68Підстави, порядок накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку.

Для того, щоб накласти арешт на кореспонденцію, потрібна наявність достатніх підстав вважати, що в листах, телеграфній й іншій вихідній чи вхід­ній кореспонденції осіб містяться дані про скоєння злочину або доку­менти й предмети, які мають доказове значення, і якщо іншим спосо­бом отримати ці дані неможливо. При цьому до кореспонденції, на яку може бути накладено арешт, належать листи всіх видів (прості, цінні, рекомендовані), бандеролі (цінні й прості), посилки, поштові контейнери, поштові листівки, телеграми, перекази, повідомлення факсимільного зв'язку, радіограми тощо.

У відповідності з ч. 3 ст. 187 КПК арешт на кореспонденцію може бути накладено з метою попередження й розкриття злочину й до по­рушення кримінальної справи.

Для накладення арешту на кореспонденцію слідчий за згодою з прокурором звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства. Останній або його заступник розглядає подання, вивчає матеріали справи, при необхідності заслуховує слід­чого, вислуховує думку прокурора, після чого залежно від підстав для прийняття такого рішення виносить постанову про накладення аре­шту на кореспонденцію або про відмову в цьому. Така постанова оскарженню не підлягає і на неї не може бути внесено подання проку­рором (ч. 4 ст. 187 КПК). У постанові про накладення арешту на корес­понденцію зазначаються: кримінальна справа та підстави, у відповід­ності з якими буде проводитися ця слідча дія, прізвище, ім'я та по батькові особи, кореспонденція якої буде затримуватись, точна адреса цієї особи, види поштово-телеграфних відправлень, на який наклада­ється арешт, термін, на який зберігається арешт (якщо його можна визначити, однак не більше строку досудового слідства), назва устано­ви зв'язку, на яку покладається обов'язок затримувати кореспонден­цію і повідомляти про це слідчого.

Постанова про накладення арешту на кореспонденцію слідчий на­правляє начальнику відповідної установи зв'язку, для якого вона обов'язкова, з вказівкою, за якою адресою і по якому телефону слід повідомити у випадку надходження кореспонденції, що цікавить слідчого. Начальник установи після затримання кореспонденції зо­бов'язаний протягом доби сповістити про це слідчого.

Огляд кореспонденції проводиться в установі зв'язку за участю по­нятих is числа службовців цієї установи, оскільки лише такий порядок повинен гарантувати особі від необгрунтованого обмеження його конституційного права на таємницю переписки, телеграфної й іншої кореспонденції. В необхідних випадках розкриття й огляд посилок, бандеролей слід проводити за участю і після консультації зі спеціаліс­тами, зокрема у вибуховій справі.

Якщо виявлені документи або предмети, що мають доказове зна­чення, слідчий проводить виїмку відповідної кореспонденції або об­межується зняттям копій а певних відправлень. При відсутності до­кументів або предметів, які мають доказове значення, слідчий дає вказівку про вручення оглянутої кореспонденції або про її затриман­ня на встановлений ним термін. Про кожний випадок проведення огляду, виїмки або затримання кореспонденції слідчий складає про­токол, де зазначається, які саме відправлення були оглянуті, що з них вилучено, і що повинно бути доставлено адресату чи тимчасово затри­мано, з яких відправлень зняті копії (ч.ч. 1, 3 ст. 187 КПК).

Зняття інформації з каналів зв'язку. Згідно з ч. 1 ст. 187 КПК зняття інформації з каналів зв'язку (телефонний, телеграфний, радіо­телефонний, радіорелейний, IP-телефонія, тобто Інтернет тощо) може бути застосовано при наявності достатніх підстав вважати, що в ін­формації, якою обмінюються підозрювані, обвинувачені між собою й з іншими особами, містяться дані щодо вчиненого злочину, які мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані не­можливо.

Зняття інформації з каналів зв'язку з метою запобігання і розкрит­тя злочину як слідча дія може бути застосовано до порушення кримі­нальної справи (ч. З ст. 187 КПК).

За аналогією з накладенням арешту на кореспонденцію, слідчий за погодженням з прокурором також звертається з поданням до голови апеляційного суду за місцем провадження слідства про зняття інформації з каналів зв'язку.

У постанові суду про зняття інформації з каналів зв'язку вказуєть­ся кримінальна справа та фактичні обставини проведення цієї слідчої дії, прізвище, ім'я та по батькові особи, з каналів зв'язку якої буде зніматися інформація, точна адреса цієї особи, види цих каналів, тер­мін, протягом якого буде зніматися інформація, назва установи, на яку покладається обов'язок знімати інформацію і повідомляти про це слідчого (ч. 6 ст. 187 КПК). Постанова виноситься в режимі, який за­безпечує нерозголошення даних досудового слідства або оперативно- розшукової діяльності (ч. 10 ст. 187 КПК).

Постанова про зняття інформації з каналів зв'язку направляється слідчим начальнику відповідної установи, для якого вона обов'язкова. Останній знімає інформацію і протягом доби повідомляє про це слід­чого.

