- •1. Кримінально – процесуальне право. Джерела.
- •5. Кримінально-процесуальні функції, їхні поняття та види.
- •13. Загальна характеристика субєктв владних повноважень.
- •14.Суд як суб'єкт кримінального процесу.
- •15. Прокурор в кримінальному судочинстві. Процесуальне положення прокурора в досудових і судових стадіях.
- •17. Слідчий в кримінальному процесі його завдання і повноваження. Процесуальна самостійність слідчого.
- •18.Процесуальне положення обвинуваченого.
- •19. Процесуальне положення підозрюваного.
- •20. Процесуальне положення потерпілого і його представника.
- •21. Процесуальне положення захисника. Порядок запрошення, призначення, заміни захисника.
- •22. Процесуальне положення цивільного позивача і цивільного відповідача.
- •23Поняття, предмет та підстави цивільного позову у кримінальному процесі.
- •26. Класифікація доказів.
- •27.Поняття, властивості доказів.
- •28.Поняття, елементи процесу доказування.
- •29. Суб'єкти процесу доказування. Обов'язок доказування.
- •30. Презумпція невинності, її роль в доведенні.
- •31.Використання в доведенні даних, отриманих оперативним шляхом.
- •32. Свідчення свідка як джерело доказів. Права, обов'язки, відповідальність свідка.
- •33. Свідчення обвинуваченого і підозрюваного як джерела доказів.
- •34. Висновок експерта як джерело доказів. Обов'язкове призначення експертизи.
- •35. Речові докази, поняття, види, порядок збирання і перевірки.
- •37.Поняття, види заходів кримінально-процесуального примуcу.
- •38. Поняття, види запобіжних заходів. Підстави їх обрання.
- •39. Підстави, порядок затримання особи, підозрюваної у скоєнні злочину.
- •40. Підстави, порядок обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
- •41. Строки тримання під вартою підозрюваних і звинувачених, порядок продовження строків.
- •42. Підстави, порядок застосування підписки про невиїзд як запобіжний захід.
- •43. Порядок і умови застосування застави як запобіжного заходу.
- •44.Поняття, значення приводів для порушення кримінальної справи.
- •45. Рішення, що приймаються у стадії порушення кримінальної справи.
- •47. Сроки досудебного следствия
- •48. Перевірка приводів і підстав до порушення кримінальної справи, порядок, строки, засоби перевірки.
- •49. Нагляд прокурора і контроль суду у стадії порушення кримінальної справи.
- •51. Загальні умови досудового слідства.
- •52.Поняття, види, строки дізнання.
- •53. Поняття, значення, форми взаємодії слідчого з органами дізнання.
- •54. Поняття, види підслідності.
- •55.Поняття, види слідчих дій.
- •57. Гарантії прав особистості при проведенні обшуку, виїмки, накладенні арешту на кореспонденцію.
- •58. Особливості провадження слідчих дій у зв'язку із забезпеченням безпеки осіб, що беруть участь в них.
- •59. Огляд: поняття, види, процесуальний порядок проведення.
- •61. Освідування: поняття, види, процесуальний порядок проведення.
- •62.Підготовка і призначення судової експертизи. Випадки обов'язкового призначення експертизи. Види експертиз.
- •63. Підстави, умови, порядок провадження обшуку.
- •64.Поняття, підстави, порядок відтворення обстановки і обставин події.
- •66. Процесуальний порядок виклику і допиту свідків потерпілих на досудовому слідстві.
- •68Підстави, порядок накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку.
- •70. Процесуальний порядок пред'явлення обвинувачення. Допит обвинуваченого.
- •71.Зміна і доповнення обвинувачення на досудовому слідстві.
- •72. Підстави та процесуальний порядок зупинення та відновлення досудового слідства.
- •75. Закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку.
- •76. Закінчення досудового слідства складанням постанови про закриття справи. Оскарження постанови про закриття кримінальної справи.
- •77. Закінчення досудового слідства складанням постанови про направлення справи до суду для її закриття та звільнення особи від кримінальної відповідальності.
- •78. Нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства.
30. Презумпція невинності, її роль в доведенні.
Презумпція невинуватості також має вираз і у вимозі ст. 22 КПК, відповідно до якої суб’єкти, які ведуть процес, зобов’язані всебічно, повно і об’єктивно дослідити справу, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що обтяжують та пом’якшують його відповідальність. Тому при розслідуванні та розгляді кримінальної справи треба вживати заходів для перевірки таких обставин, що вказують на можливу невинуватість обвинуваченого. Із презумпції невинуватості випливає і вимога, щоб у ході досудового розслідування і при попередньому розгляді справи суддею обвинувачення було обґрунтоване наявними у справі доказами.
Так, слідчий вправі притягнути громадянина до відповідальності як обвинуваченого, а потім скласти обвинувальний висновок і направити справу через прокурора до суду тільки за наявності достатніх для цього доказів (статті 131, 223 КПК).
Презумпція невинуватості звернена до органів держави, які ведуть кримінальний процес. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов’язані в силу вимог закону виходити з припущення про невинуватість підозрюваного або обвинуваченого, поки на підставі зібраних доказів вони не дійдуть достовірного висновку про його винуватість і не сформулюють цей висновок у відповідному підсумковому процесуальному рішенні — обвинувальному висновку чи вироку.
Докази, що становлять сукупність як підґрунтя для притягнення особи до кримінальної відповідальності, можуть одержуватися лише з дотриманням кримінально-процесуальної процедури, тобто обвинувачення не може будуватися на недопустимих доказах (статті 5, 65 КПК).
Недоведена винуватість обвинуваченого юридично прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі сумніви щодо доведеності вини, якщо вичерпані можливості їх усунення, а також сумніви в тлумаченні закону вирішуються на користь підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Виходячи з конституційного положення про те, що «ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину» (ст. 62), КПК встановлює, що суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого (підозрюваного, підсудного). Категорично забороняється домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (частини 2, 3 ст. 22 КПК).
Саме тому всі учасники кримінального процесу, які представляють сторону захисту (підозрюваний, обвинувачений, підсудний, їх законні представники, захисник, цивільний відповідач і його представник) не зобов’язані спростовувати обвинувачення. Вони мають право брати участь у доказуванні, заявляючи клопотання про провадження слідчих і судових дій, висловлюють своє ставлення до наявних у справі доказів тощо, але це не є їх обов’язком. Установлений КПК обов’язок захисника використовувати всі зазначені в законі засоби і способи захисту з метою виявлення обставин, що виправдовують обвинуваченого, пом’якшують його відповідальність, та надавати йому необхідну юридичну допомогу (ст. 48 КПК) не означає, що він має доводити невинуватість через обов’язкове подання доказів. Захисник може обмежитися обґрунтованим твердженням, що обвинувач не встановив обставини предмета доказування (ст. 64 КПК). Активність або пасивність захисника в процесі доказування — питання тактики та його професійної підготовки, хоча чинне законодавство і закріплює низку прав (ст. 48 КПК, ст. 6 Закону України «Про адвокатуру»), реалізуючи які захисник може брати активну участь у доказуванні.