31.Використання в доведенні даних, отриманих оперативним шляхом.

Ухвалений 18 лютого 1992 р. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» став важливим чинником у з’ясуванні проблеми співвідношення ОРД (оперативно-розшукової діяльності) і доказування. Здійснивши законодавче регламентування всієї оперативно-розшукової діяльності, після чого сама ОРД була легалізована, а матеріали, отримані в процесі її здійснення, втратили риси «даних, які не підлягають розголошенню», та імперативно визнавши, що матеріали оперативно-розшукової діяльності можуть бути надані для використання в кримінальному процесі безпосередньо, закон відкрив нові перспективи для використання в доказуванні матеріалів, отриманих оперативним шляхом, запровадив низку концептуально нових положень у правові основи, теорію й практику діяльності органів дізнання щодо розкриття та розслідування злочинів.

Згідно ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв’язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації проводяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурору протягом доби. Застосування цих заходів проводиться виключно з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. За результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві.

П. 2 ст. 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» проголошує, що матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами в кримінальній справі.

32. Свідчення свідка як джерело доказів. Права, обов'язки, відповідальність свідка.

Показання свідка — це відомості, повідомлені ним на допиті, що проведений у ході досудового розслідування по кримінальній справі чи в суді відповідно до вимог статей 166–170, 302–307 КПК України.

Таким чином, як самостійний вид доказів ці відомості можуть бути одержані лише при проведенні таких слідчих дій, як допит і очна ставка (яка за своєю сутністю є одночасним допитом двох осіб).

Предметом показань свідка є відомості про будь-які обставини, що підлягають встановленню по даній справі, у тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного та його взаємовідносини з ними (ч. 2 ст. 68, ч. 1 ст. 167 КПК). Свідок може давати показання про обставини, які він сприймав безпосередньо, або про ті, які йому відомі зі слів інших осіб. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело походження яких невідоме (ч. 3 ст. 68 КПК). Такі дані можуть використовуватись лише як орієнтовні, для висунення версій у справі.

Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Закон не встановлює вікових обмежень для свідків. У випадку необхідності як свідки можуть бути допитані й малолітні та неповнолітні діти. Свідок виникає під впливом самих обставин події злочину, що розслідується, а саме тому є незамінним. В усіх випадках перевага завжди надається ролі свідка і тим самим виключається будь-яка інша участь даної особи в цій самій справі (статті 54–63 КПК). Існують деякі категорії осіб, які наділені імунітетом свідка (від лат. immunitas — звільнення від чогось), тобто звільняються в силу закону від обов’язків свідчити. Імунітет свідка можна поділити на обов’язковий (абсолютний) і факультативний (відносний). При обов’язковому імунітеті взагалі забороняється допит певних осіб як свідків у справі. При факультативному імунітеті у осо би є право відмовитися від дачі показань у справі, але вона може за власним бажанням дати показання.

Відповідно до ст. 69 КПК не підлягають допиту як свідки, тобто мають абсолютний імунітет:

1) адвокати та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі — з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

2) захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого, позивача, відповідача — про обставини, які стали їм відомі при наданні юридичної допомоги підзахисним або довірителям;

3) особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них;

4) свідок, який відповідно до ст. 52-3 КПК дає показання під псевдонімом, — щодо дійсних даних про його особу;

5) особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який відповідно до ст. 523 КПК дає показання під псевдонімом, — щодо цих даних.

Факультативний імунітет від обов’язку свідчити у справі, тобто відмовитися давати показання як свідки мають право особи, перелічені у частинах 2, 3 ст. 69 КПК:

1) члени сім’ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;

2) особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім’ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину.

Не можуть без їх згоди бути допитані як свідки особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а також працівники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника (ч. 3 ст. 69 КПК). Дізнавач, слідчий, прокурор і суд перед допитом осіб, зазначених у частинах 1 і 2 ст. 69 КПК, зобов’язані роз’яснити їм право відмовитись давати показання, про що зазначається в протоколі допиту чи в протоколі судового засідання (ч. 4 ст. 69 КПК). Особа набуває процесуального статусу свідка з моменту його офіційного виклику для допиту як свідка.

Свідок має право: 1) на правову допомогу; 2) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача; 3) заявляти відвід перекладачу; 4) знати, у зв’язку з чим і у якій справі він допитується; 5) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту; 6) користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам’яті; 7) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім’ї та близьких родичів; 8) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження; 9) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого; 10) одержувати відшкодування витрат, пов’язаних з викликом для дачі показань.

У разі наявності відповідних підстав свідок має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом і в порядку, передбаченому статтями 521–525 КПК (ст. 691 КПК). Свідок зобов’язаний: 1) з’явитися в зазначені місце і час за викликом органу дізнання, слідчого, прокурора або суду; давати правдиві показання про відомі йому обставини в справі (ст. 70 КПК); не розголошувати дані досудового слідства, які стали йому відомі у зв’язку з провадженням у кримінальній справі, якщо він був попереджений про це в порядку ст. 121 КПК. Свідок може бути притягнутий до відповідальності:

1) при неявці без поважних причин може бути застосовано привід через органи внутрішніх справ (ч. 2 ст. 70 КПК). Крім того, суд за такі дії вправі накласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати (ч. 3 ст. 70 КПК); 2) за злісне ухилення від явки до суду, до органів досудового слідства або дізнання свідок несе відповідальність відповідно за ч. 1 ст. 185-3 або ст. 185-4 КУпАП (ч. 2 ст. 71 КПК); 3) за відмову дати показання про відомі обставини в справі, а також за дачу завідомо неправдивих показань свідок несе кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України; 3) за розголошення даних досудового слідства свідок несе відповідальність за ст. 387 КК.

Показання свідка, як і будь-які інші докази у справі, повинні бути ретельно перевірені та оцінені. Свідками можуть бути особи як не заінтересовані, так і заінтересовані в результатах справи, як родичі та друзі обвинуваченого, потерпілого, так і особи, що перебувають з ними у неприязних стосунках, тощо. Всі ці обставини повинні враховувати ся при оцінці показань зазначених осіб, але вони не можуть бути підставою для усунення їх від справи (з мотивів дружби, ворожнечі, родинних зв’язків або будь-якої іншої заінтересованості в результатах справи). У показаннях добросовісних свідків можливі помилки, які можуть бути наслідком як суб’єктивних властивостей свідка (вади органів слуху, зору, переляканий стан, сп’яніння, погана пам’ять і т. п.), так і об’єктивних умов сприйняття (погане освітлення, дуже велика відстань і т. п.). Показання свідка перевіряються шляхом аналізу їх змісту, співставлення з іншими доказами, провадження повторних або нових слідчих дій (очних ставок, відтворення обстановки і обставин події тощо), провадження оперативно-розшукових заходів.