23Поняття, предмет та підстави цивільного позову у кримінальному процесі.

Під цивільним позовом у кримінальній справі розуміють вимогу особи, якій завдано шкоду від злочину, її представника чи в її інтере­сах прокурора, до обвинуваченого чи осіб, які за законом несуть відпо­відальність за його дії, про відшкодування цієї шкоди, про що заявля­ється органам, які ведуть кримінальний процес, і вирішується судом разом із кримінальною справою. Цивільний позов у кримінальній справі має подвійну правову природу: матеріально-правову (цивільну) та процесуально-правову (кримінально-процесуальну).

Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом із кримінальною справою (ст. 28 КПК). Прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не мо­жуть захистити свої права.

Предметом цивільного позову у кримінальній справі є вимога про відшкодування шкоди, завданої злочином, а також витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину. Фізичні та юридичні особи, які постраждали внаслідок злочину, впра­ві пред'явити цивільний позов у кримінальній справі про відшкоду­вання: прямої безпосередньої майнової шкоди, завданої злочином; не- одержаних унаслідок учинення злочину прибутків; витрат на віднов­лення здоров'я потерпілого; витрат на поховання потерпілого в разі його смерті та виплати на утримання непрацездатних членів його сім'ї-

Ураховуючи положення постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни № 4 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшко­дування моральної (немайнової) шкоди», відшкодуванню в криміналь­ній справі підлягає як майнова, так і моральна шкода, хоча ст. 28 КПК закріплює можливість відшкодування лише матеріальної шкоди.

У кримінальній справі не можуть розглядатися регресні позови ор­ганів страхування і соціального захисту населення, підприємств, установ чи організацій, які відшкодували потерпілому шкоду до роз­гляду справи в суді. Такі позови заінтересовані особи можуть пред'я­вити в порядку цивільного судочинства (п. 5 постанови Пленуму Вер­хового Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» від 31.03.89 p.).

Підставами цивільного позову у кримінальній справі є: подія зло­чину, яким завдано шкоду; наявність шкоди, заподіяної особі; причинно-наслідковий зв'язок між подією злочину та шкодою, питан­ня про відшкодування якої ставиться; вина заподіювача шкоди.

Цивільний позов може бути пред'явлено до: обвинуваченого; осіб, які несуть цивільно-правову відповідальність за його дії. Особи, спіль­ними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солі­дарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини (ст. 1190 ЦК). Шкода, завда­на спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рі­шенням суду (ст. 1182 ЦК). У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не дове­дуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня осо­ба перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в част­ці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шко­ди було завдано не з його вини (ст. 1179 ЦК). Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час вико­нання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК). Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішення­ми, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Ав­тономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Ав­тономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК).

24. Поняття, структура предмету доказування. Межі доказування.

За природою кримінально-процесуальне доказування є пізнавальною діяльністю, наслідком здійснення якої є формування суб’єктивного образу об’єктивної дійсності про подію минулого, а за характером являє собою складно структуровану діяльність і має розглядатися:

1) як встановлення та дослідження обставин справи, що входять до предмета доказування (ст. 64 КПК), тобто діяльність відповідних державних органів і учасників процесу по збиранню (формуванню), перевірці й оцінці доказів, з одного боку; 2) як логічне формулювання та обґрунтування певної тези, висновків у процесуальних рішеннях по кримінальній справі — з другого боку. Таким чином, кримінально-процесуальне доказування — це діяльність суб’єктів, які ведуть кримінальний процес, по збиранню (формуванню), перевірці й оцінці доказів, а також висуненню ними на підставі необхідної та достатньої сукупності доказів певних правових тез із відповідним обґрунтуванням у процесуальних рішеннях по кримінальній справі.

Доказування — це єдиний та нерозривний процес, елементи якого тісно переплітаються один з одним. Здійснюється воно в різних стадіях із притаманними для кожної з них процесуальними особливостями.

