17. Слідчий в кримінальному процесі його завдання і повноваження. Процесуальна самостійність слідчого.

Слідчий — посадова особа, уповноважена в межах компетенції, передбаченої кримінально-процесуальним законодавством, здійснювати досудове слідство у кримінальній справі. Відповідно до чинного законодавства органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки (ст. 102 КПК). Обсяг процесуальних повноважень і процесуальне положення слідчого не залежать від його відомчої приналежності — вони однакові.

Слідчий повинен виявити подію злочину і встановити осіб, винних у його вчиненні; установити фактичні обставини злочинної події й дані, що характеризують суб’єкта злочину. Слідчий повинен зібрати, перевірити та оцінити докази, притягнути осіб, які вчинили злочин, як обвинувачених, вжити заходів до забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної злочином, а також можливої конфіскації майна. Для цього слідчий проводить допити, огляди, обшуки, впізнання та інші слідчі дії.

У межах своєї компетенції слідчий уповноважений порушити кримінальну справу, прийняти її до свого провадження; викликати будь-яку особу для допиту, призначати експертизи; вимагати від установ, посадових осіб і громадян надання предметів і документів на підставах і в порядку, встановлених законом; визнавати особу потерпілою, цивільним позивачем або цивільним відповідачем; затримувати осіб по підозрі у вчиненні злочину, застосовувати до них запобіжні заходи, припиняти та закривати провадження у справі або направляти справу прокуророві для передачі її в суд для розгляду по суті.

По розслідуваних ним справах слідчий вправі давати органам дізнання обов’язкові для виконання письмові доручення про проведення оперативно-розшукових заходів та окремих слідчих дій (ч. 3 ст. 114 КПК), про виконання постанов про затримання, привід, про провадження інших процесуальних дій, а також вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Разом з тим слід зазначити, що слідчий не може доручати органу дізнання провадження таких слідчих та процесуальних дій, які мають найбільш важливе значення по кримінальній справі або вимагають кваліфікованого виконання, наприклад, пред’явлення постанови про притягнення особи як обвинуваченого та допит обвинуваченого.

Процесуальна самостійність слідчого — один із принципів стадії досудового розслідування. Ніхто, крім прокурора, начальника Головного слідчого підрозділу (управління, відділу, відділень, старшого групи), їхніх заступників, у межах повноважень, визначених Кримінально-процесуальним кодексом і функціональними обов'язками, не може витребувати матеріали, на підставі яких слідчим відмовлено у порушенні кримінальної справи, чи саму кримінальну справу для перевірки чи яким-небудь іншим засобом втручатися в процесуальну діяльність слідчого.

Процесуальна самостійність слідчого є суб’єктивним та об’єктивним аспектами реалізації його процесуального статусу. Суб’єктивні моменти обумовлені проявом внутрішнього переконання слідчого щодо прийняття рішення по кримінальній справі. Об’єктивні засади характеризують процесуальну незалежність слідчого та відображають його становище по відношенню до інших органів влади і осіб.

Процесуальна самостійність слідчих забезпечується гарантіями їх самостійності. Гарантії правового захисту процесуальної самостійності слідчого – це система нормативно передбачених умов і засобів, яка забезпечує можливість безперешкодного практичного виконання слідчим своїх повноважень відповідно до вимог закону та внутрішнього переконання в ході провадження досудового слідства. Гарантією реального забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчого можна вважати відокремлення слідчих структур з відомчого підпорядкування та створення єдиного слідчого апарату з вертикальною підлеглістю. Це також буде слугувати об’єднанню зусиль у галузі боротьби зі злочинністю, сприяти рівномірному розподіленню навантаження на слідчих та ін. Найбільш продуктивними гарантіями процесуальної самостійності та незалежності слідчого в сучасних умовах можна визнати процесуальний примус, юридичну відповідальність та правові санкції.

Процесуальна самостійність слідчого виражається у наступному. Він самостійно приймає рішення про спрямування слідства та провадження відповідних слідчих їй за винятком випадків, коли законом передбачено одержання санкції від прокурора чи постанови від судді. Водночас, процесуальна самостійність слідчого поєднується з його персональною відповідальністю за своєчасне і правильне розслідування справ, прийняття щодо них законних і обґрунтованих рішень. Окрім того, відповідно до Наказу № 1600 МВС України начальник органу внутрішніх справ зобов'язаний організовувати регулярні (не менше 1 разу на місяць) висвітлення в засобах масової інформації, серед населення, громадських організаціях результати слідчої роботи.

Однак, незважаючи на широту своїх повноважень, слідчі не вправі проводити оперативно-розшукову діяльність. Вжиття оперативно-розшукових заходів пов’язаних з виявленням ознак злочину та осіб, що його вчинили покладається на органи дізнання (ч.1 ст.103 КПК України). В даному випадку самостійність слідчого виражається у повноваженні безпосереднього звернення до органів дізнання з клопотанням про вчинення оперативно-розшукових заходів та контролем за їх виконанням.