44. Протидія та запобігання злочинам у сфері господарської діяльності.

Системна характеристика запобіжних спеціально-кримінологічних захо¬дів попередження економічної злочинності передбачає реалізацію комплексу таких заходів: політичних, економічних, організаційних, технічних, правових, виховних.

Політичні заходи повинні бути спрямовані на чітке визначення пріори-тетів по захисту економічних інтересів держави, окремих соціальних груп і громадян. Виходячи з того, що економічна діяльність громадян є основою еко-номічного існування держави, пріоритет економічної політики повинен бути спрямований на створення відповідних умов для реалізації трудового потенціа¬лу громадян і відповідного її винагородження. Принципи економічної політики повинні бути злагодженими з Конституцією України і відповідати їй.

Економічні заходи невідривні від політичних і обумовлюють їх. У зага-льній концепції боротьби з економічною злочинністю, в умовах переходу до ринкових відносин, вони відтворюють економічну політику держави. Державні програми по окремим напрямкам економічної політики повинні створювати не-обхідні умови для реалізації творчих можливостей громадян України у сфері підприємницької діяльності. Але, на жаль, ані реформи, ані програми розвитку підприємницької діяльності, ані програми приватизації, ані реформи банківсь¬кої системи не створюють належних умов для доброчесної діяльності у сфері підприємництва.

Організаційні заходи попередження економічних злочинів спрямовані на вдосконалення діяльності управлінського персоналу на засадах раціональної економічної діяльності, підвищення ефективності діяльності контрольно-ревізійних органів, вдосконалення систем обліку і звітності. Сюди ж відносять¬ся заходи по підбору і професійній підготовці кадрів для господарства, кредит¬но-банківської системи, органів податкової інспекції для роботи в органах бо¬ротьби з економічною злочинністю.

Технічні заходи попередження злочинної поведінки у сфері економічної діяльності в умовах комп'ютерного управління рухом фінансових ресурсів і то-варно-матеріальних цінностей повинні забезпечити надійну охорону, облік,

45. Кримінологічна характеристика злочинів осіб, засуджених до кримінальних покарань, та осіб, щодо яких обрано інші заходи примусового характеру.

В установах виконання покарань та слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби України найбільш поширеними злочинами, учиненими засудженими, є злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань - 70 %. При чому більше половини з них вчинюються неодноразово судимими особами. Наступним за частотою вчинення злочинів засудженими в установах виконання покарань або установах попереднього ув’язнення є втеча з місця позбавлення волі або з-під варти – 12. Більше половини з них вчинюється раніше судимими особами. Втечі переважно здійснюються з виправних колоній мінімального рівня безпеки (до 29 випадків щороку).Втечу, як правило, вчиняють особи, затримані або засуджені за насильницькі та корисливо-насильницькі злочини, віком від 20 до 40 років. Мотиви здійснення цих діянь можуть бути різними: небажання піддаватися обмеженням, що витікають з факту засудження і застосування покарання, прагнення продовжувати займатися злочинною діяльністю, бажання особи побачитися з сім'єю, рідними, близькими. Дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань, є надзвичайними випадками у роботі кримінально-виконавчих установ. У 2006 році була 1 втеча, у 2007 році 2 (всі скоєні неодноразово судимими) , у 2008 році 7 (три вчинені неодноразово судимими). Організаторами цих дій виступають, як правило, неодноразово судимі особи.Для виконання покарання у виді позбавлення волі відносно неповнолітніх станом на 1 березня 2009 року в Україні діє 10 спеціальних виховних установ – виховних колоній, в яких відбувають покарання 1,5 тис. засуджених, у тому числі 101 жінка (Мелітопольська виховна колонія для неповнолітніх жінок). За соціально - демографічними та психологічними характеристиками 24% – до засудження ніде не працювали і не вчилися, більшість не мали повноцінної опіки і виховання, оскільки проживали в неповних сім'ях, як правило низького матеріального статку (кожний третій – сирота); 13% – до засудження виховувалися в спеціальних виховних закладах системи освіти; На профілактичних обліках психологів перебувало 375 засуджених „групи ризику”, з які характеризуються як соціально занедбані, майже третина – з психічними відхиленнями, 19,4% – схильні до членоушкоджень, 5,6% – до створення конфліктних ситуацій та 4,2% – до самогубств. Серед учнів середніх загальноосвітніх школах виховних колоній – 56 дітей – педагогічно занедбані, 28 – з вадами фізичного та розумового розвитку.В установах Державної кримінально-виконавчої служби України тримаються також засуджені до довічного позбавлення волі. Більшість осіб, засуджених до довічного позбавленні волі (74%) відноситься до вікової групи від 18 до 39 років; 51% мають повну загальну освіту; 30% – базову загальну освіту. Засуджені до довічного позбавлення волі переважно втратили сімейні зв’язки: лише 15% перебувають у шлюбі. До засудження 57% не працювали; 34% попередньо не мали кримінального досвіду і вперше були притягнуті до кримінальної відповідальності. Усі особи, засуджені до довічного позбавлення волі, вчинили умисне убивство. Лише 21% вину у скоєному злочині визнають повністю, 52% – вину визнають частково, міру покарання вважають занадто суворою, 27% – вину не визнають. З цих засуджених майже кожний п`ятий характеризується негативно, як невідверті та брехливі, деякі підтримують злочинні традиції, проявляють зверхність, грубість та зухвалість. Вивчення рівня агресивності свідчить, що для цих засуджених характерна тенденція до свідомого приховування особливостей власного характеру, конфліктних задумів, негативного відношення до оточуючих. 40% властиві прояви непрямої агресії (розповсюдження пліток, збудливих вибухів проти інших осіб); 4,4% – агресія у виді використання фізичної силиУхилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі, тобто самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання особою, засудженою до обмеження волі, або неповернення до місця відбування покарання особи, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду становило 39 злочинів у 2004 р., 110 – у 2005 р., 147 – у 2006 р., 168 – у 2007 р., 170 злочинів – у 2008 р. Темп росту кількості виявлених 2008 р. злочинів у порівнянні з базовим показником 2004 р. складає 435,9%. Разом з тим, значна частка ухилень від відбування покарання залишається латентною. Мова йде про випадки заміни судом невідбутої частини покарання більш м'яким особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, згідно зі ст. 82 КК України або закону України про амністію. За ст. 407 КПК України заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням застосовується суддею районного (міського) суду за місцем відбуття покарання за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії або служби у справах дітей. У цьому випадку більш м’яке покарання призначається не вироком, а постановою суду. Ч. 5 ст. 52 КК України встановлює, що ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену ст.ст. 389 та 390 КК України. Таким чином особи, яким невідбута частина покарання замінена більш м’яким постановою суду, взагалі не є, на думку певної частини юристів, суб’єктом ухилення від відбування покарання.

БІЛЕТ 16