53. Фактори, причини та умови у сфері службової діяльністі в Україні

Криміногенніфактори, яківизначають причини й умовислужбовихзлочинів, доситьчисленні, різноманітні й обумовленісуттєвимизмінами у соціально-економічномужиттісуспільства. За їхсутнісною характеристикою, вони можуть бути поділені на п'ятьосновнихгруп: політичні, економічні, організаційно-управлінські, соціально-психологічні, правовіфактори.

СпецифікадіїполітичнихфакторіввУкраїніобумовлюєтьсярадикальним переходом суспільствавідпартійно-тоталітарноїсистеми до демократичної, соціальної, правовоїдержави. При цьомугіпертрофовані командно-адміністративніметоди і функціїуправліннярізними сферами суспільногожиття (закритість державного апарату, відсутністьефективногогромадського контролю за йогодіяльністю, тотальність державного регулюваннятощо) не булизміненівідповідно до обраного шляху реформуванняполітичного та соціально-економічногожиттядержави.

Наслідкомцього стала активізаціяекономічнихфакторів: виникнення сфер економіки з отриманнямнадприбутків; утвореннямонопольнихоб'єднань і наданняїмпереваг у фінансуванні та кредитуванні з боку державнихчиновників; створенняфінансових структур для обслуговуваннятієїекономічноїдіяльності, яка пов`язана з надприбутками; протиправнеперекачуваннядержавнихресурсівнедержавнимсуб’єктампідприємницькоїдіяльності; створенняфінансовоїбази для організації корпоративно-бюрократичних структур; перекоси в ціноутворенні; значний спад виробництва у сферіекономіки з низькоюконцентрацієюресурсів; наявністьзначнихнефіксованихкоштів у організованихзлочиннихугруповань, щовикористовуються для підкупуосіб, уповноваженихвиконуватифункційдержави.

До організаційно-управлінськихфакторів, щобезпосередньообумовлюютьслужбовізлочини в Україні, належать недолікимеханізмуфункціонуваннясистемидержавногоуправління та формуванняйогоапарату, а саме:

система державногоуправліннязалишаєтьсяспрямованою на охопленнядержавнимрегулюванням широких сфер суспільногожиття, особливо в економіці, без реальної на те необхідності;

діяльністьдержавногоапаратуздійснюється без належноїїїрегламентації, що в багатьохвипадкахдаєможливістьвикористовуватислужбовим особам своїповноваженнявсуперечінтересамслужби;

необґрунтованезакріплення у нормативних актах альтернативності при прийнятті того чиіншогорішення без чітковизначенихкритеріїв такого вибору;

управлінська вертикаль формується за принципом особистоївідданостіпрацівників;

відсутня система детального регламентуванняпідбору та розстановкикадрівапаратууправління на конкурсних засадах з урахуваннямїхпрофесійногорівня та належнихморальнихякостей;

недооцінкамеханізмів, які б обмежувалиможливістьробитиполітичнукар'єрулідерами і членам злочиннихугруповань і, відповідно, впливати на управлінськийапаратдержави;

відсутністьмеханізмупостійноїротації та горизонтальногопереміщеннядержавнихслужбовців.

Соціально-психологічніфакторивиявляться, зокрема, у тому, що:

діюча в суспільстві система соціального контролю за діяльністюорганівдержавноївлади і місцевогосамоврядування, їхслужбовихосіб не є дієвою і не забезпечуєвиконанняпокладенихнанеїфункцій;

система державного контролю розвиваєтьсяекстенсивним шляхом;

фактично поза державним контролем залишаєтьсядіяльністьслужбовихосібу таких важливих сферах, як формування і використання бюджету, приватизація, ліцензування, діяльністьмитних і податкових, правоохоронних і судовихорганів;

у системідержавнихорганів, покликанихздійснюватисоціальний контроль, маємісцетенденція до створення замкнутого середовища, з певною системою взаємопідтримки та самозбереження, з корупційнимизв'язкамиконтролюючих і контрольованихорганів;

відсутнійналежниймеханізмзалученнягромадян до здійсненнясоціального контролю за діяльністюслужбовихосіборганіввлади і місцевогосамоврядування;

засобимасовоїінформації не достатньовиконують у сферігромадського контролю притаманніїмфункцій "четвертоївлади".

54. Протидія та запобігання злочинам, вчинюваних засудженими до кримінальних покарань та особами, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру органами прокуратури

Згідно з ч. 1 ст. 42 Закону України „Про прокуратуру” прокурорський нагляд поширюється на місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, в установах виконання покарань, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 44,45 Закону України „Про прокуратуру” для запобігання та протидії злочинам у цьому напрямку прокурори наділені такими правами і повноваженнями:- у будь-який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;- перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;- прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, обмеження чи позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Для реалізації своїх повноважень щодо запобігання та протидії злочинам прокурор має право:1) проводити відповідні перевірки; 2) входити безпере­шкодно до всіх приміщень, де можуть утримуватись особи, до яких застосовані заходи примусу; 3) опротестовувати і в ра­зі необхідності зупиняти виконання неза­конних і необгрунтованих рішень про ад­міністративні арешти, застосування при­мусового лікування та інших примусових заходів, які пов'язані з обмеженням осо­бистої свободи громадян і які застосовую­ться в судовому порядку; 4) звільняти з місць тримання тих осіб, щодо яких від­сутня постанова судді про застосування адміністративного арешту або інші закон­ні документи; 5) негайно припиняти неза­конне і необгунтоване застосування до громадян спеціальних засобів примусу (наручників, гамівної сорочки, інших за­собів зв'язування тощо); 6) давати обов'яз­кові вказівки про повернення громадянам вилучених у них документів, транспорт­них засобів, про скасування рішень щодо обмеження права громадян вільно пересу­ватися територією України і мати доступ до відповідних об'єктів, особливо тоді, коли останні є власністю особи; 7) давати санкції (згоду) на здійснення примусо­вих дій, пов'язаних з обмеженням осо­бистої свободи громадян (поміщення до приймальника-розподільника, затримання і видворення іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України, привід осіб, хворих на СПІД, венеричні за­хворювання, а також громадян, які ухи­ляються від призову на військову службу тощо).

Якщо порушення законодавства, по­в'язані з незаконним обмеженням осо­бистої свободи громадян, можуть тягнуть за собою певні види юридичної відпо­відальності (залежно під обставин і ха­рактеру порушень — наприклад, дисцип­лінарну, адміністративну, матеріальну чи кримінальну), прокурор зобов'язаний в таких випадках застосувати встановлені законом заходи з метою забезпечення прин­ципів невідворотності відповідальності та справедливості, а також запобігання незаконному обмеженню особистої свобо­ди громадян у подальшому.

З метою протидії та запобігання злочинам при здійсненні наглядової діяльності прокурорам слід ретельно перевіряти додержання:- законів під час перебування осіб у місцях тримання затриманих і підданих адміністративному арешту громадян, установах попереднього ув'язнення, виконання кримінальних покарань та інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;- режиму та умов тримання або відбування покарання особами у цих місцях і установах, дотримання їх прав та виконання ними своїх обов'язків;- вимог законодавства посадовими особами цих установ, звертаючи особливу увагу на запобігання та викриття фактів корупції і хабарництва;- законів при здійсненні оперативно-розшукових заходів, спрямованих на виявлення та припинення правопорушень.