- •1. Кримінально – процесуальне право. Джерела.
- •5. Кримінально-процесуальні функції, їхні поняття та види.
- •13. Загальна характеристика субєктв владних повноважень.
- •14.Суд як суб'єкт кримінального процесу.
- •15. Прокурор в кримінальному судочинстві. Процесуальне положення прокурора в досудових і судових стадіях.
- •17. Слідчий в кримінальному процесі його завдання і повноваження. Процесуальна самостійність слідчого.
- •18.Процесуальне положення обвинуваченого.
- •19. Процесуальне положення підозрюваного.
- •20. Процесуальне положення потерпілого і його представника.
- •21. Процесуальне положення захисника. Порядок запрошення, призначення, заміни захисника.
- •22. Процесуальне положення цивільного позивача і цивільного відповідача.
- •23Поняття, предмет та підстави цивільного позову у кримінальному процесі.
- •26. Класифікація доказів.
- •27.Поняття, властивості доказів.
- •28.Поняття, елементи процесу доказування.
- •29. Суб'єкти процесу доказування. Обов'язок доказування.
- •30. Презумпція невинності, її роль в доведенні.
- •31.Використання в доведенні даних, отриманих оперативним шляхом.
- •32. Свідчення свідка як джерело доказів. Права, обов'язки, відповідальність свідка.
- •33. Свідчення обвинуваченого і підозрюваного як джерела доказів.
- •34. Висновок експерта як джерело доказів. Обов'язкове призначення експертизи.
- •35. Речові докази, поняття, види, порядок збирання і перевірки.
- •37.Поняття, види заходів кримінально-процесуального примуcу.
- •38. Поняття, види запобіжних заходів. Підстави їх обрання.
- •39. Підстави, порядок затримання особи, підозрюваної у скоєнні злочину.
- •40. Підстави, порядок обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
- •41. Строки тримання під вартою підозрюваних і звинувачених, порядок продовження строків.
- •42. Підстави, порядок застосування підписки про невиїзд як запобіжний захід.
- •43. Порядок і умови застосування застави як запобіжного заходу.
- •44.Поняття, значення приводів для порушення кримінальної справи.
- •45. Рішення, що приймаються у стадії порушення кримінальної справи.
- •47. Сроки досудебного следствия
- •48. Перевірка приводів і підстав до порушення кримінальної справи, порядок, строки, засоби перевірки.
- •49. Нагляд прокурора і контроль суду у стадії порушення кримінальної справи.
- •51. Загальні умови досудового слідства.
- •52.Поняття, види, строки дізнання.
- •53. Поняття, значення, форми взаємодії слідчого з органами дізнання.
- •54. Поняття, види підслідності.
- •55.Поняття, види слідчих дій.
- •57. Гарантії прав особистості при проведенні обшуку, виїмки, накладенні арешту на кореспонденцію.
- •58. Особливості провадження слідчих дій у зв'язку із забезпеченням безпеки осіб, що беруть участь в них.
- •59. Огляд: поняття, види, процесуальний порядок проведення.
- •61. Освідування: поняття, види, процесуальний порядок проведення.
- •62.Підготовка і призначення судової експертизи. Випадки обов'язкового призначення експертизи. Види експертиз.
- •63. Підстави, умови, порядок провадження обшуку.
- •64.Поняття, підстави, порядок відтворення обстановки і обставин події.
- •66. Процесуальний порядок виклику і допиту свідків потерпілих на досудовому слідстві.
- •68Підстави, порядок накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку.
- •70. Процесуальний порядок пред'явлення обвинувачення. Допит обвинуваченого.
- •71.Зміна і доповнення обвинувачення на досудовому слідстві.
- •72. Підстави та процесуальний порядок зупинення та відновлення досудового слідства.
- •75. Закінчення досудового слідства складанням обвинувального висновку.
- •76. Закінчення досудового слідства складанням постанови про закриття справи. Оскарження постанови про закриття кримінальної справи.
- •77. Закінчення досудового слідства складанням постанови про направлення справи до суду для її закриття та звільнення особи від кримінальної відповідальності.
- •78. Нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства.
38. Поняття, види запобіжних заходів. Підстави їх обрання.
Запобіжні заходи — це різновид заходів кримінально-процесуального примусу попереджувального характеру, які застосовуються за наявності підстав і в порядку, встановленому законом, уповноваженими на те органами та посадовими особами відносно підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства і суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі, продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.
Система запобіжних заходів, підстави та порядок їх застосування регулюються гл. 13 КПК. Вони можуть застосовуватися як на досудовому провадженні, так і при розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій.
