- •Предмет :
- •Пит №5. Розвиток дипломатики у Західній Європі та на українських землях до середини XVIII ст.
- •Пит № 6. Розвиток дипломатики як сід у хіх-хх ст.
- •Пит № 7. Історія української дипломатики хіх-хх ст. Сучасні напрямки дипломатичних досліджень.
- •Пит № 8. Канцелярія і документ в історії середньовічної європейської культури.
- •Пит № 9. Історія середньовічної канцелярії: канцелярія церковна і світська.
- •Пит № 10. Просопографія як метод у дослідженні історії дипломатики.
- •Методи проспографії широко використовуються у дипломатиці.
- •Пит № 11. Особливості розвитку середньовічного документа.
- •Пит № 12. Формуляр середньовічного документа.
- •Пит № 13. Дипломатика Київської Русі: особливості розвитку документа.
- •Пит № 14. Дипломатика Галицько-Волинської держави: особливості організації канцелярії та розвитку документа.
- •Пит № 15. Актова документація на українських землях у складі Корони Польської та Великого князівства Литовського. Типи канцелярій.
- •Пит № 16. Дипломатика Української Гетьманської держави середини XVII – XVIII ст.
- •Пит № 17. Особливості формуляру гетьманських універсалів XVII-XVIII ст.
- •Пит № 18. Канцелярія Волинської Метрики у дослідженнях п. Кулаковського.
- •Пит № 19. Документ і канцелярія галицько-волинських князів у науковому доробку о. Купчинського.
- •Пит № 20. Палеографія як сід, її предмет і методи.
- •Пит № 21. Розвиток палеографії до середини XVIII ст. «Ars discernendi vera ac falsa».
- •Пит № 22. Історичний розвиток палеографії у Західній Європі XVIII-XX ст.
- •Пит № 23. Історія української палеографії у хіх-хх ст.
- •Пит № 24. Особливості методики дослідження київських графіті у науковому доробку с. Висоцького.
- •Пит № 26. Методика ідентифікації почерків писарів гетьманської канцелярії у дослідженні в. Панашенко.
- •Пит № 27. Виникнення писемності у східних слов’ян. «Сказання про письмена» чорноризця Храбра як джерело до вивчення ранньої історії слов’янської писемності.
- •Пит № 28. Особливості уставного письма: характерні риси, етапи розвитку. Основні пам’ятки уставу на українських землях.
- •Пит № 29. Кириличний півустав на українських землях.
- •Пит № 30. Особливості розвитку українського скоропису XV-XVIII ст. Періодизація історії скоропису.
- •Пит № 31. Класифікація та особливості латинського письма іі ст. До н. Е. – V ст. Н. Е.
- •Пит № 32. «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.
- •Пит № 33 . Особливості розвитку середньовічного латинського письма.
- •Пит № 34. Готичне письмо у середньовічній культурі: періодизація, особливості, класифікація.
- •Пит № 35. Гуманістична реформа латинського письма у Європі.
- •Пит № 36. Неографія як сід: предмет і методи.
- •Пит № 37. Кирилична неографія: історія формування, особливості дослідницьких методів.
- •Пит № 38. Брахиграфія у латинському письмі: історія формування та особливості скорочень.
- •Пит № 41. Особливості розвитку епіграфічного письма на українських землях: особливості графіки та сфер застосування.
- •Пит № 42. Папірологія як сід.
- •Пит № 43 . Історична хронологія як сід.
- •Пит № 44. Виникнення і розвиток хронології як сід.
- •Пит № 45. Поняття календаря у хронології. Історія календарних систем.
- •Пит № 46. Поняття часу та формування перших календарних систем. Місячний, місячно-сонячний та сонячний календарі (Стародавній Єгипет, Вавілон, антична Греція).
- •Пит № 47. Точка відліку календаря. Поняття ери.
- •Пит № 48. Розвиток системи обліку часу на українських землях.
- •Пит № 49. Значення хронології у роботі історика з джерелами. Проблеми переведення дат на сучасну систему літочислення.
- •Пит № 50. Філігранологія як спеціальна історична дисципліна
Пит № 18. Канцелярія Волинської Метрики у дослідженнях п. Кулаковського.
Перший розділ автор розпочинає з опису передумов та причин появи Руської метрики, а саме освоєння вкінці XIV – на початку XV століття у королівській та великокнязівській канцеляріях системи реєстрації виданих експонентом документів у книжковій формі, а також перенесення процесу створення документів для Волинського, Брацлавського й Київського воєводств до королівської канцелярії Речі Посполитої.
Виникнення назви «Руська метрика» зумовлено тим, що вона відображає назву мови, якою писалися документи (руська мова), територію, що складалася з чотирьох воєводств і називалася «Русь». Допоміжною вважається назва «Волинська метрика», оскільки ця назва вживалася у волинських документах даних книг і широко використовується в історичній літературі. У наявності в останніх книгах Руської метрики термінів «Руська канцелярія», «Волинська канцелярія», «Канцелярія декретові Руська», автор вбачає відображення розподілу праці між канцеляристами.
Що стосується структури книг, то їхній тип вписово-декретовий. Незначна кількість вкраплень дипломатичного листування на структуру томів особливо не впливала.
Чіткий поділ книг Руської канцелярії на канцлерські і підканцлерські був відсутній. Це було зумовлене відносною територіальною обмеженістю документального матеріалу та швидкі зміни канцлерів та підканцлерів.
Щодо співвідношення вписів Руської та Коронної метрики, то у третій четверті XVІІ століття воно змінилось на користь останньої. Повна мовна полонізація та ідентичність формулярів українських та польських документів, давали додаткові підстави для розчинення Руської канцелярії в Коронній. Значна кількість документів, виданих Руською канцелярією, до книг Руської метрики не потрапляла через відповідні рішення сейму.