У стадії порушення кримінальної справи, де можливість доказування обмежена провадженням лише таких слідчих дій, як огляд місця події (ст. 190 КПК), накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку (ст. 187 КПК), на посадову особу, яка прийняла таке рішення, покладено обов’язок установлення наявності або відсутності в отриманій інформації достатніх даних, що вказують на ознаки злочину (ст. 94 КПК). Зазначені слідчі дії можуть проводитися тільки для забезпечення доказової інформації від можливої її втрати (перекручення) (ст. 190 КПК) та запобігання вчиненню злочину (ст. 187 КПК).

Предмет доказування (статті 64, 23 КПК України) — це сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, які потрібно встановити по кожній кримінальній справі і які мають правове значення для правильного вирішення справи по суті. При провадженні досудового розслідування і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: 1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; 3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують та обтяжують покарання; 4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння; 5) причини та умови, які сприяли вчиненню злочину.

Перелік обставин (предмет доказування) є загальним, оскільки: по-перше, перераховані обставини підлягають доказуванню як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового розгляду; по-друге, названі обставини є основою не тільки обвинувального висновку, але й вироку, постанови (ухвали) про закриття справи; по-третє, ці обставини підлягають доказуванню у кожній кримінальній справі. Загальний предмет доказування при розслідуванні та вирішенні кримінальної справи по суті конкретизується та доповнюється обставинами, які орган дізнання, слідчий та суд мають встановити відповідно до змісту диспозиції статті КК, за якою було порушено кримінальну справу та/або притягнуто особу як обвинуваченого. Предмет доказування має специфічні особливості у провадженнях стосовно справ про злочини й суспільно небезпечні діяння неповнолітніх (статті 433, 448 КПК), осіб, які захворіли після вчинення злочину на душевну хворобу або вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності (статті 417, 420 КПК).

Із предметом доказування тісно пов’язане поняття меж доказування по кримінальній справі. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою як мета і засіб її досягнення. Межі доказування визначають глибину, ступінь дослідження обставин справи, коло, обсяг доказів та їх джерел, необхідних для цього. Під межами доказування слід розуміти такий обсяг доказового матеріалу, який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин, які входять до предмета доказування, та правильне вирішення справи. Отже, у кримінальній справі має бути встановлено необхідну та достатню сукупність доказів, інтегративною властивістю якої стане формування внутрішнього переконання суб’єкта, який веде кримінальний процес, про наявність чи відсутність обставин, що входять до предмета доказування.

На кожній стадії кримінального процесу може відбуватися уточнення меж доказування. Це залежить, з одного боку, від можливості та обґрунтованої необхідності зміни слідчим і прокурором кваліфікації злочину під час розслідування або змісту висуненого обвинувачення в цілому, з другого — рухливість меж доказування пов’язана із змагальною конструкцією здійснення кримінального судочинства, яка на тій чи іншій стадії має більшу або меншу питому вагу. Тому, наприклад, за волевиявленням сторони обвинувачення та сторони захисту можуть бути змінені межі доказування у стадії судового розгляду відповідно до ст. 299 КПК щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватися стосовно тих обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким із сторін не оспорюються (скорочене судове слідство), але такого інституту в стадії досудового розслідування кримінально-процесуальне законодавство не містить.

25. Підстави і порядок заяви відводів і самовідводів в кримінальному процесі.

Метою застосування інституту відводів є: 1) належне виконання завдань кримінального судочинства (ст. 2 КПК); 2) забезпечення всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи; 3) винесення законного, обґрунтованого і справедливого рішення по кримінальній справі.

Суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді кримінальної справи, якщо він: 1) є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого; 2) брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; 3) під час досудового розслідування справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи; а також розглядав питання про усунення захисника в порядку, передбаченому ст. 61-1 цього Кодексу; 4) особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи; 5) при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об’єктивності. У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою (ст. 54 КПК). У статті 55 КПК перелічені підстави, які виключають участь судді при повторному розгляді справи.

