36. Міжнародне співробітництво в сфері протидії та запобігання організованій злочинності

За останні роки на рівні ООН прийнято низку документів, у яких сформульовані стратегічні принципи боротьби з організованою злочинністю. Серед них слід назвати матеріали восьмого Конгресу з попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, 1990 р.), Міжнародного семінару в Суздалі (жовтень 1991 р.), Всесвітньої конференції ООН з проблем транснаціональної організованої злочинності (Палермо, 2000р.), на якій була розроблена і прийнята Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності та ін. У них, зокрема, проаналізовано національне законодавство деяких країн щодо боротьби з організованою злочинністю і висловлені рекомендації стосовно підвищення її ефективності.

Було визнано за необхідне:

- домовлятися між державами про співробітництво у сфері боротьби з організованою злочинністю, практикувати обмін інформацією між відповідними установами держав — сторін цих угод, надавати один одному взаємну правову допомогу;

- зміцнювати технічне співробітництво в різноманітних формах, розширювати консультативні послуги з метою обміну досвідом і новими досягненнями у боротьбі з організованою злочинністю;

- посилити митний, паспортний і транспортний контроль за незаконними міжнародними поставками товарів, які здійснюються організованими злочинними групами;

- створити або розширити банк даних на учасників транснаціональних організованих злочинних груп;

- закликати фінансові установи розширювати допомогу національним, регіональним і міжнародним програмам з попередження організованої злочинності і боротьби з нею;

- надавати взаємну допомогу в галузі кримінального правосуддя;

- вважати за необхідне криміналізувати злочинну «змову» з наміром займатися організованою злочинною діяльністю, розглядаючи її (змову) як «участь (членство) в організованому злочинному угрупованні»;

- вести рішучу боротьбу з «відмиванням» грошей, здобутих злочинним шляхом;

- вживати заходів щодо обмеження банківської і комерційної таємниці;

- заохочувати в порядку, встановленому законом, виявлення підозрілих операцій і донесення про них, розширювати практику замороження або арешту активів, прибутків від злочинів, учинених за кордоном;

- прийняти дійові закони щодо боротьби з корупцією, яка значною мірою зумовлює діяльність організованих злочинних угруповань;

- зміцнювати інші механізми міжнародного співробітництва у протистоянні організованій злочинності.

Експерти ООН вважають, що кінцева мета міжнародного співробітництва полягає в тому, щоб діяльність транснаціональних злочинних організацій була завжди поєднана з підвищеним ризиком; уряди, комерційні структури і система кримінального правосуддя були невразливі для корупції і насильства з боку національних і транснаціональних злочинних угруповань; добиватися поступового згортання діяльності організованих злочинних угруповань

БІЛЕТ 13

37. Поняття, завдання і види кримінологічного планування.

кримінологічне планування — це така діяльність у сфері протидії злочинності, яка спрямована на визначення характеру і змісту запобіжних заходів, послідовності і строків їх використання. Іншими словами — це діяльність з підготовки, складання і затвердження планів і програм, спрямованих на запобігання злочинності, та їх реалізації. Разом з тим це одна із форм координації запобіжної діяльності в межах держави та її окремих регіонів, в якій знаходить своє реальне відображення кримінологічна політика держави.

Залежно від масштабів, цілей, суб'єктів і строків планування кримінологічні плани поділяються на певні види. За масштабом дії плани підрозділяють на: загальнодержавні; регіональні; відомчі та галузеві.

Загальнодержавні плани є головними, що визначають кримінологічну

політику в державі, і є основою для здійснення планування різноманітними суб'єктами профілактики. Вони приймаються в масштабі усієї країни і обов'язковими до виконання

Регіональне, або територіальне, планування здійснюється у масштабах адміністративних областей, міст, районів. Це планування включає до себе як вирішення економічних, соціальних, ідеологічних завдань, так і заходи з підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, заходи, спрямовані на усунення причин та умов злочинності, виховання правової свідомості і культури.

Відомчо-галузеве планування має забезпечити спеціальне планування запобіжної діяльності з урахуванням специфіки діяльності окремих міністерств і відомств. Особливе місце в цій системі планування посідають правоохоронні та правозастосовчі органи, а також контрольно-ревізійні структури, оскільки від ефективності їх діяльності в першу чергу залежить стан правопорядку в країні.

Головними етапами планування є: 1) організаційно-підготовчий; 2) інформаційно-аналітичний; 3) безпосереднє розроблення планових заходів; 4) виконання планових заходів; 5) оцінка виконання і висновки.