Отримавши фонограму в опечатаному вигляді із супровідним лис­том, слідчий за участю понятих, спеціалістів проводить огляд і прослуховування фонограми, про що складає протокол. У випадку вияв­лення в отриманій інформації відомостей, які мають доказове значен­ня, в протоколі відтворюється відповідна частина запису, після чого слідчий своєю постановою додає фонограму до кримінальної справи як речовий доказ (ч. 4 ст. 187-1 КПК). Фонограма зберігається в опеча­таному вигляді в умовах, що виключають можливість її прослуховування, тиражування сторонніми особами, а також забезпечуючи її збереження й технічну придатність для повторного прослуховування, в тому числі і в судовому засіданні, а також у випадку можливого при­значення вокалографічної експертизи.

69.Притягнення особи як обвинуваченого. Постанова про притягнення як обвинуваченого, її зміст та форма.

Згідно з ч. 1 ст. 43 КПК обвинуваченим є особа, щодо якої в уста­новленому законом порядку винесена постанова про притягнення до участі в справі як обвинуваченого. Згідно зі ст. 5 КПК ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше як на підставах і в поряд­ку, встановлених законом. Ст. 131 КПК такою підставою називає до­статність доказів, що вказують на вчинення злочину певною особою. Таким чином, на час притягнення особи як обвинуваченого слідчий у ході всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи повинен зібрати таку сукупність обвинувальних доказів, які б у зультаті їхньої оцінки переконали його в тому, що, по-перше, злочин¹ у вигляді суспільно небезпечної, протиправної і кримінально карної дії або бездіяльності було вчинено, і, по-друге, його умисно чи з не­обережності вчинила саме дана особа.

Обов'язковою умовою обґрунтованості притягнення особи як обви­нуваченого є відсутність обставин, які виключають провадження у кримінальній справі (ст. 6 КПК).

Притягнення особи як обвинуваченого повинно бути своєчасним тобто здійснюватися зразу чи після встановлення для цього достатніх, вагомих і достовірних доказів.

Органи дізнання не мають права притягувати особу як обвинуваче­ного, як від свого імені, так і за дорученням слідчого. Враховуючи важ­ливість акту притягнення як обвинувачення, то здійснення його — ц_е виключна компетенція слідчого.

Пред'явлення обвинувачення особі з порушенням вимог закону щодо підслідності (ст. 112 КПК) повинно визнаватися недійсним.

Процедура притягнення особи як обвинуваченого в кримінальній справі (окрім справ приватного обвинувачення і протокольної фор­ми) складається із декількох самостійних процесуальних дій (ета­пів): а) винесення слідчим постанови про притягнення особи як обви­нуваченого; б) пред'явлення особі обвинувачення; в) роз'яснення прав обвинуваченому; г) допит обвинуваченого (ст.ст. 132,143 КПК).

Маючи у своєму розпорядженні достатню кількість доказів вину­ватості певної особи у вчиненні злочину і переконавшись у відсутності обставин, які виключають провадження у справі, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.

Зміст даної постанови визначають статті 130 та 132 КПК. Вона складається з трьох частин: вступної, описової (мотивувальної) та ре­золютивної. У вступній частині постанови вказується: де, коли, хто, кому в якій справі пред'являє обвинувачення. В описовій (мотиву­вальній) частині вказуються прізвище, ім'я та по батькові обвинува­ченого, викладається фактична сторона злочинного діяння, а також перелік обставин, які визначають кваліфікацію інкримінованого зло­чину, тобто так звана загальна формула обвинувачення, що склада­ється з диспозиції статті (статей) Особливої частини КК, а також по­силання на статті Загальної частини кримінального закону. Подаль­ше викладення інкримінованих обвинуваченому діянь повинно бути вкрай конкретизовано, а тому у формулюванні обвинувачення слід вказувати: характер злочинного діяння (діянь), час, місце, спосіб і за­соби його вчинення, мотиви, якими керувалася особа, що скоїла зло­чин, та досяжні при цьому цілі, а також завдана шкода тією мірою, якою це встановлено на момент пред'явлення обвинувачення. Закон не вимагає, щоб у постанові слідчий наводив докази та їх джерела, якими обґрунтовується обвинувачення, але при необхідності їх мож­на навести, наприклад, коли мова йде про висновки судово-медичної експертизи з приводу причин смерті або ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, фактів затримання з речовим доказом або явки з повин­ною тощо. При пред'явленні обвинувачення у вчиненні декількох зло­чинів (або епізодів злочинної діяльності), які охоплюються одним складом злочину, обставини, які відповідають ознакам кожного з ін­кримінованих діянь (або епізодів), описуються в постанові окремо. Якщо обвинуваченому ставиться у вину скоєння декількох злочинів,

що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, то в постанові про притягнення особи як обвинуваченого повинно бути ві­дображено, які конкретно дії інкримінуються обвинуваченому по кожній статті окремо.

Якщо в кримінальній справі притягуються як обвинувачені де­кілька осіб, то стосовно кожного з них складається окрема постанова, в якій чітко вказується його конкретна роль у вчиненні злочину або серії злочинів.

У резолютивній частині постанови про притягнення як обвинува­ченого формулюється рішення слідчого про притягнення конкретної особи до кримінальної відповідальності і визначається юридична ква­ліфікація вчиненого діяння (діянь). При цьому вказуються прізвище, ім'я та по батькові, день, місяць і рік народження обвинуваченого, а також пункт, частина і стаття кримінального закону, який передба­чає відповідальність за дані злочини.

Постанову підписує слідчий, який її виніс. З моменту винесення постанови про притягнення як обвинуваченого особа стає обвинуваче­ним (ч. 1 ст. 43 КПК). Копія цієї постанови негайно направляється прокуророві.