При наявності однієї з обставин, передбачених статтями 54 і 55 КПК, суддя і народний засідатель зобов’язані заявити самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народному засідателю може бути заявлений прокурором, підсудним, захисником, потерпілим та його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками (ч. 1 ст. 56 КПК), а також законним представником неповнолітнього підсудного (ст. 26-1, ч. 2 ст. 44-1 КПК), засудженим і виправданим (ч. 1 ст. 362, ч. 3 ст. 394, ст. 400-10 КПК). Відвід прокурору, експерту, спеціалісту і перекладачу має право заявити в тому числі підозрюваний (ч. 2 ст. 43-1 КПК) та обвинувачений (ч. 2 ст. 43, п. 5 ч. 1 ст. 142; п. 1 ч. 1 ст. 197 КПК). Заяви про самовідвід чи відвід подаються до початку судового слідства, крім випадків, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства (ч. 2 ст. 56 КПК).

При одноособовому розгляді справи відвід, заявлений судді, вирішується постановою голови районного (міського) суду. Питання про відвід вирішується постановою голови міжрайонного (окружного) суду, коли: а) до складу районного (міського) суду обрано одного суддю; б) відвід заявлено голові районного (міського) суду. При колегіальному розгляді справи відвід, заявлений: а) судді або народному засідателю, вирішується іншими суддями без судді, якого відводять. При рівності голосів суддя вважається відведеним; б) двом суддям або всьому складу суду, вирішується судом у повному складі простою більшістю голосів (частини 1–3 ст. 57 КПК). У разі відводу або самовідводу судді чи народного засідателя вони замінюються іншим суддею чи народним засідателем (статті 258, 259 КПК). Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті (ч. 2 ст. 57 КПК), ухвала про це викладається у вигляді окремого документа, який підписується всім складом суду і підлягає оголошенню в судовому засіданні (частини 1, 3 ст. 273 КПК).

Правила, передбачені статтями 54 і 56 КПК, стосуються прокурора. Не можуть бути підставою для відводу обставини, коли прокурор брав участь у проведенні досудового слідства, у розгляді справи в суді першої інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку (ч. 1 ст. 58 КПК). Рішення про відвід прокурора на досудовому слідстві приймає вищестоящий прокурор, а в суді — суд, який розглядає справу, або одноособово суддя (ч. 2 ст. 58 КПК).

Слідчий і особа, яка провадить дізнання, за наявності загальних підстав, які виключають їх участь у кримінальній справі (ч. 1 ст. 60 КПК), повинні заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. Останню, крім осіб, названих у ч. 2 ст. 60 КПК, вправі подати і підозрюваний (ч. 2 ст. 431 КПК). Участь слідчого чи особи, яка провадить дізнання, у дізнанні чи досудовому слідстві не є підставою для їх усунення від подальшого розслідування справи. Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин (ч. 3 ст. 60 КПК). Проведення розслідування кримінальної справи особою, яка підлягає відводу, винесення рішення незаконним складом суду визнаються істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону (ч. 1, пп. 2, 5 ч. 2 ст. 370 КПК) і є підставою для: а) повернення справи на додаткове розслідування (пп. 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 року № 2 «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування»); б) скасування або зміни судових рішень (п. 3 ч. 1 ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК).

Згідно з ч. 1 ст. 61-1 Правила, регламентовані ст. 54 КПК, стосуються перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання з тим обмеженням, що їх попередня участь у цій справі як перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу. Питання про самовідвід чи відвід, заявлений під час: а) провадження дізнання чи досудового слідства, вирішується особою, яка провадить дізнання, слідчим або прокурором; б) судового розгляду, — судом або суддею, який одноособово розглядає справу (ст. 62 КПК).

За загальним правилом відвід або самовідвід можуть бути заявлені як у письмовій формі, у вигляді окремого документа, так і в усній — заява заноситься до протоколів слідчої дії або судового засідання. До прийняття рішення щодо заявленого відводу чи самовідводу відповідні суб’єкти кримінально-процесуальної діяльності продовжують виконувати свої функції. Факт подання такої заяви не зупиняє проведення слідчих чи інших процесуальних дій.