Запобіжні заходи характеризуються певними ознаками: вони завжди пов’язані з обмеженням конституційних прав особи; застосовуються виключно за наявності підстав, передбачених ст. 148 КПК; застосовуються до обмеженого кола осіб — підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та засудженого; мають специфічну мету — запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства і суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі, продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень; їх перелік, встановлений законом, є вичерпним (статті 149, 436 КПК).
Відповідно до КПК запобіжними заходами є: 1) підписка про невиїзд; 2) особиста порука; 3) порука громадської організації або трудового колективу; 4) застава; 5) взяття під варту; 6) нагляд командування військової частини; 7) затримання як тимчасовий запобіжний захід; 8) віддання під нагляд батьків, опікунів або піклувальників (застосовується до неповнолітніх обвинувачених), віддання під нагляд адміністрації дитячої установи (застосовується до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі).
За видом примусу запобіжні заходи в літературі поділяють на фізично-примусові та психолого-примусові. Фізично-примусові запобіжні заходи — взяття під варту (ст. 155 КПК), затримання (статті 106, 115 КПК). Ці заходи фізично обмежують особисту свободу підозрюваного, обвинуваченого, ізолюючи його від суспільства. Характер правообмежень у даному випадку обумовлює необхідність встановлення строку дії цих заходів. Психолого-примусові запобіжні заходи пов’язані із застосуванням щодо підозрюваного, обвинуваченого психічного впливу, який полягає у покладенні на них певних обов’язків, пов’язаних із забезпеченням їх належної поведінки і можливості застосування більш суворих запобіжних заходів у випадку їх невиконання. До цієї групи належать усі інші запобіжні заходи.
Залежно від строку, на який вони можуть бути застосовані, запобіжні заходи поділяють на заходи з обмеженим строком дії (затримання, взяття під варту) та запобіжні заходи без обмеженого строку дії (всі інші запобіжні заходи).
За порядком застосування запобіжні заходи можна поділити на такі групи: запобіжні заходи, що застосовуються за постановою особи, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду (підписка про невиїзд; особиста порука; порука громадської організації або трудового колективу; застава; нагляд командування військової частини; віддання неповнолітнього обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів або піклувальників або під нагляд адміністрації дитячої установи); запобіжні заходи, які застосовуються виключно за постановою судді або ухвалою суду (взяття під варту).
Підстави застосування запобіжних заходів сформульовані законодавцем уніфіковано стосовно всіх їх видів у ч. 2 ст. 148 КПК. Вони являють собою обґрунтоване припущення про можливу протиправну поведінку, а саме — що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений намагатиметься ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. Труднощі практичного характеру при обранні запобіжних заходів полягають у тому, що доказування підстав їх застосування має прогностичний характер, тобто спрямоване у майбутнє, а тому й повинно ґрунтуватися на конкретних фактичних даних, які свідчать про обґрунтованість прийнятого рішення. Постанова (ухвала) про застосування запобіжного заходу повинна спиратися на систему фактичних даних, які підтверджують ризик настання тих обставин, що зазначені у ч. 2 ст. 148 КПК, а тому і свідчать про необхідність його застосування. У зв’язку з цим слід визнати такою, що не відповідає закону, практику цитування особою, яка здійснює дізнання, слідчим або суддею в описово-мотивувальній частині постанови про застосування запобіжного заходу всіх підстав, зазначених у диспозиції ст. 148 КПК, без посилання на конкретні обставини, що свідчать про їх наявність. Це не може розцінюватися як належне обґрунтування прийнятого рішення. Як зазначив Європейський суд з прав людини у Рішенні «Ткачов проти України» від 13 грудня 2007 року, повторювання формальних підстав для взяття під варту, зазначених у ст. 148 КПК, без будь-якої спроби продемонструвати, яким чином вони застосовуються відносно справи заявника, не може бути розцінено як «відповідні» та «достатні» підстави застосування запобіжного заходу.
Умовами законності застосування запобіжних заходів є такі положення: прийняття рішення про їх застосування тільки після порушення кримінальної справи; вирішення даного питання компетентною особою; наявність підстав для обрання запобіжного заходу, які знайшли своє відображення в описово-мотивувальній частині постанови про його застосування; виконання вимог закону щодо порядку прийняття рішення (надання згоди прокурором, забезпечення права обвинуваченого постати перед суддею і дати пояснення (при вирішенні питання про взяття під варту); відсутність службового імунітету обвинуваченого.