- •Предмет :
- •Пит №5. Розвиток дипломатики у Західній Європі та на українських землях до середини XVIII ст.
- •Пит № 6. Розвиток дипломатики як сід у хіх-хх ст.
- •Пит № 7. Історія української дипломатики хіх-хх ст. Сучасні напрямки дипломатичних досліджень.
- •Пит № 8. Канцелярія і документ в історії середньовічної європейської культури.
- •Пит № 9. Історія середньовічної канцелярії: канцелярія церковна і світська.
- •Пит № 10. Просопографія як метод у дослідженні історії дипломатики.
- •Методи проспографії широко використовуються у дипломатиці.
- •Пит № 11. Особливості розвитку середньовічного документа.
- •Пит № 12. Формуляр середньовічного документа.
- •Пит № 13. Дипломатика Київської Русі: особливості розвитку документа.
- •Пит № 14. Дипломатика Галицько-Волинської держави: особливості організації канцелярії та розвитку документа.
- •Пит № 15. Актова документація на українських землях у складі Корони Польської та Великого князівства Литовського. Типи канцелярій.
- •Пит № 16. Дипломатика Української Гетьманської держави середини XVII – XVIII ст.
- •Пит № 17. Особливості формуляру гетьманських універсалів XVII-XVIII ст.
- •Пит № 18. Канцелярія Волинської Метрики у дослідженнях п. Кулаковського.
- •Пит № 19. Документ і канцелярія галицько-волинських князів у науковому доробку о. Купчинського.
- •Пит № 20. Палеографія як сід, її предмет і методи.
- •Пит № 21. Розвиток палеографії до середини XVIII ст. «Ars discernendi vera ac falsa».
- •Пит № 22. Історичний розвиток палеографії у Західній Європі XVIII-XX ст.
- •Пит № 23. Історія української палеографії у хіх-хх ст.
- •Пит № 24. Особливості методики дослідження київських графіті у науковому доробку с. Висоцького.
- •Пит № 26. Методика ідентифікації почерків писарів гетьманської канцелярії у дослідженні в. Панашенко.
- •Пит № 27. Виникнення писемності у східних слов’ян. «Сказання про письмена» чорноризця Храбра як джерело до вивчення ранньої історії слов’янської писемності.
- •Пит № 28. Особливості уставного письма: характерні риси, етапи розвитку. Основні пам’ятки уставу на українських землях.
- •Пит № 29. Кириличний півустав на українських землях.
- •Пит № 30. Особливості розвитку українського скоропису XV-XVIII ст. Періодизація історії скоропису.
- •Пит № 31. Класифікація та особливості латинського письма іі ст. До н. Е. – V ст. Н. Е.
- •Пит № 32. «Каролінгська реформа» письма – етапи реалізації та вплив на історію європейської культури.
- •Пит № 33 . Особливості розвитку середньовічного латинського письма.
- •Пит № 34. Готичне письмо у середньовічній культурі: періодизація, особливості, класифікація.
- •Пит № 35. Гуманістична реформа латинського письма у Європі.
- •Пит № 36. Неографія як сід: предмет і методи.
- •Пит № 37. Кирилична неографія: історія формування, особливості дослідницьких методів.
- •Пит № 38. Брахиграфія у латинському письмі: історія формування та особливості скорочень.
- •Пит № 41. Особливості розвитку епіграфічного письма на українських землях: особливості графіки та сфер застосування.
- •Пит № 42. Папірологія як сід.
- •Пит № 43 . Історична хронологія як сід.
- •Пит № 44. Виникнення і розвиток хронології як сід.
- •Пит № 45. Поняття календаря у хронології. Історія календарних систем.
- •Пит № 46. Поняття часу та формування перших календарних систем. Місячний, місячно-сонячний та сонячний календарі (Стародавній Єгипет, Вавілон, антична Греція).
- •Пит № 47. Точка відліку календаря. Поняття ери.
- •Пит № 48. Розвиток системи обліку часу на українських землях.
- •Пит № 49. Значення хронології у роботі історика з джерелами. Проблеми переведення дат на сучасну систему літочислення.
- •Пит № 50. Філігранологія як спеціальна історична дисципліна
Пит № 31. Класифікація та особливості латинського письма іі ст. До н. Е. – V ст. Н. Е.
