18.Процесуальне положення обвинуваченого.

Обвинувачений — це особа, щодо якої у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку винесена постанова про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 43 КПК). Після призначення справи до судового розгляду обвинувачений називається підсудним (ч. 1 ст. 43 КПК).

Постанову про притягнення як обвинуваченого виносить слідчий, якщо є досить доказів, які вказують на вчинення злочину цією особою (ст. 131 КПК). Постанова про притягнення як обвинуваченого викликає певні процесуальні наслідки: обвинувачений має право знати, у чому його обвинувачують, і набуває права, реалізуючи які він захищає свої законні інтереси; на обвинуваченого покладають певні обов’язки.

Слідчий зобов’язаний у ході провадження у справі роз’ясняти обвинуваченому його права і забезпечувати їх здійснення; до обвинуваченого у встановленому законом порядку можуть бути застосовані запобіжні заходи та інші примусові заходи. Пред’явлення обвинувачення регулюється ст. 140 КПК.

Обвинувачений є учасником процесу, що здійснює функцію захисту (ч. 4 ст. 161 КПК). Для успішного захисту обвинуваченому надається можливість захищатися як самостійно, встановленими законом засобами (ч. 2 ст. 21 КПК), так і користуватися послугами захисника. Право мати захисника роз’ясняється обвинуваченому до першого допиту, про що складається протокол (ч. 2 ст. 21 КПК). Обвинуваченому також у ході досудового слідства повинні бути роз’яснені і забезпечені права, передбачені статтями 19, 43, 142, 197, 202, 218 КПК.

19. Процесуальне положення підозрюваного.

Підозрюваним є особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину відповідно до статей 106 і 115 КПК; або до якої застосовано запобіжний захід відповідно до ст. 148 КПК до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого (ч. 1 ст. 431 КПК). Ніякі інші обставини не можуть бути підставою для визнання особи підозрюваним.

Для визнання особи підозрюваним необхідна наявність доказів, що дають підставу підозрювати особу у вчиненні злочину; підстав і умов, передбачених законом для затримання її (частини 1 і 2 ст. 106 КПК), або для обрання запобіжного заходу. Процесуальним актом визнання особи підозрюваним, залежно від підстав прийняття цього рішення, є протокол затримання або постанова про обрання запобіжного заходу відповідно до ст. 148 КПК до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

Підозрюваний є необов’язковим учасником кримінального судочинства. Якщо запобіжні заходи до винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого або затримання за підозрою у вчиненні злочину не застосовувалися, підозрюваний у процесі взагалі не з’являється.

У положенні підозрюваного особа може перебувати: при затриманні у порядку, передбаченому ст. 106 КПК, — не більше 72 годин з моменту затримання (частини 5 і 9 ст. 106 КПК). При наявності підстав, передбачених ч. 8 ст. 106 КПК, затримання може бути продовжено суддею до десяти діб, а за клопотанням підозрюваного — до п’ятнадцяти діб. Рішення про затримання підозрюваного може бути оскаржено ним до суду у порядку й у строки, встановлені частинами 7, 8 і 9 ст.106 КПК.

Якщо до підозрюваного обрано запобіжний захід, то він діє протягом 10 діб з моменту його обрання. Якщо після закінчення цього строку йому не буде пред’явлене обвинувачення, запобіжний захід повинен бути скасований (ч. 4 ст. 148 КПК).

Негайно після затримання або обрання запобіжного заходу підозрюваному повинні бути роз’яснені його процесуальні права, передбачені ч. 2 ст. 431 КПК.