13. Загальна характеристика субєктв владних повноважень.

Перша група — державні органи і посадові особи, які ведуть про­цес — суд, суддя, прокурор, слідчий, начальник слідчого відділу, ор­ган дізнання (особа, що проводить дізнання). На них покладається обов'язок провадження кримінально-процесуальних дій з порушен­ня, розслідування і вирішення справ про злочини. їхня діяльність має публічно-правовий характер.

Суб'єкти даної групи зобов'язані: забезпечити в межах своєї компе­тенції вирішення завдань кримінального процесу; забезпечити права і законні інтереси осіб у кримінальному процесі; забезпечувати повне, всебічне та об'єктивне дослідження обставин кримінальної справи; на них покладається обов'язок доказування у кримінальній справі.

Для забезпечення вирішення завдань кримінального процесу ці суб'єкти користуються державно-владними повноваженнями, здій­снюють провадження у справі і відповідають за його правильний хід і результат. Тільки вони мають право застосовувати норми права, за­ходи процесуального примусу відносно тих або інших осіб, виносити рішення про початок провадження у справі, його направлення та ви­рішення справи по суті. Кожний з них діє в межах своїх повноважень, виконуючи покладені на них кримінально-процесуальні функції, ви­рішує в процесі як загальні, так і спеціальні завдання (тобто, завдан­ня, властиві певному етапу провадження у кримінальній справі) і ви­користовує для цього особливі процесуальні засоби.

До всіх суб'єктів цієї групи пред'являється вимога незацікавленос­ті и результаті справи. Інакше, за наявності ознак прямої, особистої або непрямої зацікавленості в результаті справи, такі особи підляга­ють відведенню (самовідводу).

14.Суд як суб'єкт кримінального процесу.

Суд — єдиний суб’єкт кримінального процесу, на який покладається функція розгляду кримінальної справи (ч. 7 ст. 161 КПК). Тільки суду належить право визнати особу винною у вчиненні злочину і піддати її кримінальному покаранню (ч. 1 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 15 КПК), прийняти рішення про обмеження конституційних прав і свобод осіб, що беруть участь у досудових стадіях кримінального процесу (статті 29, 30 і 31 Конституції України, статті 106, 165-2, 165-3, 177, 178, 187, 187-1, 190, 205 КПК), а також здійснювати судовий контроль за законністю процесуальних рішень і процесуальних дій слідчого, особи, що провадить дізнання, і прокурора на досудових стадіях кримінального процесу (статті 99-1, 110, 234, 236–2368 КПК).

Суд є єдиним органом, який здійснює в державі судову владу.

У Законі України «Про судоустрій та статус суддів» наголошується: «Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства». Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ч. 1 ст. 124 Конституції України). Правосуддя у кримінальному процесі — це особливий вид державної діяльності, що полягає у розгляді і вирішенні різних соціальних конфліктів, пов’язаних зі злочином.

У кримінальному судочинстві суд — це активний його суб’єкт.

Тому не можна вважати суд виключно арбітром у кримінальному процесі. Коли суд здійснює правосуддя, він реалізує суддівську дискрецію, або суддівський розсуд. Суддівський розсуд — це передбачена юридичними нормами правозастосовна діяльність суду, яка здійснюється у процесуальній формі та встановлених кримінально-процесуальним законодавством межах, повинна бути мотивованою та полягає у виборі варіантів вирішення у кримінальному судочинстві правових питань, що виникають. У кримінальному процесі України суд не має права, розглядаючи кримінальну справу по суті, збирати докази. Але відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства він має широкі повноваження для того, щоб впливати на сторони, які беруть участь у кримінальному судочинстві з метою повного та об’єктивного дослідження обставин кримінальної справи. Щоб ця мета була досягнута, законодавець надає суду право з урахуванням думки учасників судового розгляду своєю постановою визначити обсяг та порядок доказів, які будуть досліджуватися у судовому засіданні (частини 1 та 2 ст. 29-9 КПК). Заборона суду збирати докази у кримінальній справі за власною ініціативою не позбавляє його права самостійно досліджувати докази, на які спираються сторони. Думка сторін відносно досліджених доказів для суду не є обов’язковою. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 67 КПК). Якщо суд вважає за потрібне перевірити або уточнити фактичні дані, що були одержані у ході судового слідства, він за власною ініціативою виносить судове доручення, яким доручає органу, що проводив розслідування, виконати певні слідчі дії, спрямовані на перевірку доказової інформації, отриманої у судовому засіданні (ч. 3 ст. 3151 КПК). Хоча суд досліджує тільки ті докази, на які спираються сторони, однак його вирок повинен бути законним, обґрунтованим та справедливим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті у судовому засіданні (ч. 2 ст. 323 КПК). Таким чином, суд, відправляючи правосуддя з кримінальних справ, у повному обсязі використовує суддівську дискрецію (суддівський розсуд), коли обирає порядок дослідження доказів, вирішує питання щодо клопотання учасників судового розгляду, досліджує та оцінює докази, виносить вирок. Тому суд у кримінальному процесі України є активним суб’єктом кримінального судочинства.

Правосуддя по кримінальних справах може здійснюватися як судом колегіально, так і суддею одноособово. Відповідно до ст. 17 КПК кримінальні справи в суді першої інстанції розглядаються суддею одноособово. Однак справи про злочини, за які законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо про такий розгляд заявив клопотання підсудний. Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів.

Розгляд справ в апеляційному і касаційному поряду здійснюється судами у складі трьох суддів. Розгляд справ у виключному порядку здійснюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше трьох суддів.

Судді незалежні і підкоряються тільки закону. При здійсненні правосуддя судді і народні засідателі вирішують кримінальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів (ст. 18 КПК). Незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України (ч. 1 ст. 126 Конституції України).

У кримінальному процесі як суди першої інстанції, які розглядають справу по суті, виступають районні та прирівняні до них суди. Апеляційні суди діють як суди першої інстанції у справах про злочини проти основ національної безпеки України, передбачених статтями 109–114 КК України, справи про злочини, за вчинення яких передбачене покарання у вигляді довічного позбавлення волі. По інших справах апеляційні суди розглядають апеляційні скарги і подання на рішення судів першої інстанції. Касаційною інстанцією в Україні є Верховний Суд України.