Латинське письмо, пройшло через два головних етапи розвитку. Спочатку до ІІІ ст. н.е. воно складалось з прописних літер – маюскул, а з ІІІ-ІV ст. і до нашого часу з ( рос. «строчных») літер – мінускул. У графічному відношенні різниця між маюскулом і мінускулом полягає в наступному: маюскул – усі літери займають проміжок між двома умовно проведеними рядками, мінускул – між чотирма.
Отже, найбільш давньою формою письма є маюскул. З мірою розвитку писемності та появою потреби писати швидше і більше починає формуватися мінускульне письмо.
Латинський алфавіт І ст. н.е. був наслідком тривалого розвитку грецького та етруського письма на території Італії та перетворення його в римське. Алфавіт спочатку складався з 23 знаків. Писали з ліва на право. До ІІІ ст. писемність була мало розвинута.
Основні види латинського письма.
Найдавнішою формою латинського письма є капітальне письмо – написи на камені, металі. Капітальне письмо існувало у двох видах: капітальне квадратне (capitalis quadrata) або «красиве» (elegans) – «урочисте» і капітальне рустичне (capitalis rustika) – більш просте.
До нас дійшли фрагменти 4 кодексів, написаних капітальним квадратним письмом, три з них складають «Енеїду» Вергілія. Для цього письма характерні такі ознаки: більшість букв мають майже квадратні пропорції, вертикалі дуже рівні, літери е і f трохи піднімаються над рядком. Букви написані вільно, відокремлені одна від одної чіткими проміжками, проміжки між рядками дорівнюють одному корпусу. Майже усі букви складені з поєднання жирних і волосяних (тонших) ліній; Дукт більшості букв полягає в струм, що спершу проводиться жирна лінія, потім до неї приєднується волосяна. Знаряддями письма могли служити калам і перо.
Капітальне рустичне письмо збереглось в 23 книгах (Вергілій, Цицерон). Для цього виду письма притаманні видовжені пропорції літер (5:3) і дуже тонкі вертикалі. Різниця між двома варіантами капітального письма полягає у різних пропорціях літер та різному проміжку між рядками. В рустичному письмі проміжки дорівнюють половині корпуса.
Капітальне письмо є маюскульним. Проміжки між словами відсутні, письмо суцільне, інколи в пам’ятках рустичного письма слова можуть бути відділені одне від одного крапками.
Наступним видом латинського письма є унціал, книжне письмо IV-VIII ст. Це, переважно, твори античних авторів, античні юридичні пам’ятки та християнська література.
Римське ділове письмо дійшло до нас у двох варіантах: старий римський курсив воскових табличок І-ІІ ст. та новий римський курсив папірусних документів ІІІ-VIII ст. Деякі палеографи виділяють ще середній римський курсив IV-V ст. в імператорській канцелярії, однак, даний тип письма – скоріше за все пережиток і стилізація письма І-ІІ ст.
Старий римський курсив воскових табличок складається майже цілком з вертикальних або трохи зігнутих дуг. Букви ніби розпадаються на окремі вертикалі: а - на дві, n - на три. Зазвичай вважалося, що ця ознака письма викликана характером матеріалу (віск допускав округлення букв), але тепер можна визнавати доведеним, що курсив воскових табличок наближається до архаїчних форм букв, а чотиричленна буква т повторює етруську форму.
Новий римський курсив був поширений в усій Італії і застосовувався в документах, головним чином для записів на папірусі. Для нового римського курсиву характерні нахилені управо великі букви минускульного типу, з довгими виносними вверх або вниз. Завдяки цим формам, письмо укладається не в дві, а в чотири уявні рядки. Іншою рисою є зв'язаність букв між собою. Іноді декілька букв написані разом одним рухом руки, при цьому інколи окремі елементи літер не були написані. Такі поєднання букв називаються лігатурами. У новому римському курсиві букви накреслені з однаковим натиском калама (перо не застосовувалося). Відстані між рядками дуже великі. Розділення слів відсутнє, але невеликі проміжки між групами пов'язаних літер створюють в деяких випадках ілюзію розпаду рядка на окремі частини.
Теорія Жана Маллона: розвиток письма здійснюється у сфері «простого (повсякденного) письма» – щось середнє між каліграфічним та курсивним варіантами. Ж. Маллон не підтримує поділ письма на капітальне та рустичне, на книжне та ділове.
Значення латинського письма для формування писемності у кельтських та германських народів.