Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Vidpovidi_na_opisovi_pitannya_z_SIDu_6.docx
Скачиваний:
17
Добавлен:
19.09.2019
Размер:
224.52 Кб
Скачать

Пит № 11. Особливості розвитку середньовічного документа.

Термін «документ»вживається переважно для означення юридичного акта. Середньовічні документи висвітлюють різні приватно-правові та публічно-правові питання епохи: боротьбу феодалів за землі та підданих, торгівлю і становище торгово-ремісничого населення, економічні та політичні відносини країни.

В давнину життя людей не вимгало документальних підтверджень –їх взаємини будувались на усних свідченнях. Перші знайомства словян з документом пов’язані з появою у них держави.

Ранні міжнародні зв’язки, розвиток державності, зміцнення феодальної власності примушують словянських володарів поширити документ всередині країни.

В той час документ починав визнаватися як довговічний акт з вірогідним підтвердженням фактів. У документальному свідченні була зацікавлена церква, яка прагнула отримати князівські підтвердження на маєтки. До найдавніших документів цього типу відносяться грамоти князів Волод.Святославовоча та Ярослава Мудрого про суди.

Наприкінці13 ст на початку 14 ст документ набирає більш послідовної форми ,. А його зміст значно розширюжться. Тогочасний документ все ширше виходить у приватне та юридичне життя панівних верств населення.

Східнословянська дипломатика, розвиваючись протягом 3-4 ст на самобутній основі, піддається впливом його латинського варіанту.

У 14-15 ст документальна база швидко зростає. Серед різних типів і видів писемних памяток значне місце посідає документ. Число відомих на сьогодні докум., що стосується тільки терит. УРСР, досягає чотирьохсот, писаних кирилицею та 1,5 тис –лат мова.

Пит № 12. Формуляр середньовічного документа.

Формуляр документа – внутрішня структура, зміст і стилістичні особливості тексту документа, які вперше сформував французький ерудит – Жан Мабільйон. Характерною рисою формуляра є сталість побудови. Розрізняють умовний (найзагальніша схема побудови документів в цілому), абстрактний (загальна схема побудови документів певного різновиду), конкретний (схематична структура певних груп документів усередині конкретного виду документів) та індивідуальний (схема побудови окремо взятого тексту) формуляри. Умовний формуляр середньовічного та ранньомодерного документу:

Початковий протокол:

інвокація – взивання імені Бога, богословський відступ, або просто знак хризмону;

інтитуляція – вказування особи, від якої походить документ;

інскрипція – вказування адресата; салютація – вітання

Основна частина:

аранга -це формула у якій використовуються синтенції та Божі вислови

преамбула, промульгація – публічна зачва

нарація – виклад суті справи,

диспозиція – розпорядження,

санкція – заборона порушувати приписи документа, корборація – засвідчення автентичності документа

Заключна частина

есхатокол: дата, місце і час видачі документа,

апрекація – заключне побажання

Засвідчувальна частина:

субскрипція – формула,що передає суть засвідчувальної дії, сигнатура - підпис.

Пит № 13. Дипломатика Київської Русі: особливості розвитку документа.

Княжий двір у часи Київської Русі і в наступний період аж до ліквідації удільних князівств, поєднував одночасно функції державної канцелярії з функціями приватної резиденції правителя. Рівночасно тут велася вся документація, пов'язана з господарською діяльністю князівської скарбниці і приватного доменального господарства. Уже перелічені функції вимагають наявності писарського апарату, архіву, бібліотеки, а у окремих центрах — і, можливо, скрипторію.

Поява у князівських дворах князівських канцелярій була пов'язана, перш за все, постійними зовнішньополітичними контактами, які супроводжувалися угодами та іншими юридичними документами. Сліди таких угод, які мали можливість бачити літописці, збереглися в текстах самих літописів. З рубежа XII-XIII ст. збільшилася необхідність захисту раніше наданих земельних і адміністративно-господарських прав та привілеїв з допомогою правових документів, зросло число актів, княжих статутів та інших правових постанов.

 Розвиток державного документу в Галичині та на Волині у XIII-XIV ст. випереджав аналогічні процеси в інших землях, що було зумовлено широкими контактами не тільки з сусідніми угорськими та польськими землями, південнослов'янськими державами і Візантією, але й з австрійськими, саксонськими та іншими більш віддаленими землями, де правова культура мала більш глибокі писемні традиції. Починаючи з часів Юрія Львовича, чия печатка мала латинські легенди.Можна стверджувати, що, принаймні, зовнішньополітичні документи для європейських країн видавалися латинською мовою. Аналізуючи латинські грамоти князя Юрія-Болеслава Тройденовича, О.Купчинський дійшов висновку, що жоден з формулярів, що використовувався придворною канцелярією, не має прямого відповідника у пам'ятках західної дипломатики.

Діяльності князівських канцелярій в Галицько-Волинських землях у XIII-XIV ст. присвячене ґрунтовне дослідження О.Купчинського. Тим не менше літописи зберегли немало слідів діяльності князівських канцелярій в інших землях. Вони відбиті також у князівських грамотах XV — першої половини XVI ст., яких збереглося значно більше. Цікаво, що грамота даровизни земель церкві у Дубочинах, відбиває подальший розвиток української дипломатики, основи якої було закладено ще в XIII ст. Подібне можна сказати про грамоти київського князя Семена Олельковича та інших князів. Договірні, уставні та духовні грамоти, які зберігалися у князівських архівах, для нашого дослідження є джерелами найбільшої ваги. Окрім титулатури, підписів, дати надання, в числі свідків вони часто містять перелік осіб, що належали до обох династій, а в інших документах їхні імена не збереглися. Величезні архіви князів Острозьких, Вишневеньких, Сангушків, Чорторийських, у яких були зібрані багаті майнові матеріали, грамоти різних князів, угоди та юридичні документи, частково втрачені, а частково розкидані по архівних збірках різних країн.

Потреба у власних архівах була і у великих монастирів. Серед майнових документів у монастирських архівах зберігалися князівські дарчі і статутні грамоти, привілеї. Масове нищення монастирських архівів почалося у XIX ст. і досягло кульмінації у перші роки радянської влади. Тому краще вціліли документи з архівів волинських монастирів. Найбагатші матеріали зберігалися у Дерманському, Жидичинському, Загорівському та ін. У 1843 p. при канцелярії генерал-губернатора в Києві була організована Тимчасова комісія для розбору давніх актів. Комісія провела величезну роботу, переглянула масу архівів, переважно монастирських і приватних. Весь розшуканий матеріал ліг в основу Київського центрального архіву, організованого у 1852 р. Головним виданням комісії був,уже згадуваний 35-томний «Архив Юго-Западной России». До їх видань включено багато документів з монастирських архівів, серед яких є цікаві джерела до князівської генеалогії.?