Потреба української шляхти у покращенні права, зафіксована в конституції 1589 р., не мала шансів реалізації через князівський контроль над сеймиками. Окремі спроби емансипації сеймиків (волинського й брацлавського) були можливими через протиріччя між князями та безпосереднє королівське втручання. В загальному, щодо вирішення найважливіших справ, сеймики воєводств перебували під жорстким контролем.
Проаналізувавши козацькі вимоги до Руської канцелярії стає помітним, що козацька старшина переймала від шляхти традиційні форми участі у політичному житті Речі Посполитої, форму її регіональних вимог, підтверджуючи цим своє лідерство в українських воєводствах за часів повстання Хмельницького. Скорочувалася база функціонування установ, які представляли обласні інтереси привілейованого стану. На невеликій території залишався чинним волинський статут, але й він змінювався під впливом прийняття коронних конституцій.
У Руській канцелярії юридична техніка канцеляристів була скерована на докладне знання коронного права. У даній установі перекладалися руською мовою коронні конституції, тлумачилися польською й латинською окремі частини Волинського статуту, що закінчилося появою тут польського перекладу Волинського статуту.
Ведення документації руською мовою було життєво необхідним для шляхти, яка була погано ознайомлена з латиною та польською. Коронна канцелярія видавала листи для Руських земель польською мовою. Це викликало обурення у Волинському воєводстві. 1569 р. шляхта вищезгаданого воєводства зібралася на нелегальний з’їзд, де серед скарг вагоме місце зайняли протести шляхти проти мовного статуту. Не мовчала й київська шляхта, підтримана послами Волині й Брацлавщини, проте їхні петиції не знайшли відображення в ухвалах сейму 1570 р.
Ополячення в 1570-их рр. наштовхнулося на спротив української шляхти. Проте наприкінці XVI століття сеймики українських воєводств переходять на польську мову. Роль каталізатора відіграла Берестейська унія. Остання інструкція руською мовою датується 1595 р. У 1606 р. на з’їзді під Сандомирем рокошан були ухвалені «Артикули», що мали скласти основу сеймової конституції. В них була порушена проблема руських писарів, яких, на думку укладачів документа, потрібно було захищати на королівському дворі. Все ж політична лексика шляхти 1620-х – початку 1630 рр. продовжує включати вимоги видання королівською канцелярією документів руською мовою.
Події Визвольної війни пришвидшили розмежування в середовищі української шляхти. Виникла козацька канцелярія, де записи велися руською мовою, яка вважалася селянською. Підписання Андрусівського перемир’я 1667 р. остаточно підштовхнуло українську шляхту до визнання своєї остаточної залежності від польської держави.
Щодо складу Коронної канцелярії, то вона поділялася на Більшу (очолював канцлер) та Меншу (очолював підканцлер). Чіткого розмежування функцій між керівниками відділів не було. Канцлери і підканцлери займали перше місце в королівській раді, яка певним чином брала участь в управлінні державою. Після 1550 року асесорський суд підпорядкувався керівникам канцелярії. Постанова суду підписувалася двома печатниками, які були повинні мати її копії. Коронний канцлер читав декрет елекції, підканцлер виносив акт елекції з костелу. Польські монархи намагалися призначити на посаду керівників канцелярії своїх прихильників. Технічне керівництво канцелярією належало регентам. Секретарі були найбільш освіченою категорією канцелярії. Серед них виділявся великий секретар (заступник канцлера). Нижчий канцелярський персонал становили писарі. При канцелярії перебувала певна кількість підписків (практикантів).
Руська канцелярія підлягала керівництву канцлера і підканцлера. До складу канцелярії РМ входили секретарі, які водночас були руськими писарями, і відносилися до гонорових секретарів, ключовими постатями в складі руської канцелярії були два писарі. Серед них не існувало поділу та писарів Більшої і Меншої канцелярії. Руські писарі виконували обов’язки декретових писарів для українських воєводств та функції метрикантів. Підписники перекладали документи з польської на руську і навпаки.
Продукція канцелярії поділялася на вписи, документи і листи. Вписи були засвідчувані, судові, адміністративні. Власне дипломатичний матеріал канцелярії поділявся на листи та привілеї (вічні і тимчасові). В своїй діяльності Руська канцелярія використовувала методи та прийоми, які були притаманні всій коронній канцелярії.
Канцелярія РМ вела реєстр справ, виконувала роль поточного архіву суду, викликала сторони до суду, укладала протоколи та декрети. Декретовий писар повинен був досконало знати право, особливо специфіку волинського права, тому часто функціював як дорадник суду. Регіональні особливості правової системи зумовлювали ряд відмінностей, пов’язаних із сеймовим судочинством.
Ведення справ у королівських судах велося персоналом королівської канцелярії, що стосується українських воєводств, то тут діловодство виконувалося її руським відділом. В обов’язки руських підписків входили спорядження позовів, ведення реєстру справ, фіксація перебігу судового процесу та оформлення декретів суду. Підписки також виступали дорадниками суддів щодо специфіки процесу для українських воєводств, постачали матеріали, необхідні для тлумачення волинського права. У декретах королівських судів, вписаних до книг РМ, відображені особливості процесуальної частини волинського права, які були одним із факторів існування у межах Київського, Волинського, Брацлавського воєводств, а пізніше – Чернігівського воєводства регіональної шляхетської спільноти, що протягом другої половини XVI – першої половини XVII ст. інтегрувалася до шляхетського стану Речі Посполитої.