41. Строки тримання під вартою підозрюваних і звинувачених, порядок продовження строків.

Відповідно до ст. 156 КПК тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців. Цей строк обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо йому передувало затримання підозрюваного, — з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатрічній медичній установі будь-якого типу. Строк тримання під вартою під час досудового слідства закінчуються в день надходження справи до суду.

Якщо досудове слідство неможливо закінчити у двомісячний строк, а тримання під вартою не може бути змінено на інший, більш м’який запобіжний захід у зв’язку з наявністю суспільної потреби в обмеженні свободи обвинуваченого, закон передбачає порядок продовження строку дії даного запобіжного заходу. За змістом статей 156, 165-3 КПК слідчий за згодою прокурора або прокурор особисто звертаються до суду з відповідним поданням про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою. У поданні про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою зазначаються причини, у зв’язку з якими необхідно продовжити цей строк, обставини та факти, що належить дослідити, докази, які підтверджують, що злочин вчинено особою, яка тримається під вартою, і обґрунтування необхідності збереження даного запобіжного заходу. Саме на останню обставину особливу увагу звертає Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання дотримання вимог п. 3 ст. 5 Конвенції в аспекті забезпечення розумного строку тримання під вартою. У Рішенні по справі «Ткачов проти України» від 13 грудня 2007 року Суд зазначив, що сам факт того, що заарештована особа вчинила правопорушення, є умовою для того, щоб подальше тримання її під вартою вважалося законним, але через деякий час ця умова вже перестає бути достатньою. Тоді суд повинен встановити, чи інші підстави, на яких ґрунтуються рішення судових органів, продовжують виправдовувати позбавлення свободи.

Якщо ці підстави виявляються «відповідними і достатніми», тоді суд з’ясовує, чи виявили компетентні національні органи «особливу сумлінність» у здійсненні провадження. Оцінюючи з позицій цих критеріїв відповідні процесуальні документи по справі Ткачова, який тримався під вартою два роки та шістнадцять днів, Суд звернув увагу на те, що судове рішення про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою не містило жодної підстави продовження цього строку, у зв’язку з чим Суд не зміг оцінити, чи продовжували діяти ризики втечі заявника, які існували на момент обрання даного запобіжного заходу, і чи продовжували вони виправдовувати позбавлення заявника свободи протягом усього періоду тримання його під вартою. Виходячи з цього, Суд дійшов висновку, що підстави продовження строку тримання обвинуваченого під вартою не були «відповідними та достатніми», а тому й констатував порушення п. 3 ст. 5 Конвенції.

Подання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою має бути подане до суду у строки, передбачені ч. 2 ст. 165-2 КПК.

Продовження строку тримання обвинуваченого під вартою до чотирьох місяців здійснюється суддею того суду, який виніс постанову про застосування даного запобіжного заходу, тобто це може бути як той суддя, який вирішував дане питання, так і інший суддя місцевого суду. Продовження строку до дев’яти місяців здійснюється суддею апеляційного суду та допускається лише у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини. Ще вужче коло справ, у яких допускається максимальне продовження строку тримання під вартою обвинуваченого — до вісімнадцяти місяців в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини за рішенням судді Верховного Суду України. Таким чином, максимальний строк тримання обвинуваченого під вартою на досудовому провадженні по кримінальній справі — вісімнадцять місяців (на відміну від цього строк тримання під вартою підсудного під час розгляду справи в суді законом не обмежений).

Граничний строк тримання під вартою може бути продовжено лише з однієї причини — якщо обвинуваченому та його захисникові були пред’явлені для ознайомлення матеріали кримінальної справи не пізніш як за місяць до закінчення граничного строку, проте цього строку виявилося недостатньо. Дане питання за поданням слідчого, погодженим з Генеральним прокурором України та його заступником, розглядається суддею апеляційного суду, який виносить постанову про продовження строку тримання під вартою до закінчення ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи або відмовляє у задоволенні подання. З урахуванням конкретних обставин справи чи в разі встановлення фактів, які свідчать про зволікання обвинуваченого та його захисника з ознайомленням із матеріалами справи, суддя може визначити строк, протягом якого воно має бути закінчене.

У цьому випадку суддя роз’яснює обвинуваченому чи його захисникові, що при подальшому зволіканні слідчий вправі мотивованою постановою визнати, що вони відмовилися від ознайомлення з матеріалами справи, і, виконавши вимоги статей 220–223 КПК, направити її прокуророві в порядку, передбаченому ст. 225 КПК (п. 202 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4).

Рішення про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою до чотирьох місяців може бути оскаржене обвинуваченим, його захисником чи законним представником до апеляційного суду протягом трьох діб з дня його винесення. Рішення судді апеляційного суду та Верховного Суду України про продовження строку тримання під вартою до дев’яти та вісімнадцяти місяців відповідно оскарженню не підлягають.