності у східних слов’ян. «Сказання про письмена» чорноризця Храбра як джерело до вивчення ранньої історії слов’янської писемності.
- •Пит № 28. Особливості уставного письма: характерні риси, етапи розвитку. Основні пам’ятки уставу на українських землях.
- •Пит № 29. Кириличний півустав на українських землях.
- •Пит № 30. Особливості розвитку українського скоропису XV-XVIII ст. Періодизація історії скоропису.
- •Пит № 31. Класифікація та особливості латинського письма іі ст. До н. Е. – V ст. Н. Е.
- •Пит № 32. «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.
- •Пит № 33 . Особливості розвитку середньовічного латинського письма.
- •Пит № 34. Готичне письмо у середньовічній культурі: періодизація, особливості, класифікація.
- •Пит № 35. Гуманістична реформа латинського письма у Європі.
- •Пит № 36. Неографія як сід: предмет і методи.
- •Пит № 37. Кирилична неографія: історія формування, особливості дослідницьких методів.
- •Пит № 38. Брахиграфія у латинському письмі: історія формування та особливості скорочень.
- •Пит № 41. Особливості розвитку епіграфічного письма на українських землях: особливості графіки та сфер застосування.
- •Пит № 42. Папірологія як сід.
- •Пит № 43 . Історична хронологія як сід.
- •Пит № 44. Виникнення і розвиток хронології як сід.
- •Пит № 45. Поняття календаря у хронології. Історія календарних систем.
- •Пит № 46. Поняття часу та формування перших календарних систем. Місячний, місячно-сонячний та сонячний календарі (Стародавній Єгипет, Вавілон, антична Греція).
- •Пит № 47. Точка відліку календаря. Поняття ери.
- •Пит № 48. Розвиток системи обліку часу на українських землях.
- •Пит № 49. Значення хронології у роботі історика з джерелами. Проблеми переведення дат на сучасну систему літочислення.
- •Пит № 50. Філігранологія як спеціальна історична дисципліна
Пит № 35. Гуманістична реформа латинського письма у Європі.
У ХІІІ – ХІV ст. готичне письмо повністю домінувало на території всієї Західної Європи. Однак, попри свої естетичні якості, воно вже не відповідало потребам часу. Вчені – гуманісти висунули нові вимоги до письма: легкість написання і легкість прочитання. Першим з ідеєю нового письма виступив італійський гуманіст Франческо Петрарка. На його думку витончене готичне письмо ( в той час в Італії була поширена готична ротунда) доводилося практично не писати, а вимальовувати; воно також втомлювало очі. Подібної думки були також інші італійські гуманісти. Вони створили нове (гуманістичне письмо), яке прийшло на зміну готичному і стало останнім типом латинського письма, яким писали книги.
Термін “гуманістичне письмо” був введений у ІІ пол. ХІХ ст. вченими – палеографами, а самі гуманісти називали його “lettera antica formata” (з італ. “античне книжне письмо”). В основу гуманістичного письма був покладений каролінзький мінускул І пол. ХІ ст., тобто у часи його розквіту. Вчені – гуманісти навіть не припускали, що в ХІ ст. могло використовуватись таке письмо, а тому відносили його до античних часів, від чого і походить їхня назва гуманістичного письма.
Гуманістична реформа латинського письма проходила у Європі дуже нерівномірно. Спочатку його використовувала тільки невелика група високоосвічених людей в Італії. Перший рукопис, написаний гуманістичним письмом належить Франческо Петрарці і датується 1370 роком. Раннє гуманістичне письмо було ще досить подібним до готичного, зокрема, і через те, що для його написання використовували досить широкі пера (характерні для готичного письма). Згодом пера почали загострювати і лінії стали тоншими. Гуманістичне письмо було чітким, красивим, з вільно поставленими буквами квадратних пропорцій з відстанню між рядками не менше двох корпусів. Відмінними від каролінзького були також такі риси гуманістичного письма: невелика відстань між словами, точки або штрихи над “і”, готичні лігатури “St” і “et”, кругле “S” в кінці слова та менша кількість скорочень в порівнянні з рукописами ІХ – ХІ ст. Гуманістичне письмо є чітким і легким для читання. Цікаво, що гуманістичне письмо кін. ХІV – поч. ХV ст. майже повністю копіює графіку каролінзького мінускулу, в тому числі й нерівності в буквах. Паралельно з гуманістичним письмом при написанні особистих листів і записів гуманісти використовували нахилений вправо гуманістичний курсив, для якого характерне зв’язане написання букв у слові і відсутність петель. Паралельно з гуманістичним письмом в Італії використовували:
Ротунду (літургійні книги, юридичні трактати);
Готичний курсив (комерційні книги, фінансова документація, судові протоколи);
Канцелярське письмо (грамоти);
Звичайне бігле письмо (листи і записи всіх, крім гуманістів);
Над створенням та поширенням гуманістичного письма працювали Колюччо Салютаті, Поджо Браччоліні та Амброджо Траверсарі. На поч. ХV ст. гуманістичне письмо вийшло за межі кабінетів вчених і поширилось серед канцеляристів, у Флоренції була заснована школа каліграфів. Гуманістичним письмом здебільшого писались тексти античних авторів, які користувалися в цей час великим попитом в Італії. Книгодрукування повністю витіснило гуманістичне книжне, а згодом гуманістичний курсив, при цьому повністю запозичивши їхню графіку.
Отже, гуманістична реформа латинського письма була штучною. Гуманістичне письмо не виникло в широкому колі писців – канцеляристів. Воно стало винаходом нечисленної групи вчених – гуманістів і фактично було вдосконаленим каролінзьким мінускулом. Через свою зручність гуманістичне письмо поширилось з кабінетів вчених по всій Італії, а згодом і Європі, на його основі був створений перший латинський друкований шрифт